Основні пунктограми (уживання розділових знаків)

Продовження до теми «Найголовніші правила ортографії (з урахуванням редакції “Українського правопису” 2019 року)».

В українській пунктуації використовуємо такі основні розділові знаки: крапка, знак питання, знак оклику, кома (може вживатися і як один парний знак), середник (крапка з комою), двокрапка, риска (довге тире) (може вживатися і як парний знак), три крапки (крапки), дужки (парний знак — з кількома різновидами), лапки (парний знак — з різновидами), розділка (дефіс) (як розділовий, а не власне ортографічний знак, дефіс уживається в тих випадках, де він слугує знаком поділу між компонентами не слів, а синтаксичних сполучень, — у сполученнях прикладки з означуваним іменником: учитель-біолог, учительісторик, учитель-фізик та инші, у сполученнях слів на позначення приблизної кількости: два-три дні, у сполученнях повнозначних слів з частками на зразок дай-но, іди-но та инші), а також різні комбінації цих знаків та подвійне й потрійне вживання окремих із них (знака питання і знака оклику). Крім них, уживається також скісна риска (/).

Крапку ставимо в таких позиціях.

У кінці речення — розповідного або спонукального, якщо останнє вимовлене без окличної інтонації: Весь народ піднімається до мене;
У називних реченнях: Зима. Холоднеча. Засніжений ліс (М. Стельмах); між прізвищем автора, назвою його твору, назвою міста: Олесь Гончар. Собор. Київ, 1968; у реченнях з називним відмінком теми (уявлення): Дванадцятирічна шкільна освіта. Це добре чи погано? (заголовок газетної публікації);
Після речення, що вводить у дальший розгорнений виклад, опис тощо: А діло було таке. Студенти з царського садка пішли в гості до знайомого купця, котрий жив далеко, аж на Ординському. Той купець мав багацько дочокк, і не дуже гарних. Він закликав до себе усяких студентів, годував, поїв їх і чимало дочок повидавав уже заміж за світських і духовних. Студенти часто гуляли там до півночі й цілою юрбою перелазили потім через стіну Братського монастиря (І. Нечуй-Левицький);
Для надання фрагментам висловлення за допомогою інтонаційного виділення більшої самостійности та змістової ваги крапку ставимо також у тих випадках, де звичайно вживаємо коми, — наприклад, у висловленнях, які могли б бути простими реченнями, ускладненими наявністю однорідних, повторюваних, відокремлених членів: Випав сніг. І в селі, і в полі, і в лісі (В. Бабляк); А я ходжу. Рівним, розміреним кроком, через усю хату, з кутка в куток. З кутка в куток (М. Коцюбинський), у висловленнях, що могли б бути частинами складних речень;
В умовних графічних скороченнях: п. (пан; пані), гр. (громадянин; громадянка), проф. (професор), а. а. (авторський аркуш), ст. (століття), рр. (роки) та инші.

Крапку не ставимо в кінці заголовків, у назвах на вивісках, печатках і штампах, на титульних аркушах книжок, журналів тощо — після імени та прізвища автора, назви твору, назв видавництва і місця видання і таке инше.

Після цитати або иншої текстової ілюстрації перед прізвищем автора чи вказівкою на инше їхнє джерело, наведене в дужках, якщо відповідне речення подається в рядок, крапку ставимо після дужок. Крапку після таких дужок ставимо в самому кінці речення й тоді, коли після цитати перед дужками вже стоять такі розділові знаки, як знак питання, знак оклику, три крапки. Якщо ж указівку на автора (джерело) наводимо нижче (у дужках чи частіше без них), зокрема в епіграфах, після цитати ставимо крапку, а після такої вказівки її не ставимо.

Крапку не ставимо:

в ініціяльних складноскоротах між літерами на позначення їхніх складових частин: НАН України (Національна академія наук), НЕП і неп (нова економічна політика), НТКУ (Національна телевізійна компанія України) і подібне;
2) у графічних скороченнях назв метричних мір та инших одиниць виміру: м (метр), мм (міліметр), г (грам), кг (кілограм), т (тона), ц (центнер), л (літр) і подібні; В (вольт), кВ (кіловольт), кгс (кілограм-секунда), лм (люмен), Мкс (максвел), Р (рентґен), год (година), с (секунда), хв (хвилина);
в инших графічних скороченнях, утворених стягненням звукового складу слова: грн (гривня), крб (карбованець), млн (мільйон), млрд (мільярд) і подібні, на відміну від скорочень, утворених усіченням складу слова, де крапку ставимо: дол. (долар), коп. (копійка), тис. (тисяча) і подібні.

знак питання (?)

Знак питання ставимо в таких позиціях.

У кінці питального речення: Хто знає про них? Знак питання не ставимо в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням (хоч інтонація в таких випадках часто мало відрізняється від інтонації власне питальних речень): Учитель запитав, хто написав статтю. Я запитав Тараса, чи він прийде до мене. Питав мене, чого зайшла, чом невесела;
Якщо ж головна частина речення є питальною, тоді в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням знак питання ставимо: Чи знаєте, хлопці, як високо сокіл під небом літає у теплії дні? (Л. Глібов); Пам’ятаєте, який у мене веселий дід був? (Ю. Яновський);
У питальних реченнях (переважно з однорідними членами) у художній літературі знак питання ставимо після кожного слова (сполучення слів) для їх повнішого увиразнення: Далі старий до парубка: як? що? чи все гаразд? який заробіток? (Марко Вовчок);
У кінці вставленого речення або після вставленого слова (словосполучення), вимовленого з питальною інтонацією: — А я замурував був у хижі дочку від Германії, то в управі так шмагали, що — вірите? — шкура на мені полопалася (О. Гончар);
У дужках усередині цитати або після тих чи bнших цитованих уривків для вираження сумніву щодо наведеного матеріялу, критичного ставлення до його автора (тільки знак питання або знак питання в поєднанні з якими-небудь словами): Упорядники статистичних даних відзначають у 164 передмові, що «переважна більшість (скільки це? — Рец.) населення з недовірою (!) ставиться до заявлених реформ», що «певна (?) частина опитаних узагалі не вірить в успіх реформ» (!!!) і, нарешті, що «час уже перевірити (?!) стан виконання попередніх обіцянок нашого керівництва» (З рецензії);
У відтворенні реплік діалогу цей знак може передавати не вимовлене одним із співрозмовників «німе запитання» (вираження нерозуміння, здивування, сумніву тощо): — ???

Підвищену проти звичайної питальну інтонацію можна передавати двома або трьома знаками питання: Де ж слава ваша?? На словах! (Т. Шевченко).

Складну інтонацію питання-оклику передаємо на письмі двома відповідними знаками ?!: Навіщо вам треба було це робити?!

В українській художній і публіцистичній літературі після слів зі знаком питання або оклику досить звичайним було написання наступного слова з малої літери (якщо, на думку автора, це все було в межах одного висловлення), часто в конструкціях з інтонаційно розчленованими однорідними або повторюваними членами: Кляті! кляті! (Т. Шевченко); Гов, Лукашу, гов! го-го-го-го! А де ти? (Леся Українка); Далі старий до парубка: як? що? чи все гаразд? який заробіток? (Марко Вовчок). У сучасній правописній практиці в подібних випадках слід віддавати перевагу написанню з великої літери (лишаючи, звичайно, більшу свободу вибору для художньої літератури).

знак оклику (!)

Знак оклику ставимо в таких позиціях.

У кінці речення, що вимовляється з окличною інтонацією (часто це спонукальні речення): Гетьте, думи, ви хмари осінні! Тож тепера весна золота! (Леся Українка);
У кінці окличного називного речення, зокрема в конструкціях з називним відмінком теми (уявлення): Осіль! Моя улюблена пора!
Знак оклику звичайно ставимо в кінці речень, що починаються словами як, який, що (то) за, до чого ж, скільки, слава, хвала, ганьба, геть, зворотом Хай живе… і подібними (у реченнях, що не є підрядними): Як гарно марилось на шкільній лаві, скільки робилося сміливих, але часом і недосяжних проєктів! (М. Коцюбинський); До чого ж гарно й весело було в нашому горо́ді! (О. Довженко). Иноді (у поетичній мові) такі слова можуть бути всередині речення: На небокраї яка краса огнів сія! (В. Сосюра);
Після звертань (непоширених або поширених), що вимовляються з виразною окличною інтонацією: Україно! Ти в славній борні не одна (М. Рильський); Ти, прекрасна вечірняя зоре! (Леся Українка); Земле! Як тепло нам із тобою! (М. Рильський);
Після вигуків, а також після слів так і ні, коли вони стоять на початку речення й вимовляються з виразною окличною інтонацією: Ай! як тут гарно! (М. Коцюбинський); Ой! Що се за сопілка? Чари! Чари! (Леся Українка); Так! Хто не зріс між вами, не зрозуміє вас! (Леся Українка);
У кінці вставленого речення або після вставленого слова (сполучення слів), вимовлених з окличною інтонацією (відповідні слова й речення в таких випадках звичайно виділяються з обох боків тире): Крізь ночі і віки сіяють нам cліпучим — ні! — животворящим сяйвом озера милі! (М. Рильський); Потім один крикнув щось і скачки — ой горенько ж! — у гречку влетів (А. Головко); Директор знав — та й як добре знав! — неспокійну натуру свого головного інженера (П. Загребельний).
У дужках усередині цитати або після тих чи инших цитованих уривків, до яких автор хоче привернути особливу увагу, для вираження емоційного ставлення (обурення, здивування, іронії тощо або ж, навпаки, повного схвалення) до наведеного матеріялу (див. вище про написання знаку питання, пункт 6).

Підвищену проти звичайної окличну інтонацію можна передавати двома або трьома знаками оклику: — Пустіть нас!!! — закричав Синичка (О. Довженко).

Складну інтонацію оклику-питання передаємо на письмі двома відповідними знаками !?: І де та правда!? Горе! Горе! (Т. Шевченко).

кома (,)

У простому реченні кому ставимо в таких позиціях.

Між однорідними членами речення, не поєднаними сполучниками: Під вікнами насадила Ганна бузку, любистку, півників та півонії (І. НечуйЛевицький).

Не слід розглядати як однорідні й відокремлювати комами дві однакові граматичні форми дієслова, що означають дію та її мету: піду подивлюся (себто: піду [для того, щоб] подивитися), сядьмо поміркуймо тощо; А також два однакові або близькі значенням спільнокореневі слова, друге з яких ужите із запереченням не, якщо таке сполучення становить одне граматичне ціле (жду не діждуся, дивишся не надивишся, вовк не вовк тощо): Дивиться вона не надивиться на свого сина: втішається не навтішається своїм Івасем! (І. Нечуй-Левицький).

Прикметники-означення є однорідними коли вони характеризують предмет з одного боку (у переліку його властивостей, якостей, особливостей) або вказують на різні близькі, суміжні його ознаки: Його очі замиготіли зимним, неприязним блиском (О. Кобилянська); коли друге й наступні означення підсилюють, уточнюють, пояснюють перше: Якось раз над містечком стояла тиха, місячна, літня ніч (І. Нечуй-Левицький); Твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки (М. Коцюбинський). Якщо ж прикметники-означення характеризують предмет з різних боків, вони є неоднорідними й коми між ними не ставимо: В ранковому березневому затуманеному повітрі пахли вишневі садки (Б. Харчук).

Неоднорідні означення частіше стоять перед іменником, зрідка (найчастіше в складених термінологічних назвах) — після нього: батарея анодна суха; пшениця м’яка яра.

Прикладки є однорідними, коли вони, як і звичайні означення, характеризують предмет з якогось одного боку або вказують на різні близькі, суміжні його ознаки, наприклад: доктор філологічних наук, професор І. Петренко (науковий ступінь і вчене звання); Герой України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України Г. Ткачук (почесні звання й відзнаки). Якщо ж вони характеризують предмет цілком очевидно з різних боків, вони не є однорідними й між ними не ставимо коми: завідувач кафедри української мови доктор філологічних наук І. Петренко (посада й науковий ступінь); чемпіонка України з художньої гімнастики студентка М. Заруба. У разі поєднання в одному ряду однорідних і неоднорідних прикладок відповідно розставляються й розділові знаки: завідувач кафедри української мови доктор філологічних наук, професор І. Петренко; професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України полковник медичної служби М. Іваницький. Але прикладки, що стоять після означуваного іменника, відокремлюються комами незалежно від їхнього змістового навантаження: І. Петренко, завідувач кафедри української мови, доктор філологічних наук, професор.
Між однорідними членами речення, поєднаними двома або більше єднальними і розділовими повторюваними сполучниками: і... і (й... й), ні... ні (ані... ані), то... то (не то... не то), або... або, чи.... чи (чи то... чи то): Він не знав ні батька, ні матері, ні брата, ні сестри (Панас Мирний).

Коли сполучники і (й), та (= і), або, чи між однорідними членами не повторюються, коми перед ними не ставимо: Картина була надзвичайна, неначе сон чи казка (О. Довженко).

Якщо одні однорідні члени поєднані безсполучниковим зв’язком, а инші — повторюваними сполучниками і (й), та (= і), кому ставимо між усіма однорідними членами, у тому числі й між першими двома (перед першим сполучником): Я пам’ятаю вчительку мою, просту, і скромну, і завжди спокійну (В. Сосюра).

Якщо однорідні члени речення поєднані сполучниками і (й), та (=і ) в пари, то перед сполучниками коми не ставляться, а пари відокремлюються комами: Життя — це ріка, в якій попутно й навально тече минувшина й теперішність, добро й зло, правда і кривда (Р. Федорів).

Коли два слова, перед кожним з яких стоять сполучники і або ні, становлять єдиний усталений вислів, то коми між ними не ставимо: і так і сяк, і туди і сюди, і вдень і вночі, і хочеться і колеться; ні туди ні сюди, ні сяк ні так, ні се ні те, ні вдень ні вночі, ні риба ні м’ясо тощо. Коми не ставимо також між двома однорідними членами речення, що поєднуються повторюваним сполучником і утворюють тісну змістову єдність (такі однорідні члени звичайно не мають при собі залежних слів): Попідтинню сіромаха і днює й ночує (Т. Шевченко).

Якщо ряд однорідних членів речення з повторюваним сполучником і (й) завершується зворотами і таке инше (або скорочено і т. ин.), і так далі (і т. д.), і подібне (і под.), такі звороти не відокремлюються комою, оскільки їх не можна розглядати як звичайні однорідні члени речення: Її думки все коло Гриця. Як він до них прибуде, як пришле дедалі старостів, як мати справить весілля, як вони заживуть, яке їх жде щастя і добро і таке инше (О. Кобилянська).
Між однорідними членами речення, поєднаними протиставними сполучниками а, але, та (= але), однак, проте (а проте), зате, так, хоч (хоча) та инші: Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних! (О. Олесь).
Між однорідними членами речення, пов’язаними приєднувальними сполучниками і, та, та й, ще й, та ще (й), а також, а то й та инші, коли до вже сказаного додається ще один елемент (або більше), який ніби пізніше виникає у свідомості мовця: Запахла осінь в’ялим тютюном, та яблуками, та тонким туманом (М. Рильський).

Слід відрізняти приєднувальні сполучники від тих самих сполучників з єднальними значеннями (див. пункт 2), перед якими коми не ставимо, порівняймо: Жили, жили та й розлетілись… (Л. Глібов).

Комою відокремлюємо також друге, повторюване слово в приєднувальних конструкціях: Говорити правду, і тільки правду; За що, не знаю, а караюсь, і тяжко караюсь! (Т. Шевченко).
Між однорідними членами речення перед другим компонентом парних сполучників не тільки... а й (не тільки... але й, не тільки... а ще й, не тільки... але також і), як... так і, не так... як, хоч... але (та), не стільки... скільки, якщо не… то та инші: Як би це добре було, коли б я не тільки спочив, а й вивіз собі матеріял для роботи (М. Коцюбинський).
У реченнях з однорідними членами перед пояснювальними сполучниками як, як-от, а саме і подібних, ужитими після узагальнювальних слів: Нічого специфічного, врочистого, як-от ґранітних та мармурових пам’ятників, на нашому кладовищі не було (О. Довженко); Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання й весілля (з наукової літератури).
У разі повторення слова для позначення великої кількості предметів, тривалости або інтенсивности дії, для увиразнення ознаки предмета або дії, для підкреслення згоди або заперечення тощо: Все, все згадала вона в ту хвилину! (О. Довженко); Рости, рости, моя пташко, мій маковий цвіте (Т. Шевченко); Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю! (Л. Костенко).

У разі повторного вживання того самого прийменника у сполученнях означення (прикладки) і означуваного слова (у фолькльорі та в стилізаціях під фолькльор, а також у синтаксі розмовної мови) коми між ними звичайно не ставимо: На бистрому на озері геть плавала качка (народня пісня); За річкою за голубою дві чайки у хмару зліта (А. Малишко); Із города із Глухова полки виступали (Т. Шевченко). Проте за умови постпозиції означення таке відокремлення можливе: Як за лісом, за пралісом ясне сонце сходить. Як за морем, за далеким десь воно заходить (Л. Глібов).
Для виділення звертань і залежних від них слів (про вживання знака оклику при звертаннях див. вище): Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, тільки камінь має! (С. Воробкевич); Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! (І. Франко).

В усталених вигукових зворотах на зразок боронь боже, дай боже, боже поможи, ой боже, господи помилуй, де звертання вже мало відчувається, воно не виділяється комою.
Після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова в реченні, і інтонаційно досить тісно пов’язані з реченням у цілому (про вживання після вигуків знака оклику див. вище): Гей, на коні, всі у путь! (П. Тичина); О, як люблю я рідну землю... (П. Воронько); — Ой, пустіть мене, пустіть! (Марко Вовчок).

Слова о, ой, ох, ах, коли вони інтонаційно тісно пов’язані з дальшим звертанням (тобто якщо після них у вимові немає павзи) і вживаються у значенні підсилювальних часток, комою не відокремлюються: Ой волохи, волохи, вас осталося трохи (Т. Шевченко); — Ох і чудний ти, Давиде… (М. Стельмах); Ах так?!; Ах ось де він! Так само не ставимо коми після слова ну, ужитого для підсилення: Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого (Т. Шевченко).

Не відокремлюються вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання: Ой ти, дівчино, з горіха зерня, чом твоє серденько — колюче терня? (І. Франко); Гей ти, поле колоскове, молодість моя! (В. Сосюра).
Після стверджувальних часток так, еге (еге ж), авжеж, аякже, гаразд та инші, заперечення ні, запитання що (а що), а також підсилювального що ж, коли безпосередньо за цими словами йде речення, яке розкриває їхній конкретний зміст: Так, це була вона, його земля, про неї він співав і нею марив (Д. Павличко); Еге, я правду вам казав (Є. Гребінка); — Земляка свого бачили? — Аякже, бачив (А. Головко); Ні, я хочу крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні (Леся Українка); — Що, титаря вбили? (Т. Шевченко); А що, коли не буде того дня? (В. Стус); Що ж, отак і проходить вечір, по-лисячому тихо, без стуку (Б. Олійник).

Слід відрізняти стверджувальні частки так, гаразд від прислівників так, гаразд, після яких коми не ставимо: Так ніхто ще не вірив у мене! (Г. Чубач); — І що б він не зробив, то все гаразд, усе до ладу (Панас Мирний). Так само слід відрізняти заперечну частку ні від повторюваного сполучника ні (див. пункт 2).
Для виділення вставних слів, сполучень слів і речень (про вживання риски або дужок у подібних конструкціях див. нижне 10-й пункт про риску (довге тире) і 2-й пукнт про дужки): А в хлібороба, звісна річ, роботи — як води, від снігу до снігу (Р. Федорів); З Копачів я, бачте, родом (Д. Білоус); Погане, я чував, життя собаче, недобре ж і Вовкам (Л. Глібов).

Вставні слова і конструкції найчастіше виражають оцінку ступеня реальности, вірогідности повідомлюваного (зрозуміло, ясна річ, либонь, мабуть, може, можливо), указують на ступінь звичайности повідомлюваного (було, бува, як відомо, як завжди, як звичайно), виражають емоційну оцінку повідомлюваного (станівники: на жаль, на щастя, грішним ділом), указують на зв’язок думок, послідовність викладу (по-перше, з одного боку, наприклад, отже, таким чином, словом, нарешті, до речі), характеризують ставлення до способу висловлення думки (власне кажучи, коротко кажучи, попросту кажучи, сказати б, між иншим, точніше), підкреслюють експресивний характер висловлення (далебі, з дозволу сказати, між нами кажучи, чесно кажучи), указують на джерело повідомлення (кажуть, як сказав NN, на думку NN, на мій погляд, по-моєму, мовляв, чую, пам’ятаю), звернені до співрозмовника або до читача з метою привернути його увагу (бач, віриш, даруй, дозволь,знаєш, пам’ятаєш, погодься, розумієш, слухай, уяви).

Слід відрізняти вставні слова та їх сполучення від омонімічних слів та їх сполучень, які є членами речення (найчастіше обставинами) або, рідше, сполучниками і тому комами не виділяються, порівняймо: У нижчеподаній статті я, звичайно, не охоплюю всіх проблем розвитку української мови (М. Рильський), але: Концерт звичайно закінчується о 10 годині; Ці слова, до речі, викликають сумнів, але: Ці слова сказані до речі.

Якщо сполучники а, рідше і стосуються саме вставного слова (наприклад: а власне, а втім, а значить, а може, а отже та деякі инші), вони комою не відокремлюються: Як і кожному авторові, а значить, і мені, хотілось, щоб переклади вийшли найкращими (М. Коцюбинський); І справді, незабаром наші прогнози здійснилися. Але, наприклад: Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно доповнювало їх (О. Гончар).

Вставні слова не виділяємо комами, якщо вони входять до складу відокремлених членів речення: Павло, очевидно поспішаючи, не поснідав; Надвечір, мабуть годині о шостій, почався дощ.
Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться сполучниками як (як і), мов, мовби, наче, немов, неначе, ніби, буцімто і таке инше, ніж: Із степу, як із вогкої печери, тягло свіжою прохолодою (О. Гончар); Це місто прекрасне, як усмішка долі (Л. Костенко); Припадаю вустами до слова, мов до стиглого ґрона калини (Н. Кащук); Зникло лихоліття, наче уві сні (Р. Братунь).

Виділяємо комами звороти зі сполучником як уточнювального або узагальнювального характеру на зразок як завжди, як звичайно, як колись, як навмисно, як правило, як виняток та инші: Дума — це віршований твір, виконуваний (як правило, соло) речитативом (М. Рильський), за винятком тих, що входять до складу групи присудка або головного члена односкладного речення: Заморозки ще восени тут бувають як правило; Це було допущено як виняток; Він це зробив як навмисно.

У реченнях з уточнювальними зворотами зі сполучником як і вказівними словами такий (такий самий), так (так само) можливі два варіянти їх побудови з відповідним розставленням розділових знаків: а) з комою між ними, коли ці вказівні слова є членами речення: Він такий, як усі; Зробити так само, як усі; Про це писали такі письменники, як Шевченко, Панас Мирний; б) без коми, коли ці вказівні слова стоять у постпозиції до пояснюваного слова безпосередньо перед як і не є членами речення (тут такі як, так само як є складеними сполучниками): Про це писали видатні українські письменники, такі як Шевченко, Панас Мирний; Не можна одночасно поєднувати різні дієти, так само як зіставляти непорівнянні речі.

Порівняльні сполучники слід відрізняти від часток зі значенням непевности, сумніву тощо буцімто, мов, мовбито, наче, немов, неначе, ніби, нібито та иншы, перед якими коми не ставимо: Під байдаркою ламається крига й наче тоне в глибині моря (М. Трублаїні); Баштан жовтіє понад яром, курінь безверхий ніби спить (М. Рильський).

Коми перед порівняльними сполучниками не ставимо:
- в усталених широковживаних порівняльних зворотах, наприклад: Голодний як вовк; Здоровий як бик; Летіти як стріла; Ллє як з відра; Мовчати як риба; Стати як укопаний і подібне;
- у разі наявності перед порівняльним зворотом слів зі значенням ступеня вияву інтенсивности ознаки майже, зовсім (цілком), просто, точно (точнісінько), достоту, буквально і подібне або заперечення не: Сонце вже припікає майже як улітку; Усе в них не як у людей (порівняймо: Усе в них не так, як у людей); Обставини складалися по-іншому, не як завжди;
- якщо такий зворот є іменною частиною складеного присудка: Спомин був як блискавка (М. Рильський); Голова була неначе здорова квочка, що сиділа в обичайці (І. Нечуй-Левицький); Руки зробилися мов лід.
- перед як у конструкціях з присудком, що є повторенням підмета або присудка: День як день; Люди як люди; Зробив як зробив;
- якщо порівняльний зворот конкретизує семантично недостатній простий (дієслівний) присудок: Почувати себе як удома;
- перед зворотами, що вводяться в речення за допомогою сполучника як і мають значення «у ролі кого, у функції чого»: Про масштаби Довженка як письменника можна судити з його найбільшої літературної праці — «Зачарованої Десни» (Л. Новиченко); Розглядаємо вашу відповідь як згоду;
- перед як, ніж у зворотах (не) більше (більш) ніж (як), (не) менше (менш) ніж (як), (не) раніше (раніш) ніж (як), (не) довше ніж (як) і таке инше: Сидів не більше як пів години; Роботи вистачило не довше ніж на два дні.
Для виділення відокремлених означень. Неузгоджених означень, виражених іменниками в непрямих відмінках (з прийменниками або без них) для надання їм більшої змістової ваги порівняно з невідокремленими членами речення: До неї наближалась мати Іллевського, невисока, досить повна жінка, з кошиком у руці (О. Гончар).

Не виділяємо інтонаційно й не відокремлюємо комами означення (із залежними словами або без них), коли вони за змістом тісно пов'язані з означуваними іменниками: Минаючи убогі села понаддніпрянські невеселі, я думав... (Т. Шевченко).

Не відокремлюємо означення, якщо за змістом вони стосуються не стільки підмета, скільки присудка: Тільки один Варчук стояв біля вікна спокійний, зосереджений.

Узгоджених означень, виражених:
- дієприкметниками та прикметниками, що мають при собі залежні слова й стоять після означуваного іменника: У квітнику, заглушеному бур’яном, розцвілася якась жовтогаряча квітка (І. Волошин); Розгойдане море, вже брудне й темне, наскакувало на берег і покривало скелі (М. Коцюбинський);
- дієприкметниками та прикметниками, що не мають залежних слів, але стоять після означуваного іменника, особливо в тих випадках, коли вони утворюють ряд з двох або більше однорідних членів речення або перед іменником уже є означення: Високо, трохи не серед неба, стояв місяць, ясний, блискучий, повний (І. Нечуй-Левицький); Живе життя і силу ще таїть оця гора, зелена і дрімлива (М. Зеров);
- дієприкметниками та прикметниками (як із залежними словами, так і без них), що стоять перед іменником і, виступаючи у функції означення до іменника, мають ще й обставинний відтінок: Дезорганізований раптовістю нічної атаки ^{(«який»/«чому»)}, ворог не встиг учинити скільки-будь сильного опору (О. Гончар); У червонім намисті, зав’язана великою хусткою ^{(«яка»/«як» або «чому»)}, Марта була б дуже гарною молодицею (І. НечуйЛевицький); Розгублений, хлопець не зміг нічого сказати;
- дієприкметниками та прикметниками (як із залежними словами, так і без них), що стосуються особових займенників: Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися (І. Котляревський); Вона стоїть навпроти Сагайди, маленька, мов куріпка на межі (О. Гончар); Тремтячий, блідий, він привітався до доктора, попрохав його сісти (М. Коцюбинський). Одиничні прикметники при особових займенниках у певних випадках можемо не відокремлювати, зокрема в окличних реченнях або за наявності протиставлення: О я нещасний!; Я колишній і я теперішній — це вже ніби зовсім різні особи;
- прикметниками та дієприкметниками, що стосуються іменників або особових займенників, відсутніх у реченні: Не рано встане: навіки, праведний, заснув (Т. Шевченко);
- прикметниками та дієприкметниками (як одиничними, так і з залежними словами), що виступають як уточнення до попереднього означення: Між своїми, ковалівськими, тут стояли підводи і з сусідніх сіл (В. Кучер); Степанко чув, нібито буває в лелек такий день, коли вони судять своїх родичів за якісь, одним їм відомі, злочини (Ю. Збанацький); У тексті було багато маловідомих, зокрема иншомовних, слів;
Для виділення відокремлених прикладок (як поширених, так і непоширених):
- прикладок у постпозиції до означуваного іменника: Я син простого лісоруба, Гуцула із Карпатських гір (Д. Павличко); зокрема, прикладок — загальних назв у позиції після власних назв: Петрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати;
- прикладок, що стосуються особових займенників (незалежно від позиції щодо означуваного іменника): Досвідчений педагог, він знав шлях до серця дітей; Нехай мене, Кармелюка, в світі споминають! (народня пісня);
- поширених прикладок перед означуваним іменником, якщо вони мають додатковий відтінок значення обставини (причини, умови, допустовости): Хоробрі воїни, козаки ставали героями народних пісень і дум (з підручника);
- прикладок — власних назв, які мають уточнювальне значення щодо означуваних загальних назв: Обабіч Свирида сиділи Мурий і ще один муляр, Тимко (О. Копиленко);
- прикладок, що вводяться сполучниками як, тобто, себто (цебто), або (= тобто) та деякими иншими: Як учений, етнограф і фолькльорист, Франко все життя з палким інтересом ставився до народньої творчости (М. Рильський); Тайґа, тобто смуга диких важкопрохідних хвойних лісів, займає величезні простори на Півночі (з наукової літератури); Вальдшнеп, або лісовий кулик, — благородна птиця (Остап Вишня), зворотами на ім’я (прізвище), родом, за національністю і подібними, а також так званий: У журбі отакій і подружився Давид з одним австріяком, на імення Стах (А. Головко); Мати її, родом туркменка, зовсім не була схожа на казашок Приуралля (З. Тулуб); Частина старої галицької інтелігенції, так звані москвофіли, орієнтувалась на монархічну Росію;
- прикладок, що стосуються іменників або особових займенників, відсутніх у реченні: Та й заплакав, сіромаха, cтепом ідучи (Т. Шевченко).
Для виділення відокремлених обставин, виражених:
- дієприслівниковими зворотами: Маруся, вийшовши з кімнати, засоромилась (Г. Квітка-Основ’яненко); Почали люди серпи гострити, лаштуючись до жнив (М. Коцюбинський);
  
  Дієприслівниковий зворот, який стоїть після сполучників або сполучних слів, звичайно виділяємо комами з обох боків: Прислухались і, не вірячи самі собі, одхиляли сінешні двері (М. Коцюбинський). Але сполучник а залежно від логікоінтонаційного членування висловлення може входити до складу дієприслівникового звороту або ж не входити, відділяючись від нього комою (звичайно за наявності в реченні протиставлення з заперечною часткою не), порівняймо: З виконанням пляну слід не зволікати, а накресливши його, виконувати негайно і З виконанням пляну слід не зволікати, а, накресливши його, виконувати негайно;
- одиничними дієприслівниками, коли вони означають час, причину, умову дії (а не її спосіб): Не повіривши, Чабанчук кинувся в канцелярію (О. Донченко); Попрацювавши, можна й відпочити.
  
  Одиничні дієприслівники та дієприслівникові звороти не відокремлюємо комами:
  - якщо одиничні дієприслівники, тісно прилягаючи до дієслова-присудка (звичайно в постпозиції до нього), уживаються не у власне дієслівному значенні («що роблячи»), а в значенні прислівника (у функції обставини способу дії: «як»): Не розмірковуючи він кинувся на допомогу; Вона сиділа замислившись; Читати лежачи;
  - якщо дієприслівник або дієприслівниковий зворот перебувають у складі стійкого звороту (фразеологізмів, складених прийменників і сполучників тощо): Працювати не покладаючи рук; Слухати затамувавши подих; Зважаючи на обставини вирішили діяти відразу;
  - якщо дієприслівник або дієприслівниковий зворот уживаємо серед однорідних членів речення поряд з іншими частинами мови у функції обставин способу дії: Діяти впевнено й ні на кого не зважаючи;
  - якщо дієприслівниковий зворот, утворений дієприслівником і сполучним словом який, уживаємо в складі підрядної означальної частини складнопідрядного речення: Перед мандрівниками стояли гори, перейшовши які вони зможуть вийти до моря;
  - якщо перед дієприслівниковим зворотом стоїть підсилювальна частка і (й): Вони бралися до роботи й не знаючи повністю її обсягу.
- сполученням іменників з прийменниками, прислівниками — для виділення уточнювальних обставин (перед ними можна поставити сполучник а саме): А вечорами, по роботі, він не раз до пізньої ночі ходив у важкій задумі по болотистих улицях Борислава (І. Франко); Сьогодні вранці, під час перерви, побачивши, що Кажан пішов у сад, Олег кинувся нагору, до його кімнатки (О. Донченко).
  
  Якщо такі обставини не є уточненням до попередніх обставин у реченні, можливість їх змістового й, відповідно, інтонаційного виділення обмежується й, отже, відокремлення стає менш обов’язковим, порівняймо, наприклад: Погода, всупереч сподіванням, різко погіршилася і Погода всупереч сподіванням різко погіршилася. Це стосується обставин, виражених сполученням іменників з прийменниками відповідно до, завдяки, залежно від, згідно з, на відміну від, поза (поза його бажанням), понад (понад усі зусилля), попри (= всупереч), у зв’язку з, унаслідок і таке инше.
  
  Звороти з прийменниками незважаючи (невважаючи) на переважно відокремлюємо, крім випадків їхнього тісного змістового зв’язку з дієсловом, причому в постпозиції до нього, порівняймо: Пані чогось тихо, але нерозважно плакала, невважаючи на всі ласки Марії Дмитрівни (Дніпрова Чайка) і Діяти незважаючи на обставини.
Для виділення відокремлених додатків — зворотів зі значенням обмеження, включення, заступлення, що вводяться в речення прийменниками крім (окрім), опріч, за винятком, поряд з, замість (також з інфінітивом) та инші: За винятком баби Оришки, малий Чіпка нікого не любив (Панас Мирний); У роботі фабрики, поряд з успіхами, були й невдачі (з газетної замітки). Це факультативно можливе змістове й, відповідно, інтонаційне виділення додатків, яке залежить також від ступеня їхньої поширености, місця в реченні (так, додатки з прийменником замість уживаються переважно як невідокремлені).
Узагалі для виділення зворотів зі значенням уточнення, пояснення, другої назви, що вводяться словами тобто, а саме, (а) точніше, або, інакше, по-місцевому і подібне: Чернишеві під час артпідготовки випало бути старшим, тобто командувати з’єднаним вогнем усіх трьох мінрот (О. Гончар); Вони, кажу вам, прозябають. Або, по-вашому, ростуть, як та капуста на городі (Т. Шевченко);

А також за значеннями додаткового повідомлення, приєднання, що вводимо словами навіть, особливо, переважно, у тому числі, зокрема, наприклад, причому, (і) притому, і (й) (= навіть або притому), (і) взагалі (та й узагалі) та инші: Б’є вся артилерія, навіть зенітна (І. Нехода); Без гарячої любові до природи людина не може бути митцем. Та й не тільки митцем, особливо зараз, коли треба перебудувати майже все (О. Довженко);
Для виділення іменника (іменникового словосполучення) у конструкціях з називним відмінком теми (уявлення) та в інших подібних конструкціях: Ріка Супій, і що там тої річечки? (Л. Костенко); — Діти, вони завжди були окрасою життя (М. Чабанівський).

Підсилювальний зворот і той (і та, і те, і ті), що ставимо після іменника, комою не виділяємо: Навіть батько і той якось трохи злякався (О. Довженко); Боже небо голубеє і те помарніло (Т. Шевченко).

У складному реченні кому ставимо в таких позиціях.

Для відокремлення частин безсполучникового складного речення зі значенням переліку: В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніла квітка польового маку (М. Коцюбинський);
Для відокремлення частин складносурядного речення: Жде спрагла земля плодотворної зливи, і вітер над нею гуляє бурхливий (І. Франко).

З повторюваними єднальними та розділовими сполучниками і... і, ні... ні, або... або, то... то, чи... чи, не то… не то, чи то… чи то та инші: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка).

З приєднувальними і пояснювальними сполучниками: Ще в гімназії Борис займав видне місце серед товаришів, ба й учителі гляділи на нього як на головну оздобу закладу (І. Франко).

Для надання більшої самостійности фраґментам висловлення, які могли б бути складовими частинами складносурядного речення, перед сполучниками сурядности і (й), а, але, та, однак та инші. замість коми можемо ставити крапку: Ми якось дуже звикли, що він є. А от нема. І струни його стихли (Л. Костенко).

Коми між двома частинами складносурядного речення не ставимо перед одиничними (не повторюваними) єднальними і (й), та (= і), а в першому з поданих нижче випадків також розділовими сполучниками або, чи, якщо:
- в реченні є спільний для обох його частин другорядний член або члени, у тому числі спільний відокремлений член, а також спільне вставне слово: На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні (Л. Смілянський);
- ці частини являють собою питальні, спонукальні, а також окличні речення, об’єднані між собою відповідною інтонацією: Як навколо все розквітло і як стало по-весняному гарно!;
- ці частини являють собою односкладні номінативні або безособові речення (в останньому випадку головні члени цих речень мають бути цілком однорідні за значенням): Теля десь за двором ревнуло. Тиша і бур'яни (А. Головко); Сутінки огорнули світлицю. Порожньо і сумно (А. Хижняк).
Для відокремлення частин складнопідрядного речення (підрядну частину відокремлюємо комою з одного боку або, якщо вона розташована всередині головної частини, з обох боків): І той любов’ю повниться до світу, хто рідну землю має під собою... (М. Вінграновський);

Для надання підрядним частинам складнопідрядних речень більшої змістової ваги та самостійності перед підрядними сполучниками і сполучними словами замість коми можемо ставити крапку: Спочатку так: терзати, розпинати. Щоб знав. Щоб знов. Щоб слухався. Щоб звик (Л. Костенко).

Між однорідними підрядними частинами, з’єднаними повторюваними єднальними та розділовими сполучниками, кому ставимо, але тільки перед другим із цих сполучників: Буря вщухала або коли затихав вітер, або коли він починав дути з іншого боку.

Коми перед підрядним сполучником або сполучним словом не ставимо в синтаксично нерозкладних конструкціях, подібних за будовою до складнопідрядних речень і похідних від них (колишні підрядні частини виконують тут функцію членів речення): І Остапові стало жалко Соломію, страх як жалко (М. Коцюбинський).

Кому ставимо перед як у зворотах не хто инший, як...; не що инше, як...: Те, що її зацікавило, було не що инше, як троє осідланих коней під ґанком вілли (М. Коцюбинський).

Коми не ставимо в конструкціях на зразок не инакше як, не те що, не те щоб, тільки й розмов що, тільки й того що і подібне: Його витвори всі називали не инакше як шедеврами (С. Андрухович).

Підрядну частину не відділяємо від головної комою, якщо перед нею є частка не, сполучник і: Мене цікавить не як це сталося, а які можливі наслідки цього факту (порівняймо: Мене цікавить не те, як це сталося, а які можливі наслідки цього факту); Треба бути уважним і коли обставини цьому не сприяють (порівняймо: Треба бути уважним і тоді, коли обставини цьому не сприяють).

Не відокремлюємо комою одиничні відносні займенники та прислівники в кінці речення: Черниш теж кричав, не пам’ятаючи що (О. Гончар); Бачив хлопця й не сказав якого; Заснула, незчувшись коли (О. Гончар). Але якщо до відносного слова в таких конструкціях прилягає инше слово, кому ставимо: Я б хотів знати, хто саме.

Якщо перед підрядним сполучником або сполучним словом є слова (прислівники, сполучники, частки) з уточнювальним, підсилювальним, обмежувальним, приєднувальним значеннями а саме, особливо, зокрема, якраз, лише, тільки, а також та инші, кому ставимо перед ними: Восени в лісі рясно ростуть гриби, особливо коли пройде дощ.

Cкладені підрядні сполучники тому що, через те що, завдяки тому що, для того щоб, незважаючи на те що, попри те що, дарма що, після того як, унаслідок того що, замість того щоб, тоді як, тимчасом як, у міру того як і таке инше, усередині яких коми не ставимо, слід відрізняти від можливих гомонімічних сполучень указівних слів у головній частині, якими виступають займенник те в різних відмінках (з прийменниками, рідше також з іменниками) та деякі прислівники (тому, тоді та инші) і сполучника або сполучного слова підрядної частини (змістова відмінність між першими і другими конструкціями виражається різним логічним виділенням їхніх компонентів і, відповідно, інтонацією), порівняймо: Надворі стало темно, через те що небо заволокло чорною хмарою і Надворі стало темно через те, що небо заволокло чорною хмарою.

У разі збігу двох сполучників (сполучних слів) перед другим із них коми не ставимо, якщо в наступній (головній) частині складнопідрядного речення є співвідносні слова то, так: І якщо пісня вийде в люди, то пломінь серця не згашу (А. Малишко). Порівняймо без таких співвідносних слів: Але коли Ви такі добрі, що не одмовились би перекласти щось із рукопису, то я позволю собі скористуватися з сього і, якщо зможу, пришлю Вам рукопис (М. Коцюбинський). Якщо перший сполучник при цьому є протиставним (а, але, однак і таке инше), коми після нього взагалі не ставимо: Він прокинувся увечері, довго пив чай, а коли зовсім стемніло, став збиратися у свою п’яту вилазку (Л. Первомайський).
Для відокремлення частин, що входять до складних синтаксичних конструкцій (із сурядністю і підрядністю, із сполучниковим і безсполучниковим зв’язком): Синіють води, зеленіє яр, І стеляться сліпучі краєвиди (М. Зеров).

середник (крапка з комою) (;)

Середник у простому реченні (або в одній з предикативних частин складного речення) можемо ставити між досить поширеними однорідними членами речення — особливо тоді, коли всередині хоч би одного з них уже є коми: На чому б не спинилось моє око, скрізь і завжди я бачу щось подібне до людей, коней, вовків, гадюк, святих; щось схоже на війну, пожар, бійку чи потоп (О. Довженко).

Середник у складному реченні ставимо в таких позиціях.

Між частинами безсполучникового складного речення — особливо тоді, коли вони досить поширені або всередині них уже є розділові знаки: Дитинство дивується; молодість обурюється; тільки літа дають нам рівновагу (О. Довженко);
Між частинами складносурядного речення, пов’язаними переважно протиставними (а, але, проте, однак та инші), зіставним (а), рідше єднальними (і, та) сполучниками, якщо ці речення досить поширені або всередині них уже є коми: Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання (Леся Українка);
Між досить поширеними однорідними підрядними частинами складнопідрядного речення, підпорядкованими тій самій головній частині, якщо між ними немає єднальних сполучників, — особливо тоді, коли всередині таких підрядних уже є розділові знаки: І тепла радість душу обняла, і сам не знаєш у задумі світлій, що краще — вечір цей чи ночі мла; що краще — біля тебе сад розквітлий і серць квітучих трепет молодий чи над тобою зоряні сади (Борис Тен);
Між частинами складних синтаксичних конструкцій (із сурядністю й підрядністю, із сполучниковим і безсполучниковим зв’язком) — для увиразнення їх розмежування (на противагу розмежуванню инших частин усередині них за допомогою інших розділових знаків): Було, мабуть, гарно: вночі випав сніг, і сліпучо-біла вулиця леліла сріблом; крізь просвічені скісним заполудневим сонцем шибки вікон зеленіло ялинкове гілля; з крутосхилу Ботанічної злітали верхи на ґринджолятах хлопчаки (В. Дрозд);

Уживання середника в усіх цих випадках як у простому, так і в складному реченні, крім безсполучникових складних речень і речень з безсполучниковим зв’язком у межах складних синтаксичних конструкцій, є факультативним, і замість цього знака можемо вживати кому.

двокрапка (:)

У простому реченні двокрапку ставимо перед однорідними членами після узагальнювальних слів — займенників та займенникових прислівників (всі, все, ніхто, ніщо, скрізь, усюди, ніде та инші), слів (словосполучень), що є назвами родового поняття або чогось цілого щодо однорідних членів як назв видових понять або частин цілого (з можливою наявністю перед переліком також пояснювальних сполучників наприклад, як-от, а саме і подібних): У густій мряці, білій як молоко, все пропадало: небо, гори, ліси, пастухи (М. Коцюбинський).

Двокрапку перед однорідними членами речення можна ставити й за відсутности узагальнювального слова, якщо тільки перед переліком робиться попереджувальна павза, а однорідні члени вимовляються з перелічувальною інтонацією: Та в цю хвилю двері розчинились і ввійшли: якийсь рудобородий в довгому старім плащі подертім; з лірою ж за ним дідок кошлатий, що все кашляв та все очі мружив; ще й третій, що безруко щуливсь, лиш рукав сорочки теліпався (П. Тичина).

Таке вживання двокрапки характерне переважно для стилів книжної мови (офіційно-ділового, наукового, публіцистичного), наприклад: На засіданні присутні: начальник цеху, майстри, інженери і робітники.

У складному реченні двокрапку ставимо в таких позиціях.

Між частинами безсполучникового складного речення або складної синтаксичної конструкції, якщо друга (наступна) його частина розкриває зміст першої (попередньої) частини (в цілому або одного з її членів): Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів (М. Коцюбинський). У заголовках, назвах рубрик і та инше: Український правопис: так і ні (назва книжки).

А також якщо друга (наступна) частина указує на причину або рідше, навпаки, на наслідок того, про що йдеться в першій (попередній) частині: Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Мелашку (І. Нечуй-Левицький).
У реченнях з прямою мовою після слів автора: — Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?
У складних реченнях, проміжних між складним безсполучниковим і складнопідрядним, коли зміст їхньої другої частини пояснює, уточнює зміст першої частини, а в складі другої частини є підрядні сполучники і сполучні слова: Вирішили зробити таким чином: щоб щепленням проти грипу одночасно охопити школи всього району.

риска (довге тире) (—)

У простому реченні риска ставимо в таких позиціях.

Між підметом і іменною частиною складеного присудка (як непоширеною, так і поширеною), вираженою іменником або кількісним числівником у називному відмінку, за наявності між ними нульової дієслівної зв’язки: Кит — ссавець; І один у полі — воїн; П’ять і п’ять — десять; Київ — столиця України. Потреба в такій рисці посилюється за наявности в реченні зіставлення: Мій брат — лікар, а сестра — учителька.

Якщо в таких реченнях логічно й, відповідно, інтонаційно виділяється переважно присудок, риску перед ним можемо не ставити: Мій батько інженер; Його ім'я Іван.

За відсутности спеціяльного акцентування риски звичайно не ставимо, якщо підмет виражений субстантивованим займенником це: Це наша хата; якщо іменній частині присудка передує якийсь другорядний член речення: Таке життя другому б рай…; Діти завжди діти; якщо присудок стоїть перед підметом: Хороша-таки штука життя (А. Головко).

Перед присудком, вираженим іменником із заперечною часткою не, риску звичайно не ставимо: Серце не камінь (прислів'я). Але в разі сильнішого логікоінтонаційного наголошування на запереченні, а особливо за наявности в реченні протиставлення не… а потреба в такому тире увиразнюється: Мій батько — не інженер, а майстер на фабриці; Мої літа — не монотонні дублі: я змінююсь, як світанковий пруг (Д. Павличко).

Перед присудком, вираженим порівняльним зворотом зі сполучниками як, мов, наче, що та инші, риску звичайно не ставимо: Життя як казка; Микола для мене як брат. Але в разі спеціяльного наголошування на ньому риска можлива: Вода — як скло (Л. Глібов); Душа — мов ніч… (О. Пахльовська).

Перед присудком, вираженим кількісним числівником (одиничним або в поєднанні з іменником), у спеціяльній літературі коми звичайно не ставимо: Ґарантійний термін використання приладу 2 роки.

Якщо підмет у таких реченнях виражений особовим займенником, риску звичайно не ставимо: Я син простого лісоруба (Д. Павличко). Але в разі спеціяльного наголошування на ознаці, вираженій присудком, та інтонаційного виділення його зв'язку з підметом, особливо в разі протиставлення, риску можемо ставити: Він — публіцист, він — прозаїк, він — драматург, от тільки віршів він не писав, хоча безмірно любив поезію (Ю. Смолич: про О. Довженка); Вона для мене — все!; О пісне! Ти — плескіт рік, ти — переливи мідні… (М. Рильський); Я — письменник, а не журналіст.

Якщо між підметом і присудком є вставне слово, риску не ставимо: — Пан, напевно, син шановного Казимира Зборовського? (М. Старицький).

При инших способах вираження іменної частини складеного присудка риска між присудком і підметом звичайно не ставимо, але в разі спеціяльного наголошування на ознаці, вираженій присудком, воно можливе, наприклад: Його поведінка — дитяча; Вода в річці — надзвичайної свіжості; Усі зошити — в клітинку.
Між підметом і присудком, коли один або обидва з цих членів речення виражені інфінітивом: Життя прожити — не поле перейти (прислів’я); Говорити — річ нудна. Працювати слід до дна (М. Рильський).
Перед словами це (це є), оце, то, ото, ось, (це) значить, які передують присудкові, вираженому іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова: Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі (Л. Костенко).
На місці випущеного члена речення (це переважно присудок): На одній ниві пшениця, на другій — жито (О. Гончар); Останні дні — знову в Парижі (М. Рильський). У реченнях, що функціонують переважно як заголовки публікацій, назви рубрик, гасла і таке инше: Книга — поштою; Ми — за мир; Нашим дітям — світле майбутнє!; Ні — війні!

Проте якщо немає потреби в увиразненні павзи, риску можемо не ставити, наприклад: Мотря вибігла з хати. Мелашка за нею (І. Нечуй-Левицький). У реченнях з відсутнім дієсловом-присудком зі значенням перебування, наявности і та инше та обставинами місця і часу (переважно на початку) риску між ними і підметом також ставимо в разі наявности в інтонації відповідної павзи, порівнймо: Праворуч комора дерев’яна, рублена. Між коморою та будиночком ворота і хвіртка. Біля воріт дві тополі (О. Довженко) і Удовина хата — край села (А. Головко).
У реченнях з однорідними членами:
- перед узагальнювальним словом, що стоїть після однорідних членів речення: День, вечір, ніч, ранок — все біле, все тьмяне (Леся Українка);
- після узагальнювального слова і однорідних членів речення, якщо такий перелік не закінчує речення: Деякі речі його [Тараса Шевченка], як-от: «Утоптала стежечку», «Якби мені, мамо, намисто», «Ой крикнули сірі гуси», «Ой пішла я в яр за водою» і чимало інших — од першого до останнього рядка витримані в характері народньої лірики (М. Рильський);
- між узагальнювальним словом і однорідними членами речення (замість частіше вживаної в подібних випадках двокрапки: Всі службовці збіглися на бучу — і поштові, і з ощадкаси (О. Гончар);
- між двома однорідними членами речення, не поєднаними сполучниками, що виражають різке протиставлення: Не хотів ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Марко Вовчок);
- між однорідними дієслівними присудками, другий (останній) з яких виражає причину або наслідок, мету дії, вираженої попереднім із них, або швидку зміну подій: Сидять — пережидають дощ (Панас Мирний).
  
  Риску можна ставити перед єднальними сполучниками і (й), та або зрідка після них між двома однорідними дієслівними присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне щодо попереднього: Земля на прощання усміхнулася — і потемніла (Панас Мирний); Я тоді швидко підводжусь і — зирк через комин (О. Довженко).
Для відокремлення другорядних членів речення (порівняно з відокремленням членів речення за допомогою коми це відбувається в разі виразнішого логіко-інтонаційного наголошування на таких компонентах висловлення й робиться частіше тоді, коли вони, поперше, є поширеними або в їхньому складі є кілька однорідних членів, подруге, в кінцевій позиції речення):
- означень — як поширених або однорідних, так і, рідше, одиничних: Тепер инша доля — холодна і хмура — заступила матір (Панас Мирний); У цій роботі він убачав усе своє життя — не тільки теперішнє, а й майбутнє; для відокремлення неузгоджених означень: У нього була одна звичка — записувати все побачене;
- прикладок зі значенням уточнення або пояснення (перед ними можна поставити сполучник а саме): Дочки — Ольга й Олена — визбирували на городі картоплю (В. Козаченко); У своїм невеличкім гурточку він завів новину — гуртову працю (М. Коцюбинський).
  
  Якщо після відокремленої прикладки за умовами контексту має бути кома, ставимо лише одне риску — перед нею: Автомобіль — наш дім на колесах, довго набираючи швидкість, нарешті розігнався;
- обставин: Їсти хочу — жах як!; Людей зібралося небагато — усього душ десять; зокрема обставин мети, виражених інфінітивом: Увечері кличуть: «Іди до панночки — розбирати» (Марко Вовчок); Багато люду в цей час подалося з села — подивитися, зустрітися (В. Стефаник).
Для виділення повторюваних з певним поширенням слів: Ми побачили актора вже в новій ролі — у ролі гетьмана; Хотілося жити — жити повнокровним життям, а не просто існувати.
Для виділення конструкцій з називним відмінком теми (уявлення): А Дике поле, Дике поле! — по груди коням деревій (Л. Костенко).
Для підкреслення в розповіді несподіваности перебігу подій (замість частіше вживаних у таких випадках трьох крапок): Послухали Лисичку і Щуку кинули — у річку (Л. Глібов).
Для виразнішого, порівняно з уживанням ком, змістовоінтонаційного виділення всередині речення вставних і вставлених словосполучень та речень, рідше — вставлених слів (вставлені слова та конструкції подають додаткові відомості, зауваження, пояснення і таке инше до основного висловлення): Душа моя — послухай! — як яблуня в цвіту… (П. Тичина).

Коли після риски перед відокремленим зворотом або вставленою конструкцією стоять слова, що мають бути виділені комами (наприклад, вставні слова), то їх виділяємо тільки з другого боку: Не знать звідки взялись [орендарі], наїхали й позабирали панські землі під оренду — звісно, за ту ціну, яку самі призначили (Панас Мирний).
Узагалі для спеціяльного виділення за допомогою павзи різного змістового та стилістичного призначення тих чи инших фраґментів тексту: Правда, я сам думав, що я вже зледащів, захолонув в неволі. Аж бачу — ні (Т. Шевченко).
Між двома або рідше кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон (замість словосполучень зі сполучником і): закон Бойля — Маріотта; гіпотеза Сепіра — Ворфа.
Між двома або рідше кількома іменниками, сполучення яких позначає певний зв'язок когось або чогось з кимось або чимось иншим (замість словосполучень з прийменником між): відношення товар — гроші — товар; система людина — машина; шаховий турнір Карпов — Фішер; матч команд «Динамо» — «Шахтар».
Між двома або рідше кількома словами на позначення просторових, часових, кількісних меж (замість словосполучень з прийменниками від ... до): велоперегони Суми — Київ — Ужгород; Навчання на курсах триватиме протягом січня — квітня; на позначення динаміки розвитку чого-небудь з двох або більше етапів: Задум — реалізація — втілення в життя.

Між цифрами в таких випадках тире ставимо без відступів між знаками: у 2010—2018 роках; пам’ятки української мови ХVІ—ХVІІІ ст.; на сторінках 1—10; у 1—4 томах, але, наприклад: наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.
Між словом і сполученням слів або між двома сполученнями слів на позначення приблизної кількості: Це коштує триста — триста п’ятдесят гривень; приїхати в гості на день — на два; у квітні — на початку травня (порійвняно з випадки позначення приблизної кількости на зразок триста-чотириста, день-два, у квітні-травні з дефісним написанням).

У складному реченні риску ставимо в таких позиціях.

Між частинами безсполучникового складного й рідше складносурядного і складнопідрядного речень для вираження часових, причиново- та умовно-наслідкових, допустових і таких инших відношень позначуваних ними подій або станів, швидкої або несподіваної зміни подій (порівняно з більш узвичаєним розмежуванням частин складносурядного і складнопідрядного речень комою розмежування їх за допомогою риска передає різкіше зіставлення змісту їхніх частин): Як тільки займеться десь небо — з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (М. Коцюбинський).
Між частинами безсполучникового складного та складносурядного речень, зміст яких різко протиставляється або зіставляється: Не козак вклонявся королеві — король схиляв голову перед козаком! (П. Загребельний).
Між частинами безсполучникового складного речення, коли друга частина розкриває зміст першої (замість частіше вживаної в таких випадках двокрапки): Та одинокому мені здається — кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна… (Т. Шевченко).
Між частинами безсполучникового складного речення, зміст яких порівнюється: Подивилась ясно — заспівали скрипки (П. Тичина).
Між частинами безсполучникового складного речення, коли зміст другої частини завершує, підсумовує, узагальнює зміст першої (друга частина починається звичайно вказівними словами це, то, так, цей, такий, ось хто, ось що і подібні): Господарство занедбане, скрізь брудно — ось до чого призводять лінощі та нехлюйство.
Між частинами складнопідрядного речення, коли підрядна частина ставиться перед головною з метою виразнішого змістового й, відповідно, інтонаційного її виділення, особливо в реченнях з кількома підрядними, коли в головній частині узагальнюється зміст попередніх підрядних: Хто спить, хто не спить, — покорись темній силі! (Леся Українка).
У складнопідрядному реченні між його частинами або частіше наприкінці головної частини — перед словом (сполученням слів), повторюваним для того, щоб пов’язати з попереднім реченням наступне, яке підсилює, доповнює, розвиває його зміст: Необхідно, щоб виховання дітей, любов і повага до дітей, вимоги до них і дружба з ними, — щоб усе це було самою суттю вашого духовного життя, мій друже (В. Сухомлинський).

Також риска може уживатися у деяких стилістичних фігурах.

Між частинами заперечного порівняння: І нишком проковтнуло море / Моє не злато-серебро — / Мої літа, моє добро, / Мою нудьгу, мої печалі (Т. Шевченко);
У періоді (разом з комою або без неї) — для виділення переходу від підвищення до зниження інтонації: Азовськеє море і Чорнеє море, / Зелені діброви і спів солов’я, / Високі Карпати, донецькі простори — / Це ти, Україно моя! (І. Нехода).

три крапки, або крапки (...)

Три крапки ставимо в таких позиціях.

На позначення перерваности або незакінчености висловлення: Юнак розплющив очі: синь! Літак... Димки... І височінь (П. Тичина). У реченнях з називним відмінком теми (уявлення): Щастя… Хіба не думав про нього Степан? (В. Підмогильний). Три крапки ставимо всередині речення також для позначення певної павзи, коли далі висловлюється щось несподіване: Макар Іванович не збрехав: він справді заслаб... від страху (М. Коцюбинський).

У випадках, коли три крапки поєднуються в реченні з иншими розділовими знаками, у препозиції до них вони подаються повністю, а в постпозиції — після знака питання і знака оклику — ставимо дві крапки: Стражники на людей стріляли, це відомо, а щоб селяни?.. (К. Гордієнко); Встає народ, гудуть мости, рокочуть ріки ясноводі!.. (М. Рильський).
На позначення уривчастости мовлення від хвилювання, збудження й узагалі сильних переживань: «Я не Ганна, не наймичка, я…» та й оніміла (Т. Шевченко).
На позначення несподіваного продовження чи завершення думки — з незвичним або й несумісним поєднуванням слів (часто в заголовках газетних заміток, нарисів, фейлетонів тощо): Вибори… без вибору; зокрема, з використанням відомих цитат, крилатих висловів: …І Щуку кинули у річку.
На позначення розриву в оповіді, різкого переходу до нової думки (у художніх і публіцистичних текстах на початку речення — звичайно на початку абзацу): Летимо над колією над залізничною… Отакінька колія… Рейки, як дротики. <...> …Маленькі озеречка, маленькі лісочки, маленькі річечки, маленькі сільця. І все це там — під нами! (Остап Вишня).
На позначення свідомої недомовлености, умовчання з певних причин: — Ходять тут усякі... — бурмоче дід (О. Донченко). З цією метою слова, що їх вважають грубими, образливими, непристойними, можуть подаватися в тексті не повністю, а з випущенням певної частини їхнього графічного складу (після початкових літер або всередині слова).
На позначення пропуску в цитованому тексті — після останнього слова перед пропуском або перед першим словом після пропуску, без дужок або в дужках, без інтервалу після слова і перед ним або з інтервалом.

дужки (), [], <>

В українській пунктуації застосовують круглі, або заокруглені, — ( ), квадратні — [ ] і кутові, або ламані (< >), дужки.

Круглі дужки ставимо в таких позиціях.

Для виділення в тексті підзаголовків, пояснення маловідомих, зокрема иншомовних, слів, уточнення попереднього слова (слів), для наведення другої назви кого- або чого-небудь, прикладів до чого-небудь, варіянтів (слова та инше), для подання прізвища автора або иншого джерела після цитування (якщо цитування подано не у формі епіграфа) тощо: Мова і час (Розвиток функціональних стилів cучасної української літературної мови). Київ, 1977 (назва книжки); Іван Огієнко (Митрополит Іларіон).
Для виділення вставлених слів, сполучень слів і речень, що подаються як додаткові зауваження та пояснення до основного змісту речення: Артема на умовному місці (біля криниці) не було (А. Головко).

Якщо вставлена конструкція в дужках являє собою самостійне речення (кілька таких речень), у кінці її перед закритою дужкою має стояти відповідний розділовий знак: крапка, три крапки, знак питання, знак оклику; після закритої дужки розділові знаки не ставимо: Днина чудова. (Тепер у нас така погода, якої, здається, ціле літо не було.) Ми підіймаємось все вище та вище (М. Коцюбинський). Це правило стосується також уживання крапки в реченнях, що є ремарками в драматичних творах і вставками, що вказують на реакцію слухачів. Але після прізвищ цитованих авторів та инших джерел цитування крапки в дужках не ставимо.
Для виділення ремарок у драматичних творах при прямій мові дійових осіб: Ольго! Ольго, рідна! Ти жива... ти тут... в таку хвилину! (Плаче, цілує її руки.) (І. Кочерга).
Для виділення фраз, що вказують на ставлення слухачів до слів якогось промовця, до певної промови і таке инше: — Ну, ось ви бачили в цій, по-моєму, талановитій, блискучій доповіді, що він справді дійшов висновків — глибоких, оригінальних, талановитих і, безперечно, високоцінних для нас. (В залі гучні, захоплені оплески.) (М. Івченко).
Для зазначення після цитати прізвища автора або иншого джерела цитування: … (з журналу, з наукової літератури).
Для вставлення в текст цитати знака (знаків) питання або знака (знаків) оклику для вияву ставлення автора до наведеного ним матеріалу (див. вище).

Такі розділові знаки, як кома, крапка з комою, двокрапка й риска, не ставимо перед відкритою чи закритою дужкою, а тільки після закритої. Знак питання, знак оклику і три крапки можуть стояти перед закритою дужкою, якщо вони безпосередньо стосуються слів, узятих у дужки; якщо ж ці знаки стосуються всього речення, їх ставлять після закритої дужки.

Після цитати, за якою в рядок подано в дужках посилання на автора або инше джерело, крапки не ставимо, а переноситься за дужки. Знак оклику, знак питання, три крапки в подібних випадках перед посиланням ставимо, проте крапку після нього в кінці речення також ставимо. Крапку, як і инші розділові знаки, в кінці речення перед посиланням ставимо тільки тоді, коли це посилання переноситься на инший рядок (в епіграфах, при віршових цитатах тощо), але після посилання на джерело в таких випадках жодних розділових знаків не ставимо.

Після закритої дужки, що нею закінчується речення, ставимо розділовий знак, якого потребує ціле речення, незалежно від того, який знак стоїть перед закритою дужкою.

У спеціяльних випадках (звичайно в текстах наукового та офіційноділового стилів) — там, де потрібна особлива точність і однозначність розуміння, — уживаємо квадратні дужки.

Для розмежування в реченні внутрішніх і зовнішніх дужок, коли можуть застосовувати дужки різної форми — круглі (як внутрішні) і квадратні (як зовнішні).
Для вставлення в текст цитати того чи іншого пояснення (у тих випадках, де в текстах загального призначення досить круглих дужок, для відновлення скороченого в оригіналі слова: до Р[іздва] Х[ристового] (з коментарів і вставок упорядника до видання творів М. Хвильового 1990 р.).
Для вказування на зроблений пропуск у тексті цитати — за допомогою трьох крапок, поміщених у дужки такої форми, з відступами між знаками з обох боків дужок (у текстах загального призначення для цього достатньо тільки вживання трьох крапок).

Для вказування на зроблений пропуск у тексті цитати у спеціяльних текстах застосовують також, крім квадратних, кутові дужки — з трьома крапками всередині них і з відступами між знаками з обох боків.

лапки (« », “ ”, „“, рідше „ ”)

Лапки ставимо в таких позиціяах.

Для виділення в тексті прямої мови, цитат — як у тих випадках, коли цитата становить окрему частину складного речення, так і тоді, коли вона вживається в межах простого речення або однієї з частин складного речення як їхній компонент: Один мій знайомий поет і літературознавець якось жартуючи сказав: “Я волію читати словники, ніж поеми. У словнику ті самі слова, що і в поемі, але подані в систематизованому порядку”.

Такі розділові знаки, як крапка, кома, крапка з комою, двокрапка й риска, ніколи не ставимо перед закритими лапками, а тільки після них. Знак питання, знак оклику й три крапки ставимо або перед закритими лапками, якщо вони стосуються лише слів, поставлених у лапки, або після лапок, якщо ці розділові знаки стосуються всього речення.

Якщо знак питання, знак оклику й три крапки стоять перед закритими лапками, то після лапок у кінці речення ті самі знаки не повторюються; неоднакові ж знаки можемо, залежно від змісту, ставити водночас і перед закритими лапками, і після них, наприклад: Чи знайомі ви з романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; Невже ти не чув, як гукали: «До зброї!»?

Якщо за характером речення в його кінці має стояти крапка, вона зберігається і в тому разі, коли речення закінчується фраґментом у лапках з наявністю перед закритими лапками цих розділових знаків: Бідний багатому: «Здоров будь!». Багатий бідному: «Будь здоров!» (народня творчість).
Для виділення в тексті слів (висловів), що їх наводять як «чужі» або з відтінком іронічного, презирливого і подібного ставлення до чужого висловлювання, а також слів незвичайних, слів, ужитих уперше або, навпаки, застарілих, і таке инше: Аби тільки те «завтра» швидше прийшло (О. Копиленко).
Якщо в цитованому тексті або в прямій мові, узятих у лапки, є инші цитування, а також власні назви, іронічні вислови та инші слова або вислови, що мають уживатися в лапках, доцільно використовувати лапки різної форми — зовнішні і внутрішні. У функції перших рекомендовано вживати кутові лапки, або «лапки-ялинки» («…»), у функції внутрішніх — «лапки-ла́пки» (“…” та инші): «Це мій “Кобзар”», — сказав він.

Якщо з певних причин не вдається використовувати зовнішні і внутрішні лапки різної форми, то в кінці прямої мови або цитати лапки одного виду в безпосередній близькості не повторюються. Не можна писати, наприклад: «Це мій «Кобзар»», — сказав він. Лапки, що виділяють якесь слово (кілька слів) у кінці прямої мови або цитати, зберігаються перед зовнішніми закритими лапками тієї ж форми тоді, коли між ними стоїть знак оклику, знак питання або три крапки: «Ти дивився телефільм «Роксоляна»?» — спитав він товариша.

На письмі (у рукописних текстах) «лапки-ла́пки» традиційно використовують у формі „…”.
Для виділення певних розрядів власних назв.
Для виділення в тексті слів або висловів, що їх подають як значення инших слів (висловів): Слово голова, крім свого прямого значення, має ще й кілька переносних: «розум», «керівник», «початок колони» та инші; голова «керівник» — це метафора.

скісна риска (/)

Скісну риску ставимо в таких позиціях.

В офіційно-діловому та науковому стилях — як розділовий знак між однорідними членами речення та в інших подібних випадках у значенні, близькому як до єднального (= і), так і до розділового (= або) сполучників (з можливістю переважання в різних контекстах то одного, то иншого з цих значень): тенденції до синтетизму / аналітизму; системність / несистемність мовних явищ (з мовознавчої літератури); на позначення року, що не збігається з календарним, наприклад: у 2018/2019 навчальному році (без відступів до і після скісної риски).

Уживаються також комбіновані єднально-розділові сполучники і/або, рідше та/або (без відступів до і після скісної риски): порушення авторського і/або суміжних прав; Війна і/або поезія? (назва газетної публікації).

У тих випадках, де такі сполучення є вже досить усталеними, різною мірою наближаючись до складених слів, і між їхніми компонентами можна поставити також дільник (дефіс), наприклад: купівля / продаж і купівля-продаж, категорія істот / неістот і категорія істот-неістот (у мовознавстві), скісна риска переходить з розряду пунктуаційних знаків до розряду нелітерних ортографічних знаків (як дільник у більшости випадків його вживання, апостроф).
На позначення співвідношення яких-небудь величин, параметрів: співвідношення курсу гривня / долар.
У графічних скороченнях — без відступів до і після скісної риски:
- замість словосполучень та инших сполучень слів і складних слів (іменників і прикметників): п/в (поштове відділення), р/р (розрахунковий рахунок), х/к (холодного копчення), п/п (по порядку: № п/п), к/т (кінотеатр), т/к (телеканал), с/г (сільськогосподарський) та инші;
- у позначеннях складених одиниць виміру: км/год (кілометр на годину), Ф/м (фарад на метр) та инші.

післямова: загальна увага до розділових знаків

Вже з накреслених правил уживання розділових знаків не раз було видно, що правила ці часто базуються на суб’єктивних підставах, що часто в тій самій фразі може бути то кома, то середник; то двокрапка, то риска; то в комах якесь слово, то без них і таке инше.

Отже таким чином і не всі ці правила в усіх подробицях являються загальнообов’язковими.

Це, треба мати на увазі, видаючи чужі твори, особливо поетичні, де пунктуаційний суб’єктивізм авторів повинен стояти вище за правописний педантизм.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma

Хтось