Моя осінь почалась не з пожовклого листя, а з нового плейлиста в телефоні. Слова, які не мають вже значення, мелодії, які втратили свою магію, люди, які розчинились в минулому, безжально видалені і з телефону, і з життя. Моя поразка в битві за щастя увінчалась лавровим вінком. Виявилось: перемога –це не бути поруч із ним. Перемога- це не дозволити отруїти собі тіло й душу, коли отримаєш смс: « Пишу тобі, а люблю іншу». Мій космос було зруйновано ударом у сонячне сплетіння.
Якби ти знав, як тоді мені важко було дихати. Якби бачив, як я тремтячими руками набирала: «Пиши тій, яку любиш, а я лягаю спати».
Демони готувались до вечірки. Вони позбирались навколо мого ліжка і пропонували різні коктейлі помсти, щоб завдати тобі болю. Пробували в мені підняти бурю зі злості та ненависті. Приготували вже оркестр для оперети про звинувачення Бога у несправедливості до себе. Ніч була місячна, тіні готувались до танців. Усі чекали на мій перший крок. Втупилися очима в мою душу і тихо під'юджували: « Так нечесно, так несправедливо, чим вона краща за тебе?» Я не знала, якою була вона. І в зародку вбила бажання про це дізнатись. Ні, я не запущу в душу отруту. Не мало значення, хто вона, бо я знала, ким є я. Мої почуття заслуховують на повагу хоча б від самої себе. Дар любити не можна оскверняти земним брудом . Я змусила себе бути вищою від нього, від неї і від демонів, що шипіли навколо мене, немов гієни. Відпустила його щиро, хоч і боліло, тільки щоб він був щасливим. Та гріхи не пустили його душу до раю. Він тепер самотній, а мене міцно обіймають кохані руки, губи рідні цілують. Тепер, коли я сумую, мені ніхто не дорікає, просто сильніше в обіймах тримає. Розпалює камін, приносить нам бокал вина, сідає біля мене і каже:,, Усе ...тепер картина довершена". Я на тім слові завжди посміхаюся. Забуваю, що сиділа окутана сумом. І починаю зізнаватись йому в коханні. А як його такого теплого не любити? Іноді зранку себе щипаю, чи бува це не сон мені сниться. Його не дратує, коли я танцюю. Він тоді бере гітару і для мене грає. Мої очі хіба заблистять, цілує в чоло і каже: « Що придумала цього разу?» Він не читає мені нотації, а просто направляє і підказує. Ми носимо одяг одного стилю і дуже гармонійно дивимось разом. Який це спокій, яка насолода, коли поруч рідна душа. А я могла б всього цього й не мати, якби тоді почала боротьбу за того, хто був мене не вартий.