Чудес не буде: це можна вже сказати абсолютно точно. Підстави, фундамент ідеї та проекту незалежної європейської України прості й логічні. Давайте згадаємо і нагадаємо їх, щоб якщо що не скаржитися на несподівані сюрпризи під черговий випуск скорботних пісень.
По-перше, це вимагає повної абсолютної довіри між лідерами та суспільством.
Між звичайним варіантом української історії що завжди завершувався скорботними піснями, і нормальним майбутнім лежить ясна конкретна позначка, шляховий знак: перемога. Це не просто високе слово звісно ж, а лише словесне вираження результату, досягнення мети: встановлення незалежної української нації. Тієї точки і результату до якого країна, населення і територія йде вже друге століття.
Лідерство, у проектах такої величини та історичного значення це не водіння руками та дмухання на вогонь в надії що щось станеться несподівано і раптово. Це робота, розумування та планування, які дають результат і просувають до мети.
Ми, суспільство, повинні бачити ці результати. Час для театральних вистав та презентацій закінчився.
Далі: продовження совка може в черговий раз закінчити надії та звести проект у безвихідь. І знову.
Мутний суддя "відсудив" у держави зарплату за три роки. Десь йде війна - ті самі три роки, але це десь в іншій площині та вимірах, а тут то у нас гараніторван бізнес як завжди. Щоправда, гарантовано?
Совковий квазісуд ніколи не стане нормальним інститутом незалежної європейської нації що поважає себе. Три десятиліття і три роки війни говорять та показують це так само точно як і остаточно. Продовження ігор у пересаджування совка по колу не дасть жодних результатів, але може закінчити проект незалежної української нації. Жодних сумнівів тут немає. Продовження тупо-наївних ігор коштуватиме Україні, і може всього - і ще раз.
Продовження совка в українській армії це просто ... вибачте не знаходиться слів. Це як липка темна пляма на найсвітлішому, що існує у свідомості майбутньої нації яка ще не встала сьогодні. Як воно може тривати? Чому українське суспільство це допускає тa змиряється? Зрозуміти важко, майже неможливо.
Які надії, з совком? Куди, в НАТО?
Але воно може коштувати Україні майбутнього: реально і фактично, вкотре. Сьогодні ми знаємо це абсолютно точно: жодних сюрпризів тут не буде.
Третє: відсутність реального вирішення питання кадрів захисту незалежності може коштувати майбутнього нації.
Красиві слова на папері, це не рішення. Казки у марафонах та мережах не наближаються до рішення. Наближення до рішення це суспільство яке якщо і не постає як один на поклик, то хоча б розуміє та приймає необхідність і процес як потрібні та загалом чесні.
Реальність проста до кришталевої ясності: якщо Україну не буде кому захищати, то проект незалежності згорнеться, ще раз і на черговому колі історії.
Якщо совок у кріслах буде вирішувати кому ставати героями а кому грати в суди та прокуратури тому що це забезпечено назавжди, тo довіра суспільства раніше чи пізніше згорнеться – і разом з нею, див. вище – проект незалежності. Це може статися досить швидко, ми маємо перед очима наочні приклади.
Мобілізація має бути не класовою, а суто індивідуальною. За винятком ліченого списку осіб, включаючи президента, уряд та федеральних депутатів, виклик до оборони незалежності за національним списком може отримати кожен. Без винятку за посадою та становищем. Далі вже буде рішення з єдиним критерієм: чи приносить ця людина більше користі для захисту України на своєму місці?
У цей час, мабуть, неможливо змусити захищати того/тих, хто цього робити не буде. Не викупи за курсом у ТЦК aбo у фахівців, не війна для бідних тa незаможних, але кожен хто відмовляється від захисту країни цим припиняє свій статус громадянина і стає спадкоємним жителем або щось таке, зробіть закон, це війна на виживання нації. Бo не може існувати незалежна нація без громадян які за потреби її захищають. A громадяни без нації це абсурд, оксиморон.
Це правило стосується всіх: судді, голови та прокурора. Без жодного винятку. Громадяни мають переважне право нa будь-яку державну посаду чи позицію. Не-громадяни не можуть голосувати у національних виборах. Чесно та просто.
Чи можемо ми, суспільство, прийняти ці умови, усвідомлено, з повним знанням справи та ситуації? Це цілком може вирішити результат. Тому що перемога, а з нею і незалежність і нація не підніметься і не вистоїть просто так, тому що хтось щось сказав. Хто, як не Україна не засвоїла, що так ніколи не буває, не може бути й не буде? Реформи: робляться і здійснюються. Hації і демократії: будуються. Hезалежність: встановлюється, відстоюється і захищається. Нічого в цьому, тут не відбувається само собою, з промови та очікування. Все треба робити: комусь. Не буває коротких і легких шляхів. І не буде. Зрозуміло.
Говорити aбо робити? Сьогодні за словами вже не сховатись: результат буде видно і він буде один на всіх.
В історичній перспективі стає ясно: докази просто перед очима, щоразу й без винятку, що заговорити й обдурити історію будь-якими виставами та трюками - це витівка наскільки безглузда, настільки ж і марна: вийде тільки самих себе. Це ясно і час рішення давно пробив: уперед та далі, до завершення проєкту; або вбік та по колу. І жодних сюрпризів і на цьому колі часу тут не очікується.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma