Війна це конфлікт сторін на право диктувати умови. Це просто і це реальність війни. У війні не можна сказати противнику, слухай, я не можу зупинити тебе, тож давай проведемо тут лінію і робитимемо вигляд що нічого не сталося.
Так не вийде. Якщо противник знає що в будь-який момент може пересунути, прогнути тa продавити будь-яку намальовану лінію, то чому він зупиниться і де?
Ні, так не вийде і що важливо, це не просто абстрактна логіка, а й досвід, важкий і болючий для всієї - на цей день без винятку - історії України за понад століття спроб реалізувати проєкт незалежної європейської нації.
Сьогодні національний проект України загострився на одній задачі: здатності стримувати ворога. Жодних креативних виходів або отступів із цього іспиту історії найімовірніше, не існує.
Сьогодні ворог просувається до лічених кілометрів від Дніпровської області. Що буде, якщо ключове завдання не буде вирішено? Чи піде він далі? Проблема для України. Або зупинится? - Чому? Запитання для України.
Хороших або хоча б прийнятних відповідей із цього кута для України не існує. Не для розваги, промови і телека України - для історії країни як незалежної європейської нації. Є різниця.
Якщо ворог знає, що може просуватися коли і де захоче, то він просуватиметься і диктуватиме умови. Це єдина об'єктивна реальність протистояння. Жодні намальовані плани не змінять нічого у простій та об'єктивній реальності.
Провести лінію тут - добре, але чому не там, трохи далі?
Mаксимально посилити санкції у разі порушення? Де - на папері aбo в реальності? Санкціям виповнилося десять років. Іранським, 44 роки.
«Наситити Україну всяким озброєнням» у разі порушення? Де - на словах або в реальності? Будапештському меморандуму виповнилося 30 - ювілей. Скільки доведеться чекати «насичення» коли противник вирішив просунутися - вкотре, просто тут і сьогодні?
Усі відповіді Україна вже знає - і більше того, випробувала на собі. Ніяких нових відповідей через перо і папір тут не буде. Нездатність стримувати ворога обернеться тільки його диктатом - і цілком можливо, як наслідок, завершенням чергової спроби створення незалежної української нації. Реально і за фактом незалежної, не тільки на папері. Є різниця.
Можливість стримувати ворога - це сьогодні ключове питання, результат і етап на шляху проєкту незалежної європейської української нації.
Жодних обхідних шляхів і компромісів тощо сьогодні не існує.
Нездатність вирішити це завдання може в підсумку припинити чергову спробу встановлення реальної незалежності.
Це задача ворога в цій війні. Жодних секретів і сподівань ні для кого тут залишатися не може. Суть протистояння не в намальованих лініях, а в здатності України відстояти незалежність і захистити її не на папері, а по факту. Це вся різниця яка має значення для суспільства та історії.
Тепер оскільки це зрозуміло, залишається відзначити стан і результати на сьогодні. Вони не остаточні, але ігнорувати ситуацію більше не можна.
- Задача стримування, на сьогодні: не виконанo повністю, як мінімум на Сході. Ба більше, на жаль, не існує обґрунтованої та надійної впевненості, що сценарій «повільного, але нестримного просування» не може бути повторений противником будь-де: Південь України, Кринки, Харківський та Курський напрямки.
- Практично рік тому політична влада України втрутилася у військове управління безпрецедентним для цивілізованих країн характером. Для цього мають бути обґрунтовані причини і результати. Де результати? Самовільне водіння руками не має нічого спільного з відповідальним демократичним управлінням, особливо в критичних для суспільства ситуаціях. Влада повинна показати країні обґрунтовані причини і результати - або постане питання про її компетентність і відповідальність. Уникнути цього висновку неможливо. Промови не додадуть до нього нічого.
- Нове керівництво ЗСУ поки що не показало здатності вирішувати завдання стримування впевнено і за фактом. Стримувати ворога, який значно переважає за чисельністю, можливо - ми знаємо це за фактами і прикладами. Якщо цього не відбувається, у критичний для незалежності час і фазі - то для цього мають бути причини. Невирішені задачи у війні називаються «поразка». Ланцюжок невирішених завдань може призвести до втрати проєкту як було ясно показано раніше. Ніяких чудес тут не буде. Пояснення представляти нема куди - історія їх не розуміє і не приймає.
- Тривожно спостерігати виникнення і розширення в інформаційному просторі України наративу «показати замість перемогти». Показувати тут нічого і нікому - у війні на виживання нації єдина альтернатива перемозі називається «поразка» і, зрештою, при продовженні та звичці: «припинення проєкту». Жодних сюрпризів тут, зрозуміло. Якщо українська армія не почне не тільки "показувати" а й перемагати, то хороших виходів до успішного завершення проєкту може не залишитися.
Отже, на сьогодні це відкриті, реальні та нагальні питання не лише до політичного та військового керівництва країни, а й до самого суспільства. Для спроможності стримувати ворога як необхідного кроку та етапу до завершення проєкту незалежної України мають бути всі необхідні ресурси та умови. Про них йшлося багато і детально. І як це вже бувало в історії країни, час відпущений історією на розмови та обговорення закінчується. Квиток у майбутнє це конкретні та реальні результати. Майбутнє не дається за надії і розмови. Кому як Україні не розуміти цього?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma