Отже, ще один міт про (не)щасливе життя українських радянських письменників, яке під час описуваних подій залежало від "квартирного" питання. "Слово про будинок "Слово" Володимира Куліша – про ті часи, коли пролетарі з селянами, що приїхали до Харкова з усіх фронтів, стали "письменниками", скинули буржуазних попутників з корабля революції й захотіли бути "новими панами". Споруджений для цього у 1930 році на вулиці Червоних письменників кооперативний будинок "Слово" якнайкраще цьому відповідав – окремі квартири, телефони, солярій на даху і футбол у дворі раз і назавжди вирішили згадане "квартирне" питання літературних небожителів.
Чим займалися мешканці "Слова"? Ходили на лови, пиячили, били дружин (і навпаки), а ще - славили вождів, будували Загірню комуну і запроваджували ленінізм у мистецтво. "Хвильовий пізно вночі любив кататися на ковзанці, а тоді йшов писати, - нагадують видавці. - Йогансен, галасливий і життєрадісний, мав двох великих собацюр та обожнював полювання. Підмогильний, тихий і скромний, мав велосипед "Україна", на якому давав покататись, але завжди нагадував, аби його повернули й не зламали".
Саме у такий спосіб влада пригодовувала "нову інтелігенцію" - елітні організації радянських інтелектуалів (спілки письменників, композиторів, архітекторів), які отримували у 1930-х роках спецобслуговування, близьке до норм співробітників центральних партійних установ. Фактично підтверджуючи свій статус ідеологічних філій карально-виправного апарату "держави" - і під час наступного Голодомору 1932-1933-х років, і навіть в епоху Великого терору 1937-1938-го, коли в будинку "Слово" почалися масові арешти.
Володимир Куліш. Слово про будинок "Слово". – К.: Віхола, 2024
Фото: Валер Бондар
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma