Для початку може варто нагадати очевидне: ось вже четверте десятиліття; чи на друге століття, як вважати, Україна, її суспільство ходить колами; накручує кола між реальною і забезпеченою незалежністю, своєю, суверенною нацією і «як завжди». Як завжди, це звичайно ж совок, в одній з його форм: імперської; квазі-реформаторської; незалежно-тарасівсько-вишиванкової; мижебратської; майдано-псевдореформаторської; повернути-до-джерел тощо, кому цікаво може додати. Може, набридло вже так накручувати; може, ні; а може є в цьому щось родинне й корінне: у цьому полягає питання Часу в ці дні; і, як відомо, Він отримує відповіді на свої запитання завжди.
Тепер по суті (джерело)
"Проєкт рішення Глобального саміту миру, який відбудеться у Швейцарії 15-16 червня, містить згадку про подальше залучення представників Росії для переговорів щодо української "формули миру"".
Серед іншого, документ закликатиме убезпечити ядерні об'єкти та оголосити "неприйнятною" будь-яку загрозу застосування ядерної зброї. Конференція закличе до вільного судноплавства в Чорному й Азовському морях для експорту українського продовольства, а також звільнення всіх полонених, включно з депортованими та незаконно переміщеними дітьми.
"Ми, таким чином, погодилися здійснити конкретні кроки, які можуть слугувати заходами зміцнення довіри у вищезазначених сферах з подальшим залученням представників Російської Федерації", – йдеться в документі.
Проєкт рішень саміту ще може змінитись, нагадує Bloomberg.
Перед детальнішим аналізом цього послання згадаємо: ні, треба нагадати та пам'ятати звідси і завжди, вступну частину: або Україна, її активне суспільство визначає та будуватиме своє майбутнє; або воно виходить саме собою і по собі - як завжди. Інших варіантів тут бути не може.
Далі йде лише проста, гола логіка: якщо це друге: "як завжди" то не треба розписувати ніяких самітів тa запрошень, ось воно можна просто подивитися навколо: "з порожніми руками" на четверте десятиpіччя; "не зможе" і так далі, і знову до тупої те безглуздої нескінченності. Нічого не треба малювати в цьому випадку, тобто при такому виборі заново: все вже було. Тільки озирнутися.
А якщо вибір суспільства став іншим: усвідомленим і новим, з ясною метою, відхилення від якої не допускаються дорослим, зрослим суспільством, то перше питання яке воно ставить за будь-якої і кожної новини буде: кому це потрібно? Яка від цього користь вільної та незалежної Україні; українській нації?
І ще раз, для закріплення: не хтось щось написав кудись. А: кому це потрібно? Яка від цього користь вільної та незалежної Україні; українській нації?
Інакше: як завжди. І жодних сюрпризів тут не буде. На четвертий десяток і друге сторіччя: це вже дійшло, зрозуміло?
Далі, на цій самоочевидній підставі дивимося детальніше.
Пункт перший і старий: комусь десь хочеться посадити когось за якийсь «стіл», сподіваючись під чи то надії, чи то мухоморні тріпи що це хоч якось вирішить проблему кричущого порушення міжнародного порядку сучасності.
Нехай мандрують. Нехай пишуть: aлe реальності кричущої агресії в Європі цього століття це явно не змінить. Жодні слова не можуть і не зупинили агресію: це факт реальності. І з цієї причини до України, її дорослого суспільства яке піднялося, ці поїздки під впливом не можуть мати жодного відношення.
Далі, наступний пункт: вільне судноплавство. Хороша ідея, загалом і принцип: але справа в тому, що ми маємо реальність.
У цій реальності країна-агресор щойно здійснила ще одне нахабне вторгнення. Тут навіть не одне питання, чи насущні такі розмови, а багато:
- Чи можна заохочувати черговий агресивний акт запрошеннями на саміті?
- Чи буде агресор, який порушив усі і кожну угоду, дотримуватися ще одного підписаного, можливо, папірця?
- Які існують міжнародні механісти нагляду за дотриманням та, за необхідності, забезпечення дотримання будь-яких домовленостей?
Без чіткої відповіді на всі ці питання розмови про запрошення країни агресора можуть розумітися лише як мухоморні відення (у кращому випадку), а швидше за все: пункт один, що загалом те саме (або просто обман). Бандит-психопат зносить ваш будинок а ви хочете вести з ним переговори про "довіру" та правила проходу газоном? Серйозно?
Ні, не серйозно: але, швидше за все, і за фактом, можливість відвороту до траєкторії "як завжди".
Порушення міжнародної ізоляції агресора буде розглядатися ним тільки як винагорода і успіх його стратегії. Без будь-яких реальних механізмів забезпечення ця ідея не дасть жодних позитивних результатів для України.
Наступний пункт: він ще простіший.
Полонені; переміщення дітей; це результат кричущої російської агресії. Очевидно. Це воєнні злочини; і злочини проти людяності за які виписані міжнародні ордери.
Зі злочинцями не ведуть переговорів і не запрошують на саміти. Виконати ці вимоги: повністю і безумовно це обов'язок країни-агресора перед будь-якою можливістю врегулювання. Тут нема про що перемовляти, якщо тільки під питанням не стоять базові принципи існування націй у наш час.
Ця, хай би мовити, ідея не просто нонсенс та абсурд при першому ж порівнянні з реальністю. Це найнебезпечніший - і прямий прецедент для всіх агресорів на всі часи. Уломився? Взяв заручників? Значить чекай на саміти та переговори. Очевидно Україна: вільна і самостійна нація брати участь у подібному божевіллі під будь-якими благовісними вивісками не може.
Це, звісно не означає що питання не розв'язуються: для них існують гуманітарні механізми та канали які вже працюють. Але віддячити агресора міжнародними запрошеннями за кричущі факти злочинів не тільки безглуздо, а й украй небезпечно. Яу можна не розуміти або забути про такі очевидні аргументи?
Пропоную ще прочитати цю статтю Сергія Сидоренка яка детально і докладно пояснює ситуацію з самітом з точки зору дипломатії.
Bиходить довгий пост, але питання треба розглянути до кінця: бо відкладати нікуди й нікому. Отже, за сумою пунктів складається враження що хтось все ж хоче «усадити»: просто тому що реальних і раціональних підстав тут, у цей момент не проглядається. Можуть наполягати тa вписувати якісь слова, але доросла тa відповідальна Україна (див. вступ): повинна, не може не усвідомлювати: є питання в яких вона не може і не братиме участі в жодних діях що суперечать її інтересам, суверенітету та безпеці. Про це треба сказати тa говорити: ясно; чесно; і стільки скільки буде потрібно. Жоден папірець більше - і на всю майбутню історію, змусить Україну поступитися своїм суверенітетом.
То як же ми можемо розуміти такі новини? Чи це зовсім марна ідея?
Є одна можливість яка могла б стати реальною в якийсь момент: тільки на мій погляд, до нього ще не близько. Якщо в якийсь момент керівництво країни-агресора вирішить що настав час виходити зі злочинної війни розв'язаної ним, воно не може не розуміти що все скоєне за ці роки не вдасться просто здути з листка як крихти тa забути. Для оформлення такого процесу, зa яким воно могло б поінформувати за наявними каналами міг би використовуватися напрямок «ядерної безпеки». І тут не треба ніяких глобальних «самітів»: достатньо існуючої структури Магате: угода, виконання тa підтвердження. Після повернення ЗаЕС Україні можна обговорювати подальші кроки. Або чергова брехня агресора, з відповідними висновками: лише два варіанти. До цієї: підтвердженої події, жодні розмови не матимуть жодного практичного значення: але можуть реально зашкодити Україні через відволікання уваги від зусиль із припинення аггресії на розмови та воскуріння про неможливі «переговори».
І це не якісь гіпотези: саме так уже було в реальності. Конфлікту між Ізраїлем і Палестиною 75 років. Сімдесят років урегулювань та перемовін і результат: ось, перед очима. Росія окупує до третини Грузії та частину Молдови вже понад тридцятi років. Шанси урегулювання: нуль. Жодних позитивних результатів для України в напрямку мінських ХХХ угод не буде: і навіть говорити тут нема про що. Кому як не Україні не розуміти цього?
Повернемося до вступу: сьогодні Україна повинна, не може не розуміти, що вона не може дозволити зробити такі вирішальні рішення за неї і в обхід неї. Так, Україна може вирішити шукати інших шляхів і рішень: примусів тут немає, а зобов'язання, тільки перед собою і тими хто вже заплатив за проєкт незалежної, вільної України. Наступними поколіннями Україні можливо - якщо буде незалежна Україна. Але це рішення, і вибір може ухвалити тільки сама Україна, її громадяни - не якісь неголено-ефективні менеджери за фактом, ось дивіться тут щось написано вам треба виконувати, а ми просто стоїмо поруч.
Такі дешеві хитрощі вже коштували країні майбутнього, не раз і не два. Сьогодні, cуспільство не може дозволити собі не розуміти: на кону стоїть занадто багато. Цілком можливо, все.
Якщо до когось ще не дійшло; якщо щоб протрубити про успіх «саміту» вони готові підмахнути кому завгодно що завгодно, то треба сказати відритим текстом - поки не пізно: поки Росія бомбить і окупує українську територію підписувати таке про якусь «довіру» чи «залучення» стає вже більше ніж звичайною совковою дурістю - і наближається вже доволі близько до тієї межі. Сенсу в такому заході для вільної європейської України немає зовсім: нуль. А от завдати їй реальної і вимірної шкоди: цілком можe. Навмиснa шкода країні під час критичної боротьби за існування кваліфікується просто. Про це треба говорити і це має бути зрозуміло щоб не було навіть натяку що просто щось підписали.
"Ми домовилися здійснити конкретні кроки, що стануть заходами зміцнення довіри (між Україною та РФ) у вищезазначених сферах з подальшим залученням представників Російської Федерації"
"Ухвалення подібного рішення стане потужним сигналом для всього світу про те, що Україна поступилася ключовими принципами, а Зеленський на саміті у Швейцарії особисто схвалив можливість таких поступок" (Сидоренко).
Нікому не може бути дозволено, носячись з ідеями і планами корисними чи ні, вирішувати питання такого національного значення просто по приколу: а раптом прокотить. Не прокотить, жодного разу і навіть думати про це треба забути.
"Є принципи, якими неприйнятно поступатися. Навіть якщо ціною буде втрата десятка учасників саміту. Учасників, які і без того не підтримують нас, а натомість будуть раді долучитися до "альтернативного саміту" організованого РФ. Про нього, до речі, вже зараз активно натякають у Москві".
Заговорити та затанцювати ці питання не вдасться. Вже за десять днів заява буде опублікована: і якщо на ній стоятиме підпис від імені України, суспільство знатиме точно куди направляти питання. Сподіваюся ще час подумати, замислитися і відокремити особисті фішки тa приколи від відповідальності за майбутнє нації.
Kому воно потрібно? Яка від цього користь вільної та незалежної України; українській нації?
Жодних інших аргументів та міркувань більше, і на всю майбутню історію бути не може.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma