Напевно багато хто мріє хоча б один раз у житті побувати у місті, де віє коханням, чаруючою музикою та ароматами свіжої випечки. Так це славетне місто Париж. Нещодавна і мені випала така нагода. Я мала змогу подивитись на знамениту Ейфелеву вежу, відвідати один із найвідоміших музеєв світу Лувр та побачити своїма очима Нотрдам. Тоді навіть і не могла уявити що є друга сторона Парижу. В день це місто де, здійснються усі твої мрії - ти можеш блукати мальовничими вуличками, відчути себе знов дитиною у Діснейленді, спробувати смачний круасан та багато іншого. Але вночі Париж інший. Людей майже не має навіть біля вежі, бо в певний час вона відключається, тому усі туристи миттєво розходяться. Так само зробили і ми. Не відходячи від цього місця можно було побачити як бігають велетенські пацюки, вони були усюди де б ми не знаходились. Продавці сувенирів змінюють свій товар на квіти та починають пропонувати їх взяти дівчатам чипляючись до них. По дорозі до дому ми зустрічаєм жінку, яка розмовляє на іспанскьій мові і жестами вона показує щоб далі ми не йшли тією стежкую, котра потрібна нам, бо там вихоплюють з рук сумки. Тому що ще повинні були зробити три дівчини як не змінити маршрут. І хто б міг подумати що вулиці раптово зміняться лісами, де теж багато пацюків, сміття та нічних метеликів. Коли ми це здолали ми вирішили відпочити на лавці. Та раптово із пакета зі сміттям вистребне знову таки пацюк, який мав намір бігти в наш біг. До дому ми повернулись лише о 4 годині ранкую
Із цієї історії в мене винекає питання - куди дивиться місцева влада...