На війні вислів: «Змінюйся або помри» – це не алегорія чи метафора, а об’єктивна реальність. І вона стосується не лише бійця на лінії зіткнення, – якраз саме там ти змінюєшся із надзвуковою швидкістю. Найбільші проблеми щодо сприйняття змін у посадових осіб зі стратегічних ланок військового управління на рівні командувань видів, ГШ і МО.
Коли в армії говорять про «совок», то це стосується всіх тих, хто не прагне ніяких змін взагалі. Для більшості посадових і рядових осіб в армії будь-які зміни – це зло і вони їх гальмують будь-яким чином, тому що простіше «згідно – відповідно».
Наприклад, коли поранений солдат, родом з Волині, полікувавшись у шпиталі Львова, їде за свої гроші «на костилях» за тисячу кілометрів під умовний Авдос, щоб отримати у штабі своєї бригади офіційний документ для відпустки на 30 діб і знову повертається на рідну Волинь долікуватися. Такий собі марафон на костилях (!!!) на 2000 км.
Вдумайтесь. Під час війни нашим пораненим Воїнам треба було долати тисячі км «на костилях», щоб взяти довбаний папірець з печаткою, допоки не роздуплилася якась посадова істота в МО чи ГШ, до речі, за чарівним втиком пендаля-прискорювача від громадської організації, щоб внести довбані зміни у «згідно-відповідно» на рівні законодавства у ВРУ.
Всім адекватним людям очевидно, що оновлювати керівні і доктринальні документи, зокрема й в армії, потрібно і необхідно на основі отриманого бойового досвіду, адже деякі з них написані в інший час, і в інших умовах.
Звісно, краще їх змінювати «людиноцентрично». Це словосполучення роками тягають у своєму сленгу чиновники МО і посадові особи в ГШ як мантру і ніяк не можуть зрештою «відцентруватися» саме на людині в армії. Тому що говорити – це не ще не означає діяти і змінювати.
Про весь цей треш, що твориться з керівними документами, а ще про довбо#бизм, кріпосне право, мотивацію, культуру й атмосферу та інші «баги» в МО і ЗСУ загалом детально описано «Воїном клавіатурним» тут з гумором, але й зі сльозами на очах.
Цитую:
«В ІТ (авт. – АйТі) твердих законів дуже мало і багато свободи. Більшість правил взаємодії передаються якраз в процесі взаємодії, заточені під реалії і легко адаптуються коли реалії змінюються. В армії ж законів, прям твердих записаних на папері, законів. Дуже і дуже багато. Які всеодно розмиті, перемішані і шизоїдні, але обов’язкові до виконання. І дуже дуже неповороткі».
Вважаємо, що оновлення – це не відміна або заперечення чогось старого, а гнучке й адаптивне врахування та вдосконалення набутого досвіду у нових реаліях. Оновлення будь-яких доктрин в армії – це про вдосконалення фундаментальних принципів її діяльності в різних контекстах війни.
Однак ті, хто щось «оновлює» в армії іноді навпаки відміняє й руйнує вже набутий досвід, а разом з ним і доктринальні принципи взаємодії та прописує таку маячню, що всі хороші наміри й прагнення позитивних змін вмить випаровуються.
На жаль, до цього часу конвеєр «виробництва» керівних документів в МО і ГШ заточений на задоволення «єбачення» і забаганок («хотєлок») начальства, політиків або так званої «моди на тренди». Таким чином начальство прагне «увійти (або вступити) в історію позитивних змін», але це не завжди є по факту і може не опиратися на бойовий досвід та адекватні рішення в реаліях війни, тому що заважає зрощене і занадто вирячене ЕГО.
Крім того, в армії, відпрацювання начебто позитивних змін в «керівних» документах ставиться на КОНТРОЛЬ виконання. У цивільних це означає «дедлайн». А на вимоги телеграм, рекомендацій, що не контролюються старшим начальником – тупо всюди забивається. Однак те, що стоїть «на контролі» і його треба погодити з іншими у жорстко визначений термін (так воліє начальник), то зазвичай відписується «шо попало і аби було», щоб тільки «зняти з контролю», бо ви#….уть.
Тим хто стоїть на «контролі» треба ще й врахувати час на погодження витвору в різних структурах у «коридорах» органів військового управління та установ.
Або ж майбутній «керівний документ» погоджується під тиском «лобістів». Наприклад, якщо консультант чи консультантка наближена до значної посадової особи МО, ГШ, ГК лобіює і просуває щось таке «епохальне» чи знімає свій застарілий особистісний «гештальт», або виконує чиюсь «політичну волю», ламаючи весь попередній досвід через коліно, бо «патамушто-патаму».
Ось тоді погоджується все і вся, навіть відверта маячня в «епохальних» документах, бо навіщо тобі проблеми, ейполковник?
Наприклад, коли НГШ відповідно до вимог наказу ГК ЗСУ від 17.11.2023 №325 «Про затвердження Стратегії розвитку військового лідерства в ЗСУ» у січні 2024-го затверджує Доктрину військового лідерства у ЗСУ (ОП 1-296) (далі – Доктрина №2), яка розроблена «за результатами апробації положень» Доктрини розвитку військового лідерства у ЗСУ (ВКП 7-00(03).01) 2020) (Доктрина №1), то це ж зміни щодо військового лідерства?
Чи не так? Це ж нарешті позитивні зміни? Еге ж? Це ж підтримується? Це ж значить, що в нашій армії критична маса лідерів стане більше і краще?
Але й за начебто, на перший погляд, позитивними намірами може чекати облом.
Хочеш побачити оновлення й позитивні зміни у Доктрині №2, що є «визначальною з питань військового лідерства» у ЗСУ?
А в ній може бути «тиць-п…ць», як на стор. 9. Таке як: «впливи лідера опосередковано визначені «стилями керівництва». Отже, на думку творців Доктрини №2, рядовий солдат, вже апріорі не лідер, адже він не «військовий керівник». І його «звична манера поведінки» не буде «впливати на інших, щоб спонукати на досягнення цілей», тому що в нього немає підлеглих і не факт, що він має послідовників.
І далі за текстом, незрозуміло до чого вони там, розкриваються аж три (!!!) стилі керівництва…., бо їх визначає «управлінська теорія і практика».
А про таку науку лідерологію не чули? Ні?
Повтор для тих, хто ще не втямив. У доктринальному документі, «визначальному з питань військового лідерства» у ЗСУ, що має містити систему офіційних поглядів і положень, фундаментальні принципи, техніки, процедури, поняття військового лідерства, які використовуються для проведення військових операцій (бойових дій), що спрямовують сили та засоби збройної боротьби на досягнення національних цілей відповідно до місій – йдеться про стилі керівництва (!!!)
Зокрема про АВТОРИТАРНИЙ.
Ейполковники, ви взагалі навіщо про авторитарний стиль керівництва пишете у доктринальному документі з військового лідерства? Про стиль хуйла? Кім Чен Ина? Чи про якогось Хасана Насраллу? Чи про совкового контрпродуктивного токсина-воєначальника у ЗСУ? Якщо так, то вони зовсім не лідери, а називаються так, як ми звемо каzапів, що воюють проти нас.
Далі у тексті пишеться про якогось там керівника-ліберала. Прикольно…
Про директивний, трансформаційний, трансакційний стиль військового лідерства не чули? Ні? А про стиль військового лідерства «Делегування» щось написано у доктрині?
На цьому місці, хтось згадає вислів класика: «Да какая разніца?»
А різниця в тому, що управління, менеджмент, керівництво, керування то не про лідерство. Звісно, щоб досягнути виконання завдань за призначенням відповідно до місії ці процеси і явища треба об’єднувати і тоді можливо отримаємо видатне командування, але і то не факт.
Якщо так свербить про керівництво, то зрештою створіть доктрину про принципи командування, наприклад «Командування місією» на кшталт ADP 6-0 Mission Command, як у ЗС США.
Але ж ні, ейполковникам треба загадити мізки командирам плутаниною, шизоїдністю і змішати все до купи «згідно-відповідно». Бо ж у нашій армії військові керівники-воєначальники вважають, що вони стають військовими лідерами автоматично, коли досягають кар’єрних вершин, вже починаючи з посади комбата. І управління (менеджмент) для них = лідерство («Да какая разніца?» Еге ж).
Поясню цей «баг» у тексті Доктрини №2 тим, що у світоглядних установках (mindset) штабних клерків квітне традиційна і надзвичайна любов підлизувати, лестити і прогинатися начальству. У токсичному керівництві (ось тут воно доречно) цей різновид поведінки називається «сервілізм». Це всі ті, хто служать начальникам, а не Українському народу. Якщо ти не здатний «сервілити», то тобі в деяких штабах не доведеться служити. Суб’єкти системи вмить тебе вичавлять.
У Доктрині №2 прояви «сервілізму» проглядаються навіть у цитуванні посадових осіб. Особливо класна цитата генерала Сергія Наєва до розділу про «гендер та інклюзію». Але як відомо всім, сутність поняття «гендер», то не тільки про жінок… І поки що незрозуміло чи має військове лідерство стать, на думку авторів доктрини.
З іншого боку сервіли завжди обслуговують тих, хто ними керує, бо це святе. Мабуть генералам Кузьмуку, Замані, Полтораку та багатьом іншим буде образливо, що і їх не процитували у доктрині. Вони ж також були колись «військовими лідерами» в ЗСУ чи не були? Чи вже не в тренді?
Однак «процитовані» шановні генерали також колись у ньому не будуть. Тоді доктрину знову перепишуть? Ось так вони й існують роками за принципом – вгодити начальству. Зміни? Про що ви? Стабільність – це запорука незмінності «згідно – відповідно». Власне це і є стагнація а не розвиток.
А як щодо цитування у Доктрині №2 не великих начальників, а дійсно визнаних підлеглими військових лідерів тактичної ланки? Слабо? Чи місця на всіх не вистачить для цитат?
Ось саме в таких документах і проявлена та рабська психологія і ознака плазування штабних клерків перед АВТОРИТАРИЗМОМ і вона впихнута в Доктрину №2, щоб когось «вступити» в історію. Нічого спільного з лідерством це немає. От навіщо це робити? Що би що? Ті, кого цитують вже й так увійшли в історію.
Разом з тим, у Доктрині №2 враховано багато позитивних фундаментальних принципів військового лідерства, взятих та розвинутих ідей із Доктрини №1 та бойового досвіду українців, що пропонували учасники ГО «Український центр військового лідерства». За це окрема вдячність деяким мудрим офіцерам управління розвитку військового лідерства в J-1.
Отже, Рада ГО «УЦВЛ», враховуючи свою місію, прийняла таке рішення:
1. Впроваджувати у своїй діяльності позитивні положення Доктрини №2.
2. Здійснити порівняльний критичний аналіз положень Доктрини №2 з положеннями попередньої доктрини та вимогами «Стратегії…». Наша мета: виявити дискусійні аспекти у змісті доктрини, що гальмуватимуть розвиток ідей і основи військового лідерства в Україні, знайти і запропонувати шляхи їх вирішення.
3. Розібратися НАВІЩО саме так прописана система офіційних поглядів і положень, що встановлює напрямок розвитку військового лідерства і ЯК їх реалізувати практично у системі підготовки військовослужбовців ЗСУ.
Військове лідерство – це про об’єднання ціннісних однодумців ідеєю, заради якої живеш і борешся. А коли тишком нишком (бо «стоїть на контролі») підписується важливий доктринальний документ, у розробці якого брала велика кількість досвідчених фахівців, а пропозиції багатьох з них тупо ігнорилися без експертної оцінки у визнаних військових лідерів тактичної і оперативної ланки, то це не про лідерство. Той, хто боїться критики – той не лідер. А не лідери в армії – не мають морального права створювати і впроваджувати ідеї лідерства.
ГО «УЦВЛ» має візію – лідирувати з реалізації інноваційних освітніх та інших проєктів з формування культури військового лідерства, обміну досвідом з міжнародними партнерами України та здійснення демократичного цивільного контролю за сектором безпеки і оборони. Ми й надалі підтримуватимемо і впроваджуватимемо досвід військових лідерів #ЗСУ і продовжимо робити так, щоб наш внесок використовувався належним чином для перемоги у війні. Діємо лише для позитивних змін та оновлення армії.
#Бойове_лідерство_українців
#Місія_насамперед_люди_завжди
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma