ПІДПАЛ РЕЙХСТАГУ … ВОЛОНТЕРАМИ
Не встигла минути довгоочікувана владою Нормандська зустріч, не встигли журналісти, допущені до зустрічі, переповісти в межах наданої їм інформації хід і результати цієї зустрічі, не встигли аналітики зважити: вважати результати зустрічі перемогою чи поразкою України, як небайдужа частина спільноти була шокована офіційною заявою про практичне розкриття вбивства Павла Шеремета. Шокуючим було, власне, не саме розкриття злочину, хоча синхронність заяви і «нормандського післясмаку» вражає, а те, що вбивство журналіста, на думку слідства, було результатом змови і мало метою дестабілізацію країни.
Втім, в міру того, як минається перший шок, починаєш пригадувати, що, навіть, в недалекій історії були гучні справи з подібним мотивуванням і сумнівними звинуваченнями. (Див., наприклад: Справа Дрейфуса, https://uk.wikipedia.org/wiki/Справа_Дрейфуса; «Спра́ва Бе́йліса». https://uk.wikipedia.org/wiki/Справа_Бейліса).
Але, можливо, найбільш яскравим є випадок з підпалом у Німеччині 27 лютого 1933 року будинку Рейхстагу, який відіграв важливу роль у переформатуванні тодішньої влади. Про це написано чимало книжок і досить багато матеріалу є у Мережі. Тому стисло згадаємо лише основні події
30 січня 1933 року Адольф Гітлер, лідер Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, був призначений головою нового коаліційного уряду. Як новий канцлер Гітлер звернувся із проханням до президента Німеччини Пауля фон Гінденбурга розпустити парламент і призначити нові вибори. Вибори були призначені на 5 березня 1933 року. Через вибори планувалося здобути більшість голосів для націонал-соціалістів у Рейхстазі, і таким чином посиливши свої позиції, консолідувати владу.
Під час виборчої кампанії націонал-соціалісти стверджували, що країна опинилася на межі революції, і що єдиним способом зупинити комуністів може бути прийняття «Закону про додаткові повноваження». Цей закон мав надати канцлеру можливість приймати закони своїми декретами без участі парламенту. Оскільки підпал Рейхстагу стався за шість днів до виборів, це дозволило націонал-соціалістам скористатися побоюваннями населення, що він може бути сигналом до початку комуністичної революції у Німеччині.
Отже о 21:27 годині 27 лютого 1933 року в будинку Рейхстагу в Берліні спалахнула пожежа, внаслідок якої будівля зазнала значних руйнувань. Під час пожежі був затриманий 24-річний голландський комуніст Марінус ван дер Люббе. На місце пожежі прибули керівники держави: Гітлер, Геббельс, Франц фон Папен, які у супроводі Германа Герінга оглянули руїни парламенту. Під час огляду місця події Герінг відразу висунув підозру у причетності комуністів до підпалу, а Гітлер додав, що підпал нібито мусив стати сигналом для комуністичного путчу.
Наступного ранку, 28 лютого, на прохання Гітлера президент Гінденбург підписав «Розпорядження президента про захист німецької держави і народу», який згідно з 48 статтею Конституції заради збереження громадянської безпеки, скасував низку громадянських прав і надав канцлеру додаткові повноваження. Ці законодавчі зміни дозволили націонал-соціалістам почати репресії проти політичних опонентів і встановити повний контроль над суспільним життям країні. Того ж дня за підозрою у підготовці путчу було затримано і відправлено до концентраційних таборів більш ніж 4000 осіб.
У липні 1933 року були пред'явлені звинувачення у підпалі Рейхстагу Марінусу ван дер Люббе, Ернсту Торглеру, Георгію Димитрову, Благою Попову, Василю Танєву. Під час слідства Ван дер Люббе визнав свою участь у підпалі, але заявив, що діяв сам один.
З 21 вересня по 23 грудня 1933 року в Лейпцигу відбувся суд, який широко висвітлювався у німецькій та закордонній пресі. Попри вимоги звинувачувачів засудити усіх п'ятьох звинувачених, лише ван дер Люббе був визнаний винним і засуджений до смертної кари. Гітлер був незадоволений «м’яким» вироком суду, і від того часу звинувачення у тяжких злочинах мали розглядатися лише «Народними судами». З часом ці суди стали знаряддям державного терору. Ставка на масову підтримку у боротьбі з опонентами системи виправдала себе повністю. Можна сказати, що тут підтвердилась переконаність Геббельса у невибагливості масової свідомості і в пристрасті мас до простих однобоких рішень. (http://osvita.mediasapiens.ua/material/34200)
Як зазначалося, найбільшу вигоду від підпалу Рейхстагу отримала Націонал-соціалістична робітнича партія, яка скористалися ним, аби зміцнити свої позиції і маргіналізувати опозицію у парламенті. Це дало їй змогу завершити консолідацію, «авторитаризацію» влади, остаточно знищивши демократичні засади Ваймарської республіки.
Завдяки цій обставині багато істориків вважали, що організаторами підпалу були члени цієї партії. Однак сучасні дослідники схиляються до думки, що підпал Рейхстагу й для націонал-соціалістів був несподіванкою, якою вони вдало скористалися, щоб посилати свою владу і почати розправу з політичними опонентами (https://uk.wikipedia.org/wiki/Підпал_Рейхстагу) .
Не можна робити остаточних висновків у будь-якій справі, не маючи матеріалів, на яких вона ґрунтується. Але, у кожному разі, необхідно мати на увазі небезпеку «простих», «очевидних» рішень, надто, коли вони можуть бути політично вмотивованими.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma