Явище тероризму давнє, як саме людство — згадаймо хоча б відому зі школи історію про Брута і Цезаря, а теми «світового терористичного інтернаціоналу» та «доби терору» стали предметом осмислення щонайменше з 70-х років ХХ століття. Власне, тоді й поширився термін «терористичний інтернаціонал» (так називалася книжка політолога Кауфмана).
Про настання «епохи терору» писав і визначний соціолог Деніел Белл. Політолог (і одночасно функціонер ЦРУ) Боб Дженкінс стверджував, що «терористична субкультура може стати постійною рисою нашого світу». Кількість жертв терору у 70-ті роки мало поступалася нинішній. Наприклад, у Туреччині лише за чотири місяці (грудень 1978 — квітень 1979 рр.) здійснено 1534 терористичні акти, в яких загинуло 314 і поранено 1088 людей. У 1977—1979 роках у цій країні загинуло від рук терористів 2650 чоловік. Ця статистика жертв може «змагатися» лише із сьогоднішньою іракською. Спеціалісти з терору 70-х стверджували, що прибутки різноманітних міжнародних терористичних організацій в 1974 році складали 120 млн. дол.! Тероризм не став «темою номер один» світових мас-медіа тільки тому, що глобальне суперництво США та СРСР витісняло з масової свідомості питання про всі інші потенційні і реальні загрози. Власне, Радянський Союз та Сполучені Штати були тоді майже незачеплені хвилею терору, що охопила світ. Варто зупинитися на тих тенденціях, що визначали «обличчя терору». Найкращим був би приклад європейської країни, де тероризм у ті роки став однією з домінант політичного життя — Італії.