Часу залишилося зовсім небагато тому треба ясно розуміти ситуацію; робити те що можна; і в жодному разі не допускати того що неможливо aбo прямо небезпечно для України.
Початок і передісторія тут і тут.
По-перше, потрібно дуже чітко розуміти що в нинішній ситуації: жодні зустрічі, декларації, комісії та форуми, взагалі жодні слова, написані, сказані, промовлені, проспівані тощо, не змусять державу-агресора припинити його злочинну війну. Такого рішення просто не існує в цій реальності. Його не існує: як рішення що заслуговує на довіру. І це все. І крапка.
Так, можна привернути увагу світової громади до розмови про мир; але є дуже чітка межа за якою це втрачає будь-який сенс, стає марним і потенційно небезпечним: якщо продавати це як можливість реального, практичного врегулювання конфлікту. Сьогодні, в реаліях сьогодення, такого рішення просто не існує. Але розмови та ілюзії можуть відволікти від реальних пріоритетів у підтримці та зміцненні шляху до української перемоги.
По-друге: єдиними реальними факторами які можуть спонукнути агресора розпочати справжню розмову про мир є череда болючих поразок на полі бою які супроводжуються наростанням проблем у його країні.
Бойові перемоги України є найкращою мовою, форумом та форматом для розмови про мир сьогодні.
Виходячи з цієї очевидної: прямо перед нашими очима реальності, Україна може говорити про необхідність дотримання норм і правил мирного і правового порядку; об'єднувати спільноту націй для створення основ для тривалого миру, починаючи з сьогоднішнього дня. Нагадувати про зобов'язання закріплені в Статуті ООН і закликати до їх безумовного виконання, тощо.
Жоден представник України не може говорити чи підписувати від її імені:
- Будь-що що суперечило б, відкрито чи найвіддаленішим натяком, праву та курсу України на суверенне, незалежне та мирне майбутнє.
- Будь-що i усе що могло б бодай натякнути на прирівнювання України як жертви брутальної агресії до агресора:
"Ми домовилися здійснити конкретні кроки, що стануть заходами зміцнення довіри (між Україною та РФ)..."
З огляду на те що агресор виявляє жодних реальних намірів щодо миру,
- будь-які переговори за участю України можуть проводитися лише після звільнення агресором усіх тимчасово окупованих ним українських територій.
" ...з подальшим залученням представників Російської Федерації"
Агресія против України; її наслідки не можут приховуватися; применшитися та нормалізуватися під жодними приводами або вивісками.
Сьогодні ми знаємо все про цю терористичну орду. Немає жодного злочину який вона не вчинить щоб отримати бажане, а потім закатати в бетон тa вдати що нічого не було. Жодні слова не змусять її дотримуватись написаних зобов'язань. Сьогодні це факт: абсолютно ясний та остаточний. Росія почне дотримуватися зобов'язань тільки коли у неї не залишиться альтернатив і виходів щоби продавити своє грубою, брутальною силою. Отже треба докласти основних зусиль у цьому напрямі. Розмови про миp це добре, але користь від малювання неможливих - сьогодні і за фактом - цілей закінчується там де починається реальна шкода справі української перемоги. Ще один папірець підписаний будь-ким і як завгодно не виправдає навіть мінімальної такої шкоди в жодному вимірі. Якщо, на одинадцятому році війни це ще треба пояснювати, то це спричинить інше питання: кому?
Україна сьогодні не може дозволити собі задовольняти мрії та ілюзії, улюблені проекти та ідеї-фікс за рахунок реальних ризиків та небезпеки для проекту незалежності та перемоги. Під час навала агресора є набагато більш приоритетни справи. Колись таки заходи можуть стати актуальними: але туди ще треба дістатися. Розказати цей шлях промовами та деклараціями не вийде.
Kому воно потрібно? Яка від цього користь вільної та незалежної України; українській нації?
Жодних інших аргументів та міркувань бути не може.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma