Москаль ще рота не відкрив, а вже збрехав - народна мудрість.
Кожна нація має свій пунктик, такий собі ярличок категоризації, який ми до неї ліпимо, стереотип. Англійська пунктуальність, німецький порядок, французька галантність, іспанський темперамент. Наші північно-східні сусіди (орда, якщо одним словом) теж мають один бздик. Вони брешуть. Причому історія наших стосунків з ними настільки прошита москальською брехнею, що стала хрестоматійною попри всі цензурні потуги "старшого" брата. Вираз "крутити/грати/вертіти москаля" у всіх українських класиків означав брехати. Причому не просто, а безсовісно (слово, яке у москалів викликає істеричний регіт). Це такий специфічний вид брехні, коли я знаю, що мені брешуть. Брехун теж знає, що я знаю, що він мені бреше. І він продовжує мені безсовісно брехати, бо я не у тому становищі, щоб не те що заткнути москалеві писка, а навіть адресувати це явище у будь якій формі.
Взагалі то я про війну хотів написати, а вийшло про брехню. Хоча зв'язок тут безпосередній. Війна (або більш ширше - насильство) = москалі, бо це все їх "цивілізаційне" надбання, яке вони в стані дати людству. Москалі = брехня, бо це невіддільна риса їхнього менталітету і світогляду. Отже, про москальську брехню про війну. Не ту, яка зараз точиться на південному сході Неньки, де як усім відомо "їхтамнієт". І яка триває вже довше за т.зв. Вєлікую Атєчєствєнную, обрізаний цензурою варіант ІІ-ї Світової. Ось саме про ту, що була ~75 років тому. Точніше - про одну з її найбільших битов - битву на Курській дузі, німецький відповідник операція Цитадель. Саме в оці дні вона й відбувалася, липень-серпень 1943 року. За свідченням радянських істориків це була найбільша танкова битва усіх часів. Це твердження вже брехливе, бо найбільша була за два роки до того під Дубном. Але у тій совіти зазнали поразки (па-русскі - праіґралі), тому мабуть не зараховано.
Якось не полюбив я цю Курську дугу змалечку. У дитинстві зачитувався книжкою такого собі таваріща Мітяєва "Кніґа будущіх камандірав", дуже вона мені подобалась. От наприклад князь Святослав (згадав Вакарчука ік лихій годині, цур йому пек...) - зовсім інша справа. Йшов з малим військом "на Ви", перемагав, знову на когось нападав - оце історія. Правда тоді москалі не еволюціонували ще із мокшанських боліт до якихось літописних згадок, брехати було нікому. А коли вони вже вигреблися на історичну арену, то як не "славная пабєда", то москалів чомусь завжди виявлялося у кілька разів більше за ворога. Так і з боями під Курськом. Навіть у забреханій "Кніґє" автор трохи посоромився брехати вже зовсім безбожно, тому радянських військ (і відповідно усієї техніки) по кожному найменуванню було десь утричі більше ніж проклятих фашистів. Але - перемога!
Ніколи не читайте російських істориків! Синонім - радянських, те саме лайно тільки більш кривавого забарвлення. Вони брешуть. Тобто, вони не збрехали про числену перевагу радянських військ над німецькими. Ну може трохи приписали німцям і трохи призменшили кількість червоних військ. А може просто мали лише приблизні значення, бо хто там коли рахував людське м'ясо, яким "славетні" Рокосовські з Жуковими закидували окопи ворога до його повної капітуляції. "Бабьі ісчьо наражают", - цитата останнього. Це ж не німці, які (перефразовано) "зуміли знищити 20 млн. чоловік і при цьому задокументувати кожен крок, як вони це зробили." Німці настільки точні у своїх записах ще з давнини, що за їхніми хроніками (навіть віршованими) можна було не лише порахувати втрати солдат, а й норму вівса на одну кобилячу голову (гіпербола). Радянські історіографи брехали "нєпринуждьонна і самазабвєнна" про другу світову тому, що німці не були в становищі навіть щось відповісти. Якщо середньостатистичного німця спитати за часи нацизму, то він середньостатистично відбудеться фразою "Це було жахливо!" і похапцем переведе розмову на більш нейтральні рейки. Тому чим далі від часу подій, тим більших втрат німці зазнавали, якщо читати радянські джерела. Хоча читати ї можуть і досі лише посвячені у це таїнство, простому люду зась. Бесстрашні червоноармійці у війні дощенту знищили всіх фошиздів (і все населення Німеччини) разів зо три, якщо вірити совіцьким фільмам. Історики трохи скромніші, звичайно. Хоча є й совісні, і тоді у Вікіпедії можна зустріти запис на кшталт "Различные источники дают значительные расхождения по потерям" з досить заплутаним поясненням, з якого так нічого й не зрозуміло. Бо пояснення написане так, щоби заплутати. І так би було завжди, або принаймні до того часу, поки ковінька не вхопе Владіміра Владімірича. Бо він заборонив користуватися архівами, вони й досі засекречені, і їх час від часу палять. І толку з них обмаль, у порівнянні з архівами союзників або німецькими. Отож, дослідники нарід нетерплячий і кончини великого (коли підсаджують на коня голими цицьками світити) вождя мокшан дожидатися не стали. Полізли таки до німецьких архівів, вираховувати втрати з обох сторін. І нарахували, що совдепія під Курському втратила 6064 танки і гаубиці (та сама цифра в рос. вікі), в той час як німці 760. Рос. вікі пише майже три тисячі, це вочевидь росіянам навіть з орбітальної станції Міръ було видко. Якщо брати до уваги справжні втрати, то різниця майже вдесятеро. У найзнаменнішій битві під Прохорівкою, стократ описаною в книжках і показаною у фільмах, Червона Армія втратила десь близько 250 танків. Німці п'ять! З них здається лише один залишили на полі бою, решту чотири відвели на ремонт, це військовим жаргоном теж втрати. Показовим був один епізод, де два німецькі Тигри зайняли позицію неподалік невеличкого містка (єдиного) через якусь канаву і за день розстріляли понад п'ятдесять Т34-ок. Це просто кілька цифр з дослідження, кому охота подробиць - ось посилання. Гітлерівське командування не йняло віри своїм очам, фотографували з літаків поле бою щоб упевнитися.
Як пишуть всі совіцькі історики, після цього Сталін перехопив стратегічну ініціативу. Курська дуга була великим виступом в оборону Червоної армії. Недаремно німці назвали його Цитадель, дуже зручний для концентрації сил, прориву оборони й подальшого наступу углиб і далі на схід. Від наступальних планів гітлерівське командування відмовилося. Сталін це приписав собі, і півмільйону загиблих під Курськом, це за самими скромними підрахунками і лише на Курській дузі. Німці за цей час втратили близько ста тисяч по всім фронтам. Насправді західні історики стратегічний перелом у ході війни відносять до тогочасної висадки військ союзників у фашистській Італії. Гітлеру потрібні були досвідчені, обстріляні у боях фронтові частини там, тому він зняв їх із східного фронту і відправив на підмогу Мусоліні. Як би там не було, німці після битви на Курській дузі лише відступали, жодної значної наступальної операції.
З дaвнини до нас дійшов такий вираз - Піррова перемога. Було таке царство Епір понад Адріатикою, і римляни взялися його воювати. З наскоку не вийшло, тутешній цар Пірр їх переміг. Але його військо зазнало втрат, рівнозначних поразці. Що незабаром і сталося, римляни завоювали його царство й посунули далі. Цього не сталося у Другій Світовій, сталося навпаки. Не Гітлер, а Сталін посунув далі, незважаючи не на рівні навіть - на десятикратні втрати. Які ніхто так і не рахував. Хрущов був заїкнувся, що загинуло понад 20 млн. чоловік. Потім стала цифра 27. А не так давно Держдума РФ назвала цифру в 47 мільйонів чоловік з гаком. І більшість із них убили не німці. Це ще одна характерна риса москалів окрім їхньої брехливості, закарбованої мабуть у генах на рівні нуклеотидів. Сама людовбивча нація на планеті.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma