Вересень 2014 року.
Сонечко моє, мій маленький пухнастий зайчику. Я ніколи не говорив тобі цих слів та повір, я завжди носив їх у серці і зараз я вдячний Богові, що дав мені можливість сказати тобі їх. І ще сказати, що тут, на цій війні, коли ти здолаєш тваринний страх, то починаєш розуміти всю цінність життя. Згадав оце, що коли загинув наш кум, а мені довелося доправляти його тіло додому, то найбільше, чого я боявся, так це заглянути в його очі, а коли наважився, то був здивований, бо там не було страху. А ще його легка посмішка збила мене зовсім з пантелику. Ось тоді я й задумався над таємницею життя, та тільки тут, на війні, я зрозумів його суть. Честь, то найбільший скарб, який Богом дається кожній людині. Можна втратити все, але залишатися Людиною. Я не пам’ятаю точно, як написано в «Євангеліє», здається так: «Бережіть Душу свою!». Як на мене, то тільки зберігши честь можна зберегти і Душу. Тому я й пішов на цю війну, аби наші дітки не ховали своїх очей, аби вони також берегли свою честь, що б там не говорили, як би не судили їх люди, але найвищий суддя, то це Бог. І ще згадав з «Євангеліє»: «Будьте досконалими, як Отець наш небесний!». Отож я хочу, аби наші дітки були досконалими і знайшли спосіб, аби припинити це масове вбивство, але так, аби не втратити честь. Хай ростуть розумашками. Цілуй їх за мене. Я обов’язково повернуся до вас. Я приходитиму до вас, мої сонечка, в добрих снах. Я теплим весняним вітерцем пеститиму вас. А ви любіть нашу Богом дану Батьківщину. Любіть і оберігайте. Кохаю тебе, мій маленький пухнастий зайчику…