Один з найголовніших коренів російської економіки та державної машини
Виступають он всякі економісти географи експерти в галузях. Думаю, а ну дай я скуштую трошки їхнього хліба.
Ну зараз - по одному малесенькому питанню.
Всім зрозуміло що вуглеводні - це головний і експортний і загалом економічно енергетичний ресурс Росії. Але є серйозна відмінність між здобиччю газа та нафти, - в нафту треба багато вкладати вона досить таки капітало-ємний ресурс. На російських родовищах нафту треба конкретно витискувати з-під землі. Треба туди закачувати більш важку воду, щоб вона витискала нафту на поверхню. Та і то на не дуже багатих рідких родовищах на поверхню виходить не нафта, а нафто-водяна суміш, де зараз буває нафти лише 15%... А з газом майже нічого не потрібно. Так треба вкластися в засвоєння родовища, а потім газ сам собі йде на поверхню майже з копійчаними витратами.
Далі газ треба прокачувати, але - диво-дивне, що енергетику прокачки може забезпечувати і в більшості забезпечує сам по собі газ. Його спалюють крутять турбіни, які качають газ. Далі газ започатковує такий собі майже дармові галузі виробництва це виробництво аміаку який далі застосовується для добрив та поліетилену який всюди в упаковці.
Стосовно війни повезло що газові родовища знаходяться далеко в Сибіру самі по собі газогони досить швидко і легко можна відремонтувати навіть у випадку вибуху. Тобто видобуток та транспортування до споживачів є досить таки безпечним технологічно і фінансово навіть під час війни.
У виробництві аміаку потрібно багато газу та багато енергії а енергію і сам газ нормально дає енергію тому багато виробництв прямо тяжіють до місця видобутку газу а от з поліетиленом з етиленами ситуація трошки небезпечніша під час війни тому що виробництво доводиться витягувати до нафтохімічного кластеру і Значно на захід відносно родовищ. Моноетилен з якого роблять поліетилен є дуже дорогим небезпечним і складним у транспортуванні. Потрібно або ємності або етилено проводи високого тиску які є між підприємствами нафтохімії
Приклад: В Росії існує система етиленопроводів, що з'єднує ключові нафтохімічні центри, наприклад, з Тольятті, Казані до Нижньокамська.
Економічна географія: Саме через складність транспортування, більшість заводів прагнуть розміщувати виробництво етилену та його переробку (полімеризацію) на одному майданчику (кооперування). Це найефективніший спосіб.
Росії потрібно дуже берегти ці важливі, так би мовити, дармові гілки виробництва де є майже дармовий у добичі газ з дармовим транспортуванням і самовироблянням дармової енергії. Бо скажімо перебої у поліетиленовій гілці призведуть до значного росту ціни всього іншого і великі складнощі з зберіганням хімічно активних речовин (моноетилену)
—-------------------
Додатки:
—-----------
Виробництво аміаку та поліетилену є ключовими процесами у хімічній промисловості, які потребують надзвичайно складного та дороговартісного обладнання, що працює під високим тиском і температурою.
1. Виробництво Поліетилену (PE)
Поліетилен виробляється на Нафтохімічних комплексах або Заводах полімерів методом полімеризації етилену. Етилен (сировина) зазвичай отримують піролізом етану або нафтових фракцій на установках крекінгу.
Оскільки існує два основних типи поліетилену (низької щільності, LDPE, та високої щільності, HDPE), обладнання дещо відрізняється:
|
Ключове обладнання |
Функція та Цінність |
|
Установка піролізу (Крекінг-піч) |
Виробництво сировини (етилену). Це великі трубчасті печі, де етан або ШФЛВ нагріваються до 800−850∘C, щоб «розбити» молекули на етилен. Використовуються дорогі високотемпературні сплави. |
|
Реактор полімеризації |
Серце процесу. Місце, де мономер етилену перетворюється на полімер. |
|
Для LDPE (низька щільність): Використовуються автоклавні або трубчасті реактори під екстремально високим тиском (до 3500 бар) з ініціаторами. |
|
|
Для HDPE/LLDPE (висока/лінійна низька щільність): Використовуються реактори з псевдозрідженим шаром або суспензійні реактори під низьким тиском, які вимагають використання дорогих каталізаторів Ціглера–Натта або металоценових каталізаторів. |
|
|
Екструдер гранулювання |
Фінальна частина. Використовується для розплавлення готового полімеру та формування його у вигляді гранул (кінцевий товар), які потім пакуються. Це високоточне обладнання, що забезпечує якість та однорідність продукції. |
2. Виробництво Аміаку (NH3)
Аміак синтезується на Аміачних заводах або Азотно-тукових комплексах за процесом Габера–Боша (Haber–Bosch), який вимагає високих температур (400−500∘C) та надвисокого тиску (150−250 атмосфер).
|
Ключове обладнання |
Функція та Цінність |
|
Реактор синтезу аміаку |
Серце заводу. Це масивна багатосекційна посудина, де азот і водень (отриманий із газу) під дією каталізатора (зазвичай на основі заліза) хімічно взаємодіють. Реактор має витримувати екстремальний тиск і температуру протягом десятиліть, що робить його одним із найдорожчих компонентів. |
|
Первинний та вторинний риформери |
Високотемпературні печі (до 1000∘C), де природний газ (метан) взаємодіє з парою і киснем для отримання синтез-газу (суміш CO,H2 та N2). Вимагають використання дорогих нікелевих каталізаторів та спеціальних жаростійких матеріалів. |
|
Турбокомпресорний агрегат |
Використовується для стиснення синтез-газу до необхідного робочого тиску (150−250 бар) перед подачею у реактор синтезу. Це потужні, багатоступеневі компресори, що забезпечують безперервність та економічність процесу. |
========
Виробництво етилену зосереджено у великих нафтохімічних кластерах, які мають доступ до сировини (етан, пропан, бутан, ШФЛВ, або нафтові фракції):
ПАТ "Нижнєкамськнафтохім" (Татарстан, Нижньокамськ): Один із найбільших і найстаріших виробничих майданчиків. Тут працюють потужні установки піролізу, що використовують різноманітну сировину.
ПАТ "Казаньоргсинтез" (Татарстан, Казань): Також великий виробник, орієнтований на переробку газової сировини для отримання етилену та подальшого виробництва поліетилену.
ТОВ "Ставролен" (Будьонновськ): Великий комплекс на Північному Кавказі, що є значним виробником етилену та полімерів.
ТОВ "Запсібнєфтєхім" (Тобольськ): Новий і надзвичайно великий комплекс, що належить СИБУРу. Орієнтований на переробку значних обсягів газової сировини із Західного Сибіру. Це один із найбільших і найсучасніших інтегрованих нафтохімічних комплексів у світі.
Ланцюжок продуктів: Природний газ → Поліетилен
1. Видобуток та Первинна Обробка Газу
Початок ланцюжка — це сировина.
Природний газ (суміш): Видобувається зі свердловин. Складається переважно з метану (CH4), але містить також етан (C2H6), пропан (C3H8), бутан (C4H10) та інші важчі вуглеводні.
Газопереробний завод (ГПЗ): На ГПЗ газ розділяється на фракції. Метан (так званий «сухий газ») йде в магістральні газопроводи, а важчі компоненти виділяються у вигляді Широкої фракції легких вуглеводнів (ШФЛВ).
2. Виділення Етану
Головним компонентом для «газового» поліетилену є етан (C2H6).
Етанова фракція: ШФЛВ фракціонується (розділяється) далі, щоб виділити чистий етан. Саме етан є найбільш бажаною та ефективною сировиною для отримання етилену.
3. Піроліз (Отримання Етилену)
Це ключовий хімічний етап, який перетворює сировину на мономер.
Крекінг-установка (Піроліз): Етан (C2H6) подається в спеціальні трубчасті печі та нагрівається до дуже високої температури (близько 800−850∘C) без доступу кисню.
Реакція: Висока температура «розбиває» (крекінг) молекулу етану на етилен (C2H4) та водень (H2):
C2H6 800−850∘C C2H4 + H2
Продукт: Отриманий етилен (C2H4) очищається та охолоджується, і є мономером.
4. Полімеризація (Отримання Поліетилену)
Це фінальний етап виробництва готового продукту.
Реактор полімеризації: Мономер етилену (C2H4) під дією каталізаторів (наприклад, Ціглера–Натта) та певного тиску та температури з'єднується у довгі ланцюги.
Продукт: Утворюється поліетилен (PE), який вивантажується з реактора, плавиться, формується в гранули та пакується для подальшого використання.
Спрощений ланцюжок (Газова гілка):
Природний газ (із родовища)→ГПЗ (Виділення етану)→Крекінг-установка (Піроліз етану)→Етилен (Мономер)→Реактор (Полімеризація)→Поліетилен (Гранули)
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma