На партійних зборах розглядають
справу одного члена партії.
Питання до відповідача:
- Чи були у вас ухили від лінії партії?
Відповідь:
- Не було! Коливався разом з лінією партії.
Радянський анекдот
Член партії – це людина, яка переконує оточення, що вона разом із партією все знає, а іноді й сама в це вірить. Словом, обмеженість удавана або й справжня є характерною ознакою кожного партійця. Ви не зможете його переконати (принаймні публічно) в чомусь, що суперечить лінії партії. Можете лише вивідати, якої "лінії" дотримується його партія.
З члена партії ніколи не вийде науковця або творчо мислячого інженера, тому що і науковець, й інженер сумніваються та шукають. Знаходять – і знову сумніваються. Такі люди є проблемою для будь-якої партії, а партійні традиції є тягарем для цих людей. То що ж, партії слід ліквідувати? В жодному разі! Політика є конче необхідною й дуже специфічною областю суспільної діяльності. Політики не просто можуть, вони зобов'язані бути членами партій (бажано справжніх, а не персональних, кишенькових), щоб суспільство могло прогнозувати їх дії, розуміти, якої ідеології вони дотримуються. Науковцям, творчим інженерам, письменникам та іншим митцям, навпаки, слід стерегтися партій і тікати від них, як від злодіїв, що посягають на їх таланти.
Справжня партія завжди має ідеологію. Що таке ідеологія, вам розкаже Енциклопедія, Вікіпедія або Тлумачний словник, але я все-таки спробую закодовані там поняття донести по-своєму, вдаючись до порівняння. Всі так чи інакше знають військовий статут. Хто сам виконував, а хто про нього чув.
Військовий статут диктує, що нам робити в певних обставинах. Не думати, а саме робити. Добре це чи погано? В тих самих "певних" обставинах це безумовно добре. Незалежно від того дурна чи розумна кожна окрема особа, вона діє правильно, тобто як вимагає статут. Пошлюся на власний досвід. Статут під час служби в армії мені дуже не подобався, але він і не повинен подобатися. Проте по закінченні служби через деякий час я зрозумів його цінність й іноді застосовував на практиці. Ви здивовані? Добре, зараз поясню на прикладі.
У той час, коли настільні комп'ютери (тоді їх частіше називали ЕОМ – електронно обчислювальні машини) тільки но прийшли на зміну гігантській ЄС ЕОМ, в нашому інституті вони всі були зосереджені у відділі електронних обчислень, утворюючи робочі місця у двох величезних суміжних кімнатах. Працювали на них у дві зміни. Хто останній працював у другу зміну, мав вимкнути всі комп'ютери. Так от, багато хто залишав увімкненими декілька з них. За це порушників позбавляли права працювати у другу зміну. Зі мною такого ніколи не траплялося, бо я затвердив сам собі статут: відкидаючи будь-які логічні міркування, як автомат, обходив всі комп'ютери в напрямку за годинниковою стрілкою й клацав на клавіатурі. Доходив до останнього комп'ютера й починав обхід знову з першого, перевіряючи, чи не засвітився де екран. Іноді світився там, де я й подумати не міг.
Та повернімося до ідеології. Ідеологія – це той самий статут тільки такий, що диктує тим, хто її сповідує, не як діяти, а як думати, і не в "певних" обставинах, а завжди. Нетоталітарні ідеології допускають свободу думки, але в певних межах, за якими починається "ухильництво". Тут виникають філософські питання. Наскільки вільною є думка, що обмежена рамками ідеології? І чи думка це взагалі? Проте я залишу ці питання на розсуд читачів, а сам перейду до іншого, що було поставлене вище стосовно уставу. Тільки тепер адресую його до ідеології. Ідеологія – добре це чи погано?
Для партій це не просто добре. Для партій ідеологія є необхідною! Вимикаючи творчий розум тим, хто його має, і замінюючи розум взагалі тим, хто його не має, ідеологія до певної міри уніфікує членів партії, перетворює їх на ідеологічних солдатів, вибачте за порівняння.
Що ж до позапартійної сфери, то я радив би обмежитися теоріями й не дозволяти їм перетворюватися в ідеології. Уявіть, наприклад, що теорія світобудови Ньютона стала ідеологією. Який опір її прихильники вчинили б Ейнштейну! ...
А втім, так і було.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma