Виявляється, на сьогодні в світі ще є клаптик нічийної території, на якій можуть жити люди, і ця територія до того ж нікому не потрібна. Щодо «не потрібна», то це про тих, хто міг би заявити свої права на неї, але вони не бажають отримати цю територію.
«Terra nullius» - «нічийна земля».
У міжнародному праві ця територія називається «Terra nullius» (латинський вираз, що прийшов з римського права, перекладається як «нічия земля» - авт.). Термін використовується, у випадках, якщо територія не знаходиться під суверенітетом будь-якої держави або якщо держава відмовилася від прав на дану територію. Цей термін з XVIII століття і до початку XX століття відігравав велике значення в європейській колонізації, так як terra nullius оголошувалася земля з нечисленним населенням або населена аборигенами, що не належала будь-якій державі. Це означало, що цю землю могла завоювати і колонізувати будь-яка європейська держава.
Мова йде не про Антарктиду, де є Земля Мері Берд (частина на схід від 150 ° з.д.- авт.). На цьому континенті більшість територій не є предметом претензій будь-яких суверенних держав, адже в 1959 році було підписано Договір про Антарктику, в якому країни світу добровільно заявили, що не претендують на дані території, за винятком Радянського Союзу та Сполучених Штатів, які залишають за собою право подати позов і Норвегії, яка висловила свої претензії на Землю Королеви Мод (Queen Maud - велика область на атлантичному узбережжі Антарктиди, сектор між 20 ° західної і 44 ° 38 'східної довготи).
«Нічийними» сьогодні залишаються: Міжнародний морський простір, адже відповідно до Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права від 1982 року, міжнародні води розглядаються як спільна спадщина людства, Небесні тіла (відповідно до Договору про космос 1967 року, космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами – авт.), і… Бір-Тавіль – клаптик африканської пустелі.
Ще донедавна статус «terra nullius» (правда з певними умовностями – авт.) мали декілька територій на Землі. Зокрема це Шпіцберген, риф Скарборо, Західна Сахара, нейтральні зони на Аравійському півострові і навіть Гренландія (незаселений східний берег острова Норвегія вважала нічийним – авт.). Але наприкінці ХХ століття майже усі юридичні тонкощі, щодо цих територій, міжнародна спільнота владнала, залишився лише шматок пустелі між Єгиптом і Суданом, який фактично виявився їм непотрібним.
«Вікіпедія» розповідає, що Бір-Тавіль (араб. بيرطويل «довга криниця, джерело води») — територія, що межує на півночі з Єгиптом, а на заході, півдні та сході — з Суданом. Свою назву вона отримала від імені місцевого джерела води (нині не існуючого).Обидві країни відмовляються від своїх претензій на Бір-Тавіль, і таким чином він є terra nullius — «нічийною територією». Бір-Тавіль має форму чотирикутника, але, не зважаючи на це, іноді позначається як «трикутник Бір-Тавіль».
Загальна площа території становить 2060 км², майже як два з половиною Києва чи одинадцять Львовів. Протяжність з заходу на схід коливається від 95 км на півночі до 46 км на півдні, протяжність з півночі на південь — від 26 до 31 км. У північній частині Бір-Тавіля височіє гора Тавіль заввишки 459 метрів, у східній — гора Хазар-аз-Зарка (662 метри), у південній є, так зване, «ваді» Тавіль (в пустелях Північної Африки суха долина з крутими майже прямовисними схилами). Стале населення в Бір-Тавілі відсутнє.
Бір-Тавіль тісно пов'язаний з іншою територією Африки під назвою Халаіб. Причому якщо перша ділянка нікому не потрібна, то друга потрібна, причому відразу усім. Саме тому, що за «трикутник Халаіб» між Суданом і Єгиптом точаться запеклі суперечки невизначеною залишається доля Бір-Тавіля, адже той, хто погодиться його взяти собі – фактично відмовиться від іншого.
Кордони «під лінійку», і боротьба не за територію, а проти неї.
Дивлячись сьогодні на мапу світу, ми не одноразово звертали увагу на цікаву особливість - багато країн Африки мають підозріло рівні прямі кордони... Їх дійсно намалювали свого часу буквально під лінійку з прив'язкою до меридіанів і паралелей. Подібна межа між Єгиптом і Суданом проходить саме по 22-ій паралелі. Бір Тавіль лежить на південь від єгипетсько-суданського кордону, а Халаіб північніше.
Територіальна суперечка розпочалась в бере свій початок з 1899 року, коли Велика Британія, яка володіла цими районами, підписала угоду з Єгиптом про спільне управління Суданом, створивши кондомініум під назвою Англо-єгипетський Судан. Насправді британці повністю контролювали Судан, оскільки Єгипет був всього лише протекторатом Британії. У будь-якому випадку було вирішено, що межа між Єгиптом і Суданом буде проходити безпосередньо по 22-й паралелі.
Але три роки потому англійці вирішили, що узгоджена межа насправді не відображає реального використання землі корінними племенами в цьому районі. Тому вони визначили новий кордон. Ділянкою на південь від 22-ї паралелі, на думку англійців, повинен керувати Єгипет, так як на його території знаходилося кочове плем'я Абабди, яке мало більш тісні зв'язки з Єгиптом, ніж з Суданом. Це і була територія Бір-Тавілю.
А інший, набагато більший трикутник землі, що мав назву Халаіб, який розташований на північ від 22-ї паралелі поруч з Червоним морем, був переданий під суданський контроль, оскільки це була батьківщина племені Бежа, які були культурно ближче до Судану.
Понад півстоліття на цих територіях жодних суперечок не виникало, аж допоки Судан не отримав незалежність в 1956 році. Новий суданський уряд оголосив свої національні кордони, встановлені в 1902 році, що робить трикутник Халаіб частиною Судану. За ним залишається близько 18 000 квадратних кілометрів території, включаючи міста Халаіб і Абу-Рамаді.
З іншого боку, Єгипет стверджував, що його суверенітет був встановлений в договорі 1899 року, який визначив кордон по 22-й паралелі, за яким трикутник Халаіб є єгипетським. Тоді в 1956 році, обидві сторони заявили про суверенітет над трикутником Халаіб. З 1990-х років почалися сутички між єгипетськими і суданськими прикордонниками, які переросли в дипломатичні суперечки про приналежність регіону.
У 1995 році єгипетські війська взяли під контроль весь трикутник, за винятком його центрального міста Халаіб на березі Червоного моря. Судан був зайнятий громадянською війною з мусульманським населенням на півдні країни і тому не став загострювати конфлікт, вивів з міста свої війська, і весь спірний регіон відійшов до Єгипту. З середини 90-х років той керував цим районом у складі мухафази Червоне море.
Регіони не схожі один на одного. Трикутник Халаіб - єдина частина Єгипту, яка знаходиться не в північноафриканській пустелі, а в родючій афротропічній зоні, а Бір-Тавіль – просто безводна пустеля. Колись тут дійсно було джерело прісної води, але після спорудження в Єгипті Асуанської греблі, джерело, на жаль, давно висохло.
Звичайно, що кожна з держав хотіла б мати під контролем Халаіб, який має м'який порівняно з Сахарою клімат, вихід до моря і значну кількість корисних копалин.
Крім того суттєвим мотивом суперечки за Халаібський трикутник є те, що ця територія багата на природні ресурси, зокрема на марганець, який використовується в чорній металургії і скляній промисловості, а також як добрива. Єгипетські урядові дослідження показали, що запаси марганцю в Халаібі перевищують 700 000 тон. Крім того, Єгипет вивчає питання про наявність нафти і газу в водах Червоного моря біля берегів трикутника, що є ще однією причиною конфлікту з Суданом через ці території.
Спосіб створення кордону між країнами є таким, що кожна сторона може отримати або Бір Тавіль, або Халаіба, але не обидва відразу. Таким чином, той, хто підтверджує приєднання Бір Тавіля до своєї території, повинен відмовитися від своїх претензій до більшого і доволі прибуткового трикутнику Халаіб.
Природно, що цей «шматок пирога» жодна країна не хоче випустити з рук. Такий стан речей створює «ірраціональний конфлікт»., де є боротьба не ЗА трикутник Халаіб, а скоріше боротьба ПРОТИ Бір-Тавіля.
Ні Єгипет, ні Судан не хочуть стверджувати будь-який суверенітет над Бір-Тавілем, оскільки це буде фактична відмова від їх прав на трикутник Халаіб. До речі, на єгипетських картах Бір-Тавіль зображений як частина Судану, а на суданських картах він є частиною Єгипту. Фактично Бір-Тавіль не належить нікому - це своєрідна нічийна земля або «terra nullius».
Віртуальні власники і реальні загарбники.
Що стосується Бір-Тавіля, то це насправді єдиний по-справжньому незатребуваний клаптик землі в світі на якому можуть жити люди. Від нього фактично відреклись і Єгипет, і Судан, і взагалі на цю територію претендують лише ексцентричні засновники віртуальних мікродержав і зажерливі авантюристи з Росії і усього світу.
Влітку 2014 року свою претензію на територію Бір-Тавіль несподівано заявив американець Джеремі Хітон. Він планував назвати нову державу королівством Північний Судан. Хітон не лише в Інтернеті заявив про претензії на цю територію, але і приїхав сюди і встановив прапор нової держави. До речі, якщо Хітон отримає визнання від Судану, Єгипту і Африканського Союзу, то цілком ймовірно, що на карті нашої планети з'явиться нова держава.
На кілька місяців пізніше за американця Хітона у Бір-Тавілі побували росіяни. У грудні 2014 року російський бізнесмен Дмитро Жихарєв разом з другом нарешті добрався до цієї місцевості і встановив на ній російський прапор. Територію росіянин назвав Королівством Середзем'я, себе проголосив королем, а своєму супутнику дав титул князя…
Потім Жихарєв розпочав поштову війну з американцем Хітоном, стверджуючи, що той не король, бо сфальсифікував свої фото з Бір-Тавіля. За його даними американець не їхав через Єгипет, а через Судан його просто б не пустили, тому фото – фальшивка, і «Бір-Тавіль –наш». В свою чергу Хітон теж «троллить» росіянина, адже той підняв прапор не свого королівства, а чомусь Росії, і запитує, навіщо цей стяг взагалі носити скрізь із собою?.. Жихарєв розповідає, що збирається пробурити в пустелі артезіанську свердловину. Крім того, росіянин стверджує, що заручився підтримкою місцевих мешканців, адже подарував їм великий намет, в якому вони можуть жити під час його відсутності.
У 2017 році індійський бізнесмен Суяш Діксіт дістався до Бір-Тавіля і встановив там свій прапор, претендуючи на ці території. Але жодна з цих претензій не була визнана офіційно або в інший спосіб будь-яким урядом або міжнародною організацією.
Хоча все-таки візит росіян привів до певних наслідків. З листопада 2015 року Бір-Тавіль став зареєстрованим товарним знаком. Правовласником є російська компанія ТОВ «Національна система зв'язку». Російська експансія на цю територію має й інше продовження.
«Вікіпедія» стверджує, що Бір-Тавіль не заселений і безлюдний, але в реальності це не так. «Плем'я Абабда вважає цю землю своєю батьківщиною і запекло захищає її, незважаючи на те що звідти після побудови Асуанської греблі пішла вся вода і жити там просто неможливо. Представники племені неодноразово стверджували, що готові захищати батьківську землю зі зброєю в руках, а зброї у племені є достатньо», - повідомляє Російське інтернет-видання Инвест-Форсайт.
https://www.if24.ru/nichejnye-afrikanskie-zemli-razvivat-nelzya-otdat/
Звідки таке завзяття обороняти Бір-Тавіль від зазіхань чужинців, стає зрозумілим, якщо врахувати, що на пустельних територіях насправді є численні табори і шахти, в основному укомплектовані людьми з Дарфура. Також у Бір-Тавілі є порівняно велике поселення місцевих «тубільців» з магазинами, ресторанами (правда, без алкоголю, так як плем'я Абабда дотримується законів шаріату), і навіть готелем. Розповіді Жихарєва про подарований намет – пусті казочки.
Місцеві мешканці - представники племені Абабда нелегально видобувають в Бір-Тавілі золото. Їм доводиться протидіяти не лише віртуальним мікродержавам, які лише привертають зайву увагу до регіону. Абабда протистоїть транснаціональним гірничодобувними компаніям, які теж «кинули око» на нічийну землю.
Видання Инвест-Форсайт розповідає навіть про прецедент 20-годинного протистояння між представниками однієї компанії - золотошукача з озброєними автоматами Калашникова тубільцями, в результаті якого чужинцям довелося ретируватися. «Варто звернути увагу, що озброєння у племені – експортного російського виробництва - штурмові гвинтівки АК-100, автомати АК-74М, на золотих копальнях використовується динаміт російського виробництва», - розповідає видання.
За останні кілька років близько половини своїх закупівель зброї Судан здійснив у Росії, а плем'я Абабда постійно проживає на суданській сторону кордону. Озброєння для них спеціально надходить з Судану, саме для охорони цієї нічийної території Бір-Тавіль. До речі, доступ до золотих запасів країни має російська компанія «М-Інвест», чи працює вона в Бір-Тавілі, даних немає, адже ця земля – «чорна діра», непідконтрольна жодній державі, жодній владі.
У західних джерелах мусуються чутки не лише про те, що зброю племені Абабда постачають російські «золотошукачі». Крім того, є певна інформація, що охорону деяких золотих копальнь здійснює одна «відома» російська ПВК, і за необхідності вона взагалі може взяти під контроль увесь Бір-Тавіль і не лише.
Але на сьогодні реалії з африканською «terra nullius» виглядають так: посеред пустелі лежать дві тисячі квадратних кілометрів голої землі, пейзаж навкруги нагадує марсіанську поверхню. Інвестори з інших країн, щоб розвивати тут хоч якусь господарську діяльність, навряд чи прийдуть, адже джерелом влади там є місцеве кочове плем'я, яке нікого до себе не пускає. Дуже непогане прикриття для прихованої зовнішньої експансії, яку дуже просто за певного бажання, здійснити тим, хто зажерливо встановлює скрізь свої прапори.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma