Від одного і того ж тіла смердючого за традицією, брехнею та кров'ю ми бачимо зовсім різні рухи: з одного боку, кінь (Лавров) натякає на якісь «переговори» в дусі поточної ситуації – нагадуючи, що претензії на нові регіони України регулярно вписуються в «конституцію» держави-агресора – і ніколи її не залишають. З іншого боку, поширюється інформація про підготовку Москви до нападу на країну НАТО.
Яка тут логіка? Чи є взагалі якась логіка?
Давайте розглянемо. Перший висновок однозначний: Москва стурбована. Вона більше не може розраховувати на тезу, яку намагалася продати протягом останніх двох років, а саме: незважаючи на невдачі, повільно, але впевнено, не зважаючи на втрати, Москва досягне своїх цілей в Україні.
НІ: не досягне. У Москві залишилося лише тисяча танків, яким вже півстоліття (їх вистачить приблизно на 30 днів, за умови найспекотніших днів). Військова та економічна інфраструктура агресії щодня піддається ерозії та руйнуванню. Суспільство починає повною мірою відчувати наслідки злочинної війни.
Москва не бачить чіткого виходу з цієї ситуації. І тому починає, як завжди, робити випадкові кроки, які традиційно обмежуються небагатьма варіантами: або робіть, як ми хочемо («угода»), або бууу: бійтеся. Ідіть зараз до столу, інакше... А тим часом іржава бляшана миска тоне в Середземному морі без будь-якої допомоги. Хто вже злякався? (НАТО: привіт!)
З іншого боку, відчайдушні часи вимагають відчайдушних заходів - особливо коли тоталітарні режими загнані в кут і стоять перед стіною.
Наприклад: хто може виключити такий сценарій? Деякі зелені чоловіки на зелених жe 70-річних транспортних засобах в'їжджають у прикордонне місто в одній з європейських країн. Вони стріляють або виганяють місцеву поліцію і просто залишаються там. Питання: що зробить НАТО? Вам потрібно вибрати між:
- Плакати тa голосити за радами та сесіями. Висловлювати найсерйознішу стурбованість.
- Атакувати і знищити власне поселення з можливими (чоловіки подбають про це) численними жертвами серед цивільного населення.
- Масово знищити військову інфраструктуру держави-агресора в зоні 200-300 км?
Яке caмe, з трьох? Хто хоче вгадати?
Так, це теж результат. За сімнадцять років (з 2008 року, я добре пам'ятаю) НАТО довело себе до такого стану, що ніхто, включаючи саму організацію, не може сказати з упевненістю, що вона робитиме.
Особисто я не думаю, що такий сценарій можна повністю виключити. Байден щe міг би потурбуватися про вжиття заходів (якби прокинувся), а от клієнт Краснов — хто знає? Ви знаєте? Але Путін знає.
Ось так виглядає ситуація. Останнє, про що я хочу сказати, стосується «угоди». Все просто:
Брехня. Проста, очевидна і смердюча. Ніякої «угоди» немає. Який ідіот: але чому ми, на четвертому році, маємо намагатися використовувати дипломатичні форми, міг би повірити в угоди з кимось, хто пише вам прямо в очі, що ваш дім належить йому і що він знову на вас нападе — це так само очевидно, як день.
Ні, будь-хто, хто має хоч трохи розуму, розуміє, що це звичайна, найдурніша з дурниць. Є дві причини чому ця розмова про «угоду» триває: по-перше, щоб задовольнити клієнта Краснова, утримуючи його хоча б на словах від виходу з НАТО (а що потім?); і по-друге, щоб заспокоїти дипломатів та лідерів (так, НАТО), які щоночі приймають заспокійливі та розслаблюючі ліки від ризику жахливої «ескалації».
Але чи допоможуть ліки та мазі, якщо зелені люди вирішать в'їхатися? Краще б комусь подумати над цим вже зараз — або ж почати готувати листи та заяви про порушення спокою та занепокоєння. Бo: кожному своє. Te майбутнє, яке він обрав та дотримувався. І тут не буде ні подарунків, ні сюрпризів: про сюрпризи можна забути.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma