У ці дні ширяться розмови про глухий кут тa нові стратегії. Це реальність і вона заслуговує на серйозне тa чесне обговорення. Але почати його можливо варто з епізоду з альтернативної історії.. а може й не зовсім альтернативної.
Припустімо, десь у першій половині 1941 року, через деякий час після успішно відбитого повітряного нападу Наці, жителі Британії вирішили, що вони втомилися від війни, що вона зайшла в глухий кут (до перемоги залишалося ще чотири роки) і що можливо, настав час шукати нових стратегій. Наприклад, припинення вогню або навіть мирні переговори (я навмисно не застосовую лапки) з Гітлером - і чому б ні?
Як би розвивалася така історія? Припустимо угода була б укладена. Битви у Північній Африці та Сицилії не відбулися б. Масові конвої із постачанням озброєнь СРСР не працювали або навіть не починалися. Без західного озброєння (понад 11 тисяч одних тільки сучасних літаків) СРСР би успішно програв війну тa залишився замкненим десь за Уралом як протекторат. Ресурси СРСР перейшли би до Наці.
Наступним епізодом, Гітлер розриває угоду тa атакує Британію. Це була б важка битва, але ресурси все таки не можна порівняти. Цілком можливий результат це падіння Британії і США замкнені на континенті (це в кращому випадку) Віссю тоталітарних диктаторів.
Ілюструє цей простий приклад також просту істину: у ключові моменти історії не можна просто не помітити небезпеку; ігнорувати її; вигадувати та повірити в альтернативи та нові шляхи яких насправді не існує. Реальність у такі моменти зводиться до простого, бінарного вибору: перемогти; чи програти протистояння, а з ним і шанс на майбутнє.
Але проблема все ж таки реальна і значить ігнорувати її теж не можна. І для початку, непогано було б зрозуміти її причини, і суть.
Причина це не те що перемога неможлива, ні. Як і тоді, у 1941 такого варіанту просто немає: навіть часткова, обмежена перемога фашистської РФ означала б дуже серйозні проблеми для України, на доступну для огляду перспективу, тa катастрофу, не менш, для міжнародного порядку що ґрунтується на правилах і законі.
Причина в тому що сьогодні для перемоги потрібно більше, набагато більше ніж промови та проповіді. Сьогодні для перемоги потрібні: реальне обґрунтування; ресурси та методи, всі необхідні ресурси на другий рік війни за виживання; та реальне визволення від совка, у всіх його хабітатах, формах і проявах.
Ось де: у контрасті між необхідним для перемоги, сьогодні якщо не ще вчора, та високими промовами які не супроводжуються реальними фактами і міститься корінь проблеми і, понад те, вже реальні ризики для перемоги України.
Сьогодні і тут, наприкінці другого року війни, людям не треба слухати про перемогу: вони мають її бачити, відчувати та дихати їй. Ось причина.
Це, звичайно, не просто мудрі слова. Це щоденна конкретність та факти.
- Гучні корупційні скандали: чому їх так багато? Справа навіть не в тому скільки і як їх розкривають доблесні органи, але: чому їх так багато? Хто призначає цих функціонерів, які з незрозумілою закономірністю через якийсь час створюють корупційні справи? Чи потрібно говорити що кожен такий випадок знижує впевненість громадян у можливості перемоги? Скільки потрібно красивих і правильних промов щоб компенсувати наслідки одного скандалу? Хто вирахував цей курс обміну, та інфляції слів?
Хто відповідає за якість управлінських кадрів і результатів доставлених країні ними?
- Потрібно: ще позавчора вирішення проблеми мобілізації. Розумне; відповідальне тa справедливе, яке громадяни розуміють і бачать як розумне, справедливе і чесне.
- Понад рік після першого шоку війни, потрібні реальні конкретні приклади і результати нарощування українського військового потенціалу, у багатьох і всіх галузях де він потрібен, і в усіх необхідних кількостях. Це те що створює впевненість у перемозі; промови цього не замінять.
- За два роки війни викликаної великою якщо не вирішальною мірою, наслідками совка країна повинна рішуче позбавлятися не лише зовнішніх знаків спадщини, а й набагато важливіше, від стилю, практики, методів тa форм управління із совка. І лише днями пройшла новина про спробу нівелювання реформ у судовій системі. Це - совок у всій його сутності та очевидності, що ще? Bін – ще тут, в Україні. Чи допоможе це перемозі? Чи додасть впевненість у ній?
Дивіться, всі ці напрями дають людям реальне почуття, відчуття руху до перемоги. Хто відповідає за них? Чи досягнуті результати які потрібні для перемоги тa забезпечать її з упевненістю? Чи можна їх подивитися, помацати тa подихати? І що з цього можна замінити високими промовами про віру у перемогу. Ось це: причина.
Відповідає за неї, звісно, не лише влада aлe все українське суспільство. Це суспільство має пройти випробування та іспит на право майбутнього. І з кожним пропущеним та втраченим історичним шансом ціна його, на жаль, зростає.
І тепер варто зупинитись на стратегії. Це тільки слово, а значення має зміст. "Нове" як слово іноді означає добре відоме і давно спростоване старе. Давайте відразу відзначимо та відкинемо такі варіанти.
"Почати перемовини з Росією тобто Хлом": старе. Hічого нового тут немає. Перші такі переговори відбулися восени 2014 р. і всі добре знають як розвивалися події. Зобов'язання Росії не варті нічого: листка туалетного паперу; краплі чорнила; однієї хвилини часу. Якщо Росія побачить можливість порушити зобов'язання, вона його порушить. Паперові переговори не можуть дати Україні нічого.
"Прийняти припинення вогню, aбo навіть запропонувати його Росії": старе. Тільки лінивий миротворець не пропонував таке, а деякі продовжують повторювати з самого початку вторгнення. Нічого тут не змінилося: без абсолютно твердих гарантій безпеки будь-яке тимчасове припинення лише дасть можливість агресорові відновити ресурси, тоді як зв'яже руки Україні (2014 – 2020) та зменшить – це безперечно, зовнішню допомогу. Просто погана, нерозумна ідея. Для України звісно: з якого боку подивитися.
Але мають бути й нові стратегії? Так: вони є, тільки жодних чудових відкриттів вони не роблять.
Повертаючись на початок статті, один твердий висновок не може підлягати сумніву: щоб вижити, Україні треба перемогти у цій війні. Це не бажання, натисканням кнопки вибору або листом до Санта-Клауса. Це: необхідність виживання, народу та нації. Отже, лише логічно, кожна нова стратегія має і може зводитися лише до одного варіанту: шлях до перемоги України.
Таких шляхів може бути не один, навіть багато. Але це ніяк не змінює і не може змінити кінцевий пункт тa цілі.
Перемога України активним, масованим витісненням агресора з ключових окупованих ним територій можлива. Але знову і ще раз, вона не визначається 1) бажаннями тa 2) словами, будь-якою кількістю слів. Для неї потрібні ресурси, внутрішні і зовнішні.
Про внутрішні ресурси ми вже торкнулися: мобілізація; оснащення; позбавлення від совка. Чи достатньо їх просто зараз, для прямого маршу до перемоги? Я не буду давати висновок; відповідь має дати українське суспільство.
Щодо зовнішніх обставин, мій особистий висновок: Захід не готовий сьогодні дати все необхідне для швидкої перемоги України. На мій назвіть це цинічним, погляд Захід просто розміняв впевнену перемогу України на ризик ядерного загострення з боку РФ, oскільки це не виглядало б як просто блеф закорінілого гопника. Посміхатимуться, киватимуть, але рішення вже прийняте, це треба розуміти. До речі, це може змінитися тільки тоді, коли Захід почне відчувати реальні тa значни наслідки від війни що триває.
Звідси можна зробити висновок, що ресурсів для "форсованої" перемоги сьогодні в України не достатньо.
Iншим варіантом, як уже зазначалося неодноразово, перший раз ще понад рік тому, могло б бути прийняття України в НАТО за практичною лінією розмежування, увага: без мирних договорів і з повним збереженням санкцій проти агресора.
Спостерігаючи сьогоднішню реальність НАТО як: два так званих члени "оборонного альянсу демократій" вже близько року прямо торпедують прийняття Швеції, ймовірність такого сценарію сьогодні, або найближчим часом наближається до нуля. Не буду довго зупинятися на проблемах альянсу але треба, неможливо не помітити що це є очевидною слабкістю, у ключовий період історії; вона очевидна всім як у самому альянсі, так і за його межами. Немає і не може бути жодних виправдань за слабкість волі та дій у відповідь на виклик Часу; оцінка не виражається в словах, але в закритому шляху в майбутнє.
Що ж залишається, в сухому підсумку?
Залишається саме та нова стратегія яку керівництво ЗСУ реалізує вже кілька місяців:
- Масове знищення ворога, живої сили та ресурсів. Знищення моралі та його бойового духу.
- Максимальне збереження особового складу ЗСУ.
- Не дозволяти і не давати ворогові жодної, навіть маленької перемоги.
- Постійно нарощувати та вдосконалювати засоби та методи знищення ворога.
- У міру можливості, послідовно витісняти ворога з української території.
Потрібно зауважити що це нaсправді закінчена військова стратегія: у неї є реальні та конкретні цілі; план дій; та умови виходу (про це нижче). Але, як ми вже говорили, її успіх не може бути забезпечений тільки армією. Тут має вкластися все суспільство, і уряд за всіма перерахованими та багатьма іншими напрямками. Інакше для перемоги може елементарно не вистачити. Озирнувшись на історію, це вже траплялося.
Ця стратегія не обмежена часом. Вона веде до перемоги, але шляхом послідовних кроків, маленьких локальних перемог, впевненості, упертості та терпіння – можна відмітити, саме того що українське суспільство не змогло поки що виявити на шляху реформування країни. Виходів із цього режиму може бути два:
Перший: Заходу набридне грати в гру "дивіться, як ми підтримуємо Україну" і він почне серйозно вкладатися в спільну перемогу над фашизмом нашого часу. Ви граєте в підтримку, ми граємо в наступ: все чесно. І зрозуміло що з українського боку має бути зроблено все необхідне, за абсолютним мінімумом: мобілізація; ресурси; корупція; совок. Це створить умови для необхідної переваги над агресором та форсованого шляху до перемоги.
Другий: соціальні та матеріальні проблеми в РФ наростатимуть і в якийсь момент вона буде змушена піти з України або контрольовано (Афганістан) або за хаотичним сценарієм (1917). У цьому випадку українська військова боротьба має тривати хоча б на один день довше.
Це новий шлях до перемоги; він реальний і можливий, тільки не швидкий чи легкий. Сьогодні, як і вже неодноразово в історії, перед українським суспільством стоїть вибір: набратися сил, волі, мужності й наполегливості щоб пройти весь необхідний шлях, до потрібної мети; або повестися й відволіктися на неможливі міражі, обманки та ілюзії швидких тa простих рішень там де їх не існує. І як раніше, і завжди цей вибір визначить наступний етап шляху України в історії. Жодних гарантій тут ніхто дати не може.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma