День 21 грудня 1991 р. буде записаний в анналах української армії золотими буквами, бо у цей день понад 700 вояків, прапорщиків та офіцерів склали присягу на вірність України. Це була перша така присяга, що відбулася у Львові, де саме зродилася ідея створення Української Національної Ґвардії. Присягу склала військова частина 7480 внутрішніх військ, що розміщена на вул. Науковій у Львові.
У чудовий день, на військовому майдані, понад сімсот разів прозвучали такі знаменні слова: “Я. . . вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, зберігати державну і військову таємницю. Я клянусь захищати українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежности. Я присягаю ніколи не зрадити народу України!”
Прецизно розміщені військові сотні на великому майдані, зодягнені у різні уніформи, а між ними імпозантна військова оркестра створювали незабутню картину, що сповняє великою гордістю та надією кожну українську людину і впевняє, що це не сон, що це не знімання фільмових кадрів, а чудова дійсність, це город Льва, це Україна, це перший зародок української армії — Українська Національна Ґвардія.
Декілька хвилин після 10 години дня на трибуну ввійшли командири частини, полковники, офіцери, церковна і світська влада. Над майданом пронеслася команда струнко! А оркестра почала грати у ритмі пориваючого маршу “Гей, у лузі червона калина. . .”
Група офіцерів торжественно внесла на майдан під звуки цього маршу два синьожовті прапори. Один вивішено на майдані на щоглі, а другий стоятиме у кабінеті командира частини. Біля трибуни задержалися вояки та передали прапори головнокомандуючому, який перший зложив присягу. “Я, Вячеслав Третяков. . . присягаю ніколи не зрадити народу України. . .”
Після цього зі словом до вояків і присутніх звернувся п. Вячеслав Чорновіл, голова Львівської обласної ради: “. . .Ви армія України, будете служити Україні в Україні, а не в ЧехоСловаччині, Грузії, Казахстані і, якщо треба буде її боронити, то ви напевно це зробите з честю. Будьте горді, що ви перші в Україні присягаете на її вірність. . .”
Посвяту прапорів довершив ВПреосвященний архиєпископ Володимир Стернюк від УГКЦеркви та о. митрат Ярема від УАПЦ. Вони також звернулися до вояцтва та присутніх з привітаннями. Вояцтву проспівано многоліття. Зі словом виступали також пп. С. Давимука, Микола Горинь від Львівської обласної ради, від міської ради, матерів, молодшої генерації, наймолодших вояків тощо.
Усі вони наголошували, що після довговікового рабства, переслідувань настав волі час! Час будови своєї держави й армії, яка дбатиме про це, щоб ніколи вже не вернулося невільництво нашого народу. Після цієї церемонії почався перемарш перед трибуною згаданих частин під бадьорі звуки мелодій “Повіяв вітер степовий”, “Гей на горі там женці жнуть”, “Там на горі, на Маківці” та інших. Коли підносили прапор на щоглу — могуче “Ще не вмерла Україна” та грімкі оклики вояцтва Слава! Слава! Слава!
Дуже доброю оркестрою, що створювала відповідну атмосферу, керує заслужений артист України майор Іван Карпин. Йому треба завдячувати підбір і оркестрацію українських маршів.
Після дефіляди винесено на майдан вишивками вкриті столи та спеціяльні обгортки в яких були вкладені видрукувана присяга та листи, що їх кожний особисто підписував, а зробивши це, кожний ще врочисто заявляв: службу народові й Україні. Присутні батьки й матері та чисельні присутні плакали з радости.
Та, щоб мати повну картину, як до цього дійшло, я поставив питання офіцерові, який дуже багато причинився до подій, які завершилися цією присягою на вірність України. Він — майор внутрішніх військ України, частини 7480, секретар виконкому Львівської обласної Спілки Офіцерів, Олександер Лобащук.
— Пане майоре, прошу розказати, що треба було зробити, щоб дійшло до цього прекрасного завершення Дня присяги на вірність України, свідками якого ми з Вами є?
— Державність незалежної України затверджується з кожним днем, особливо після референдуму. Це означає, що свідомість українського народу зростає й активно впливає на хід подій і життя в Україні. Але сама свідомість по собі приходить не загалом, багато залежить від провідників керуючих ідей, людей відданих справі національного відродження. Таким ядром у нашій частині став осередок Львівської Спілки Офіцерів України. І на II З’їзді Офіцерів України, я, а дальше командир частини підполк. Володимир Турчак, старший прапорщик Андрій Бондар, голова Осередку капітан Олександер Соснецький, при активній допомозі майора Івана Карпина, майора Ярослава Ярещука, Дмитра Марчука, Степана Халедюка, Тараса Галанзія і других, впливали і впливаємо на політичне життя і настрій національного відродження Збройних Сил України серед військовослужбовців.
29 вересня 1991 р. в частині піднято національний синьо-жовтий прапор. Зразу почалось переслідування реакційно настроєного командування. Командир частини полк. Анатолій Казиміров обіцяв солдатам відпустку, аби зняли прапор з високої радіощогли, але ніхто не погодився, хоч відпустка для вояка чи не найголовніше захоплення в його службі. Після II З’їзду, що відбувся 2-3 листопада 1991 р. у Києві Осередок Спілки став ще більше згуртований і бойовий. 25 листопада під його впливом було знято на площах частини пам’ятник Леніну і Дзержинському. 29 листопада 1991 р. я написав у газеті “За Вільну Україну” статтю п. заг. “Чи станемо гвардійцями”, в якій піддав критиці реакційне командування частини на чолі з полк. Казиміровим. Це дуже вплинуло на свідомість офіцерського складу, прапорщиків і вояків, хоч колектив військової частини на 60% складають неукраїнці, а вояки з Середньої Азії.
— Пане майоре Лобащук, а як тепер справа з полк. Казиміровим?
— Казиміров виїхав до Росії, на вищу посаду, награбувавши дорогих речей на Україні, наприклад, узяв собі без черги три кольорові телевізори.
— А як справи тепер у проводі?
— Новий командир Вячеслав Третяков під впливом копітливої роботи осередку повністю перейшов на сторону України. Осередок проводить підготовчу роботу серед військовослужбовців. Нелегка ця праця, бо ще й досі надходять керуючі вказівки з Москви, якій ніяк не хочеться втратити Україну, хоч 1 грудня 1991 р. проголошена народом незалежність. Але люди вже не ті, обставини не ті. Той час настав, час відродження України!
Нині 21 грудня 1991 р., це істинно Божий День. Збулося! Збулося те, про що мріяв народ України. Її сини присягають бути вірними і боронити свою волю. Цей День увійде в історію Збройних Сил України, бо нині вояки бриґади внутрішніх військ, що перебувають у Львові, прийняли військову присягу на вірність України. За нами підуть інші. Цього вже давно чекав страждальний і терпеливий український нарід і все це збулося напередодні Рождества Христового.
Мушу добавити, що нашим офіцерам і воякам заздрили узбеки, казахи і другі, стоячи в одному строю, бо і вони хотіли б бути дома і так присягу складати на вірність своїм народам. Як Ви бачили, присягу на вірність України прийняв командир частини полковник Вячеслав Третяков, за ними його заступники, офіцери, прапорщики, вояки. Представники наших Церков благословили воїнів і посвятили прапори України, один з них майоріє на офіційній щоглі. Лунали чудові мелодії й пісні Січових Стрільців, які ніколи не давали загинути співучому українському народові. Батьки воїнів — своїх дітей, давали батьківське благословення! Народжується військо незалежної України, яке призване захищати її волю, її народ, її майбутнє!
— Пане майоре, як житель Лондона, який тепер працює в Україні для УТКЦеркви, якому дорога кожна українська людина, що готова віддати свій труд за волю й незалежність української держави, — дозвольте поґратулювати Вам у цей історичний День для українського воїна і його народу, що Ви склали присягу на вірність України. Від імені всіх українців у Великій Британії бажаємо Вам, майоре Олександре Лобащук і всім Вашим співробітникам як і військовим колегам із Спілки Офіцерів України та Виконавчого Комітету Львівської обласної Спілки Офіцерів, усього найкращого та дальшого успіху в праці над формуванням Української Національної Гвардії — Української Армії.
Щасти Вам усім Боже!
Слава Україні!
Володимир Луців
З матеріалів журналу “Сурмач” №1-4 , Лондон, 1992 р. с. 39-42
Режим доступу: diasporiana.org.ua
Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк: 5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)
Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma