Оголошено надважливе рішення для того, щоб Збройні Сили України стали сильнішими і сучаснішими – невдовзі буде створено Центр підготовки і передового досвіду сержантського (старшинського) складу (за аналогом НАТО – NCO Centre of Excellence). Він виникне з Курсу лідерства сержантського (старшинського) складу підвищеного і вищого рівнів. Це значний прорив у реформуванні сержантського[1] корпусу Українського війська. Видові навчальні центри підготовки сержантського складу – 197-й, 202-й і 203-й – за ці воєнні роки вже довели свою результативність. Сержантська реформа – одна з найвдаліших у сфері національної оборони з 2014 року. Її успішність можна порівняти хіба що з реформою децентралізації влади на рівні держави.
Щоб створити в нашій армії дійсно ефективний сержантський корпус, необхідно розв’язати деякі протиріччя, і головне з них, на мою думку – це суперечність між ментальною неготовністю більшості офіцерів всіх ланок військового управління делегувати сержантам частину своїх повноважень і влади та прагненням останніх стати справжніми лідерами у своїх військових організаційних структурах.
Нерозуміння, неусвідомлення, нечіткість, розпливчатість унормування розмежувань повноважень та функцій офіцерів і сержантів, недостатня фахова підготовленість одних та інших шалено гальмує розвиток ЗСУ. З одного боку, ігнорування офіцерами сержантів і боротьба за владні впливи на підлеглий особовий склад, а з іншого, – загрозливі тенденції створення сержантами “речі в собі” (англ. thing in itself – тобто того, що існує саме по собі). Ці ментальні явища можуть “закопати” будь-які успішні результати важливої сержантської реформи.
Всі сержанти мають бути лідерами – така філософія армій держав НАТО. Більше того, всі військовослужбовці мають бути потенційними військовими лідерами. Всі, хто має менший ранг очікують прояву лідерства від тих, хто вище за ланкою управління. Однак всі, хто вище за рангом також вимагають, щоб лідерство проявляли ті, хто нижче за статусом. Така своєрідна діалектика лідерської взаємодії, зокрема сержантів і офіцерів.
Сержанти є найважливішою комунікаційною ланкою на будь-якому рівні військового управління, і саме вони мають сприяти відкритій, відвертій і чесній взаємодії з офіцерами, забезпечивши розкриття особовому складу намірів (або бачення) командирів (начальників) всіх категорій, та спрямувати зусилля на виконання визначених ними місій[2].
Головні тактичні і стратегічні функції сержантського складу в арміях держав НАТО такі: підготовка солдатів до бойових дій (операцій); підтримання оптимального фізичного, морально-психологічного стану і дисципліни підлеглого особового складу; підтримання стандартів боєздатності підлеглих, техніки і озброєння; планування та керівництво повсякденної діяльності підрозділу (військової організаційної структури); консультування підлеглих та впровадження політики командування в повсякденну реальність; підготовка військових лідерів майбутнього; збереження і примноження військових традицій.
Всі виокремлені вище функції пронизує і повністю охоплює найголовніша – комунікація. Саме сержант, як військовий лідер відіграє критичну і життєво важливу роль в бою (операції), коли інформація починає надходити “зверху вниз” ланками командування до особового складу і “знизу наверх” у зворотному напрямку. Він є головним КОМУНІКАТОРОМ, який отримує, обробляє, передає інформацію і веде за собою особовий склад до визначеної мети.
Існує три провідні ролі, що виконує сержант як комунікаційна ланка командування і військовий лідер:
Перш за все, він має бути майстром у спілкуванні зі всіх проблемних питань внутрішньої комунікації з особовим складом: розташування, служба, функціонування, харчування, навчання, відпочинок, дисципліна, постачання, забезпечення, виявлення і тлумачення чуток, побутові питання, підготовленість, експлуатація техніки і озброєння тощо. Отримання інформації завжди залежить від того, хто її потребує, а не від того, хто її надає (без різниці – зверху чи знизу і навпаки). Тим більше, те, що отримана інформація не означає, що вона завжди істинна. Вона може бути й помилковою. Для цього сержант, як військовий лідер, має володіти критичним мисленням і бути здатним аналізувати інформацію.
Отож, якщо ви отримали інформацію, її необхідно перевірити. Якщо ви повністю втратили зв’язок і не можете отримати будь-яку інформацію, тоді спочатку подумайте, чого саме намагається досягнути і виконати ваш старший військовий лідер, а потім робіть те, що саме ВИ вважаєте правильним.
По-друге, сержант має усвідомити інформацію, точно передати і правильно пояснити її особовому складу, а також своїм офіцерам за необхідності, конкретно відповідаючи на питання: “Навіщо?”, “Що?”, “Коли?”, “Де?” і “Як?”
По-третє, сутність аналізу інформації означає те, що сержанту часто потрібно змінювати зміст інформації, але не її значення або правдивість. Критичне значення має розуміння інформації, яку передає сержант особовому складу – вниз, або керівництву – вверх. Для цього необхідно застосовувати просте правило – просити у того, хто отримує вашу інформацію повторити те, що ви повідомили – це один з механізмів лідерства, що тісно пов’язаний зі взаємодією як з офіцерами, так і з підлеглим особовим складом у ланці командування. Для більшості українських сержантів це звучить дивно, але це саме так: сержант іноді має перепросити навіть у генерала уточнити в нього розуміння того, про що він щойно йому повідомив.
На оперативному та стратегічному рівнях сержанти мають підтримувати формальний і неформальний зв’язок із вищим військовим командуванням, перш за все з просування і впровадження ініціатив щодо якіснішої підготовки і кращого професійного розвитку особового складу. Крім того, основними питаннями взаємодії офіцерів і сержантів всіх ланок військового управління мають бути питання дисципліни, а також збереження і розвиток бойових традицій. Сержант – це зразок стандартів дисципліни, моральних чеснот, етики поведінки і хранитель традицій підрозділу.
Якщо сержант чітко розуміє відмінність між своїми функціями і офіцерськими, тоді він здатний навчати досвідом інших, зокрема й молодших офіцерів. Нормальні налагоджені стосунки між ними фундаментуються на багато років. З лейтенантів народжуються генерали і те, яких вони бачать біля себе сержантів формує їх службовий світогляд. Саме так формується ДОВІРА між офіцерами і сержантами. Якщо все навпаки – тоді вона взагалі ніколи не виникає. А відсутність довіри між офіцерами і сержантами – це руйнація будь-якої найсильнішої армії.
За кожним військовим лідером офіцерського складу зазвичай стоїть хороший лідер сержант, а за кожним офіцером – не лідером, який має погану думку про сержантів, стоїть сержант, який не відбувся як лідер.
Ролі, функції та обов’язки сержантів від тактичного і оперативного до стратегічного рівнів військового управління сильно варіюються, але в той же час можуть бути дуже схожими. Насправді не обов’язково кардинально змінюються функції сержантів, але рівні, на яких вони їх виконують і з ким взаємодіють мають свої відмінні особливості і атмосферу.
На стратегічному рівні справжні військові лідери з числа офіцерів більше не запитують сержанта: “Що робиш?”, його все частіше запитують: “Що думаєш?” Українським сержантам потрібно бути добре підготовленим до такого ментального перетворення свідомості, чітко знати і розуміти службове середовище за рівнями військового управління, місію та наміри командира (командувача). Саме для такої мети і створюється Центр підготовки і передового досвіду сержантського (старшинського) складу.
Як на мене, головні 10 компетентностей сержантів і офіцерів, що дозволяють налагодити успішну лідерську взаємодію чудово роз’яснені на каналі Rud&Co тут: https://www.youtube.com/watch?v=aQpZHu67xo0
Про відмінності функцій офіцерів і сержантів, що створюють взаємодоповнюючий і синергетичний ефект лідерської взаємодії, розповім у частині ІІ.
[1] Під поняттям “сержант” в статті розуміється також поняття “старшина”.
[2] Місія – це головне призначення військової організаційної структури, її провідна і відповідальна роль у досягненні певної мети і виконанні конкретного завдання щодо захисту держави.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma