та визначає її. Написати чи розповісти націю словами: одними словами неможливо. Історичний шлях України досі: хороша ілюстрація цього становища.
Чи рухається Україна цими днями до становлення нації, що означає: до її перемоги або кудись іще? Відповісти на це питання треба відповідально й об'єктивно, не на емоціях; але шукати й знайти цю відповідь потрібно: бо якщо Україна наближається до поворотної точки й моменту цієї війни то відповіді визначать її майбутнє.
Так, ця відповідь визначить майбутнє України сьогодні: не конференції, саміти і багато правильних промов. Це об'єктивні факти, це реальність і їх треба розуміти просто сьогодні щоби не співати сумних пісень ще кілька поколінь, а там Час нічого не обіцяє.
Ось важлива причина щоб обговорювати ці питання просто зараз не відкладаючи до самітів: розмови на самітах не вирішать багато або навіть нічого, якщо вони не підтверджуватимуться реальністю фізичною і на фізичній землі. Це реальність, конкретна і фізична визначає середовище і контекст, атмосферу самітів а не слова, промови, щоки, посмішки та цілування.
Хто це не розуміє? Ворог це розуміє. Індія, Китай і більшість країн "глобального Півдня" розуміють дуже добре; вони жодного разу не включаться, конкретними діями - і навіть словами - у проєкти та коаліції які об'єктивно не перемагають, на фізичній, реальній землі.
Успіх самітів визначитися силою та успіхами України на землі та в реальності: не правильними словами.
Дивіться, не розуміти цього наївно до неможливості, повірити. Але ж це ще не все.
Проблеми України на полі бою сьогодні можна безпосередньо пов'язати з недостатністю ресурсів та хронічною нестачею кадрів.
За два роки вже серйозно з гаком, повномасштабної війни тa за десять загалом Україна - нація у цілому, не змогла забезпечити потреби захисту навіть віддалено. Воплі та плачі що знову чогось не дали у світове пространоство: яке враження вони створюють про Україну, включно з «глобальним Півднем»? Чи сприяє це успіху та впевненості самітів? Хто не розуміє?
За кілька місяців після провалів першого року війни ворог зміг створити та налагодити ефективну систему мобілізації. Сьогодні вона постачає гарматне м'ясо на передові як часи. Напівсовковій політичній системі України не вистачило двох років. Проблеми, зокрема значні сьогодні, прямо пов'язані з провалом мобілізації в минулому і на початку цього року. Результати прямо в очах у глобального Півдня. Що тут можна розповісти словами?
Минулого року Україна здобула невелику кількість реальних перемог на полі бою. Політичне керівництво вирішило що цього недостатньо тa влізло в управління військами руками, просто у критичній фазі війни. Сьогодні воно має відзвітувати перед суспільством через причини такого вчинку та його реальні, фактичні результати. Де вони? Про це можна не говорити на марафоні: але це не означає, що цього не бачить весь світ навколо: включаючи "глобальний Південь", очевидно.
Україна вже знає що наступні новини будуть про просування ворога, контрольовану ситуацію з розвитком через часткові перемоги тa майже просування до чергового поліпшення позицій. Така традиція створена тa побудована вже протягом полутора років - останні значні просування України датуються кінцем 2022 р. Який контекст це створює для самітів? Хто не бачить?
Тільки для марафонців ще секрет що країна управляється якимись сірими тінями з офісів які не мають жодного відношення до сучасної демократії: як якaсь напівбананова республіка "глобального Півдня". Про це пишуть усі міжнародні медіа. Хто не читає - aбo не розуміє?
Якась гучна глотка віщає з крісла на всю країну з питань ключових для української перемоги - і ніхто не помітив. І - тиша. Це що - такий тепер спосіб інформування нації з критичних питань? Якщо так, отрицательни вітання: це вже совок, у його чистому і навіть неприкритому вигляді. Глобальний Піівдень спостерігає - і розуміє. А хто – ні?
Місяцями світ чув ниття та стогони про нестачу боєприпасів. Схоже в ці дні влада України знайшла новий напрямок: "навчання F-16". Проблеми можуть бути, їх треба вирішувати з партнерами але це не означає що їх треба виносити в публічний простір щоразу коли комусь потрібно відвернути увагу суспільства від відсутності результатів або просто провалів як мобілізація або "мільйон дронів". Скільки щe можна годувати населення промовами, картинками та намальованими подіями замість конкретних результатів в надії на що, на яке диво? Ніяких чудес на 99.99% не буде. Майбутнє, майбутню перемогу України можна будувати тільки на основі того що є сьогодні. Одномоментні, раптові дива, – це казка: совок. Їх не буде. Кому щe не зрозуміло?
Логіка; розум; власни болячи досвіди; досвід інших, успішний; партнери та союзники: все говорит сьогдні що магичних i раптовиx рішень для цей війни не буде. Їх не було у Другої світової, зі схожими ворогами. Перемогу треба будувати, крок за реальним кроком, успіх на успіху, висновки та навчання на невдачах. Треба позбавитися від совка, скрізь у всіх сферах а критичних, у першу чергу: позавчора. Не хочемо бачити. Не будемо слухати. Мобілизація Україні за десять років і близько не нагадує Брітанію або Сполучени Штати у перші роки другої світової. Пересадимо тут, налепимо щось сюди та спробуємо ще раз - а раптом воно поїде? Якщо таким засобом то може ні - не поїде. Так, є, існує реальна та физична причина з якої нам остерігаються давати відразу сто сучасних літаков. Згадали? А сіри офіси "майдан це трагедія" до неї не мають відношення? А мобілизація? І може не треба ображеної наївності, якщо воно за спиною так й сидить?
Ось такі: треба ще раз помітити, об'єктивні та фізичні фактори визначають сьогодні контекст та атмосферу самітів. І тому говорити про них треба зараз а не в якомусь прекрасному далеко з очевидним, як завжди: ЯКЩО.
Готувати та проводити такі саміти потрібно. Це важлива та корисна справа. Тільки готувати інакше та іншим способом: не проектами каламутних резолюцій, не числом мало чого вартих підписів - а реальними результатами. На фізичній землі. Є різниця.
На закінчення кілька коротких спостережень. Вони мої особисті пропоную та раджу кожному зробити їх самостійно на підставі власних знань, досвіду та роздумів.
"Якщо Росія кудись приходить то вона залишається там назавжди". Це не моє: почув у черзі десь півроку тому, запам'яталося. Може, це така реальність об'єктивно забезпечена: але стежити вже треба. Стежити треба тому що в цьому напрямку, таким процесом української перемоги може не статися: лише проста, фізична логіка.
Загалом, за збігом стількох обставин в одному критичному моменті я вже не можу розрізнити між нормальним напівсовковим бардаком із часткою розкрадання як воно водиться, і якимось довготривалим планом. Збігів та співпадінь ще недостатньо для впевненого висновку, але вже занадто багато щоби ігнорувати тa списати на звичайне.
У цьому: реальному та фізичному контексті, відволікати увагу суспільства на фантастичні результати від самітів непродуктивно, з уже сказаної причини: їхній успіх визначитися реальною ситуацією на землі; в основному і можливо, лише реальною ситуацією; і жодні слова і жодна їхня кількість додадуть тут нічого значного: тим більш вирішального.
І далі, здавати під цю музику принципові позиції України одночасно зі здачею української землі було б уже неможливо виправдати жодними міркуваннями сумісними з проєктом вільної, сучасної та незалежної України. Це зрозуміло.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma