…Ну от як йому вдавалося бути неймовірно популярним водночас серед геть різних людей? І любили його не просто домогосподарки, вдови і навіть одна жінка зубний технік, як героя відомого роману, а набагато більше - від гіпі до пацифістів, від европейських інтелєктуалів до екоактивістів.
Але спершу про автора книжки, який написав про вищезгаданого «улюбленця». Він один з найавторитетніших біографів нашого часу, який писав про Франца Кафку, Ганну Арендт і навіть нацистського міністра пропаганди Йозефа Ґеббельса. Тепер ось перед нами "Обрій духу тільки у дорозі. Історія життя Германа Гессе" Алоїза Принца (К.: Темпора), і варто, мабуть, одразу спитатися, що об’єднує усіх героїв згаданих біографічних книжок. Хай там як, але сам автор наполягає, що найважливішим фактором для нього є харизма людини, до того ж, персонаж повинен мати дещо спільне з автором. Словом, спільні історії з "живого" життя вітаються.
Варто, мабуть, згадати, що саме їх у відомому багатотомному видання Гессе, який автор сих рядків свого часу виграв у вікторині на обласному радіо, було небагато. Звісно, у те видання увійшли всі відомі художні твори Гессе – від "Степового вовка" до "Роздумів", і лише заключний, сьомий том містив листування письменника. І вже там знайшлося дещо "харизматичне". Адже Герман Гессе — непростий автор, який вимагає від читача активного співпереживання та співтворчости. І бажано, нагадаємо, щоб при цьому існувало щось спільне.
Так, звісно, у книжці нам нагадають, що життя Гессе — захопливе, як романи, що їх він пише. Від щасливого дитинства до спроб самогубства і лікування у клініці для душевнохворих у юності, від ранньої пейзажної лірики до філігранного роману "Гра в бісер" — автор біографії веде нас лябіринтами письменницької долі, сторінка за сторінкою наближаючи до розуміння «відлюдькуватого дивака» Германа Гессе. А в голові тим часом бринить одне – те, чим пояснюється феномен будь-якого творчого одинака, не лише автора "Степового вовка". Це насамперед "неробство", яке зазвичай і є тією "спільною" рисою, про яку мовляв біограф. Сам письменник відверто визнавав, що жоден робітник ніколи б не подав йому руки, якби дізнався, як багато часу – годин, днів, а то й тижнів – він іноді витрачає на справжні дурниці, бездумно спостерігаючи за «живим» життям довкола…
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma