Внучок дав почитати книжку бізнес-тренера Джима Ловлесса «Іди туди, де страшно і матимеш те, про що мрієш».
Дуже цікава назва, хоча я вже років десять остерігаюсь різних тренерів. Чому? Років десять тому один тренер запропонував мені платну послугу: він береться зробити з мене нормального письменника. Я попросив назвати хоч одну книжку, яку він написав сам, аби почитати і зрозуміти, з ким саме маю справу. Тим більше, що маю заплатити чималу суму, а результат, як я зрозумів, тренер гарантувати не може…
Відповіді не отримав до сих пір. Зрозуміло, що в будь-якій справі результат залежить від тренера… ну максимум на 50%, а решта – це здібності і працездатність людини, яку тренують. І одного лиш бажання досягти результату, а бажання може раптом згаснути, дуже і дуже мало… І як тут не згадати легендарного тренера «Дніпра» Володимира Ємця…
Але повернемось до нашої книжки, Відкрив. Почав читати. Дочитав до двадцять четвертої сторінки і зупинився. Процитую на чому зупинився: «Одного дня ми можемо опинитися в будинку для літніх людей. Зазирнімо туди на мить. Вам дев’яносто років. Ваше життя стало спокійнішим. У вас залишилось менше паперу, щоб написати свою історію. У вашій ручці менше чорнила. І в цьому далекому майбутньому ви писатимете менш енергійно, ніж зараз. Можливо, найважливішими питаннями перед сніданком для вас будуть: «Чи переможу я сьогодні в карти?», «Чи не забув/-ла я вдягнути штани?», «Чи не тхне від мене сечею?»…
Майк Йогансен колись написав абсолютно точні слова: «Пиши тільки про те, що ти сам добре знаєш, або добре усвідомлюєш і знаєш, про що саме хочеш написати»…
Отож, на двадцять четвертій сторінці я зупинився. Це було вчора ввечері, а сьогодні вранці подумав, а чи варто читати далі? Поясню чому.
1) Мені ще далеко не дев’яносто, але вже настав той період життя, в якому вже відчувається подих вічності. І з цим ти живеш, навчившись сприймати його спокійно, не забухати від безвиході або не кидатися за кожним чихом до лікаря, з надією на ще день-другий свого переляканого існування. Джим Ловлесс писав процитовані рядки практично в молодому віці і уявляє цей період життя виключно теоретично. Тобто, таким, як і я уявляв собі це життя тридцять років тому. Отож сьогодні я добре знаю різницю між уявленням і перебуванням в похилому віці.
Це довга історія, яку можна переказати, але практично не можна зрозуміти. Читач, якому до шести десяти, зреагує на цитату практично так, як відреагував на неї сам автор. З гумором. А для мене в тих рядках гумор зовсім відсутній. А читається повна зневага… Тому й виникло питання, чи варто читати далі?
2) Подумки повертаюся до пропозиції десятилітньої давнини. За ці роки я вже не раз подумки повертався до цього, бо гризли сумніви… Але сьогодні я заспокоївся по цій проблемі, бо остаточно зрозумів: що може дати тобі тренер, який сам не написав жодного рядка? …Треба ще раз перечитати мого улюбленого Майка Йогансена, він не став бізнес-тренером, не заслужив всесвітньої слави, хоча був надзвичайно талановитим хлопцем. Треба спробувати розібратися, чому чи що завадило його визнанню.
Зрештою, приблизно схожі асоціації напрошуються й відносно Джима Ловлесса. Не варто було згадувати літніх людей з такою легкою зневагою… Але… А я? …Коли також був молодим…
Життя – це бумеранг, який ти запускаєш в юності, про який ти зовсім забуваєш в молодості і в зрілому віці, але який з тихим свистом повертається до тебе в літньому віці. …Іноді ти навіть заздриш овочам, які, набухавшись, щось варнякають на лавочці… І це не порожні слова. Я на власні очі бачив немало прикладів і немало людей, спритних і хитрих, які чимало досягли в цьому житті, але не встигали відреагувати на повернення бумеранга… І йшли пасти кози…
Тільки ось не знаю, які слова знайти, як пояснити внучкові, що бізнес-тренер – це ще не гарантія успіху, а тільки початок (саме початок) розуміння, що треба знати перед тим, як починати щось робити…
3) Найважче – це знайти потрібні слова і терміни, якими можна було б пояснити свої думки. А ось вчора отримав ще один дуже важливий урок – і не образити читача. Адже кожна людина одні і ті ж само слова, написані, а тим більше сказані, сприймає по своєму…
Мабуть таки дочитаю книжку. Ну дуже важлива тема: «Іди туди, де страшно і матимеш те, про що мрієш»… Ну треба ж знати, що саме хотів сказати автор.
Страх – це найдревніший інстинкт, міцно закладений, а може й запаяний, в генетичний код людини. Якщо ти з юних літ навчишся долати його, то може, через роки, ти не тільки витримаєш удар бумеранга, але й спробуєш піймати його? …
І з глибин тисячоліть піднімаються до свідомості такі прості слова: «Бог бачить тебе не таким, яким ти був вчора, а таким, яким ти є сьогодні». Можливо, що саме ці слова і надихнули Зенона до його польоту стріли? І Гейзенберга до його квантової невизначеності?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma