Майже два місяці тому родини зниклих безвісти та полонених провели велику акцію під Офіс Президента України.
Родини зібралися під Офісом з чотирма вимогами, а саме:
1.Включити до складу Комісії з питань зниклих безвісти за особливих обставин представників родин зниклих безвісти.
2.Ввести до складу тристоронньої контактної групи представників рідних полонених й зниклих безвісти.
3.Сформувати при Президенті України Координаційну Раду з захисту полонених, зниклих безвісти та членів їх родин.
4.Прийняти закон Про статус полонених. Закон, який законодавчо зафіксує правовий статус людей, що перебували й зараз перебувають в полоні, та закріплює необхідну їм соціальну допомогу.
Результатом акції була зустріч родин з радником Президента паном Машовцом та заступником Голови Офісу Президента паном Подоляком.
За першим пунктом ми отримали тверде "ТАК", але як саме те ТАК увійде в наше життя - не уточнювалося.
Згоди за другим пунктом, а саме можливість бути присутніми на засіданнях гуманітарної підгрупи ТКГ, де й вирішуються долі наших рідних ми не отримали.
Стосовно третьої вимоги (а саме, про створення Ради, де родини зниклих безвісти та полонених отримають можливість впливати на процес пошуку, визволення та допомоги рідним зниклих безвісти та полонених) нам відповіли, що при Президенті вже є дві Консультативні Ради, тож вступайте в обидві, та працюйте...
Це було б добре. Це дало б можливість здійснити декілька програм, які (за нашими думками) зрушать діло з мертвої точки. Тож ми написали заяви що до включення представників наших організацій до складу Консультативних рад.
До речі, саме на засіданні цих рад можливо було розробити механізм включення представників родин зниклих безвісти до складу Комісії, залучення представників родин до роботи в ТКГ, та прописати внесення необхідних змін в проект Закону про полонених, що зараз в стані обговорення знаходиться у Верховній Раді.
Все це можливо. Але лише за умовою, коли ти повноправний член саме тої ради. І це не можливо, коли тебе запросили посидіти на стільчику в приймальні. Такі речі не вирішуються коли ти не партнер, а прохач. Бо це процеси, складні та довгі, які потрібно контролювати, а не зібралися-вирішили...
Отже, минуло майже два місяці.
Обіцянки залишились обіцянками.
Мій папа казав: "Обіцянки-цяцянки, а дурнику - радощі". Трохи набридло бути в ролі дурників. Обіцянки яким не виконують.
Може хто знає, як домовлятись з людьми, що сьогодні вже не пам'ятають, про ті обіцянки, що дали тільки вчора? А якщо це чиновники найвищого рангу?
Що робити родинам зниклих безвісти?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma