Стрімкий перебіг подій останнього часу проявив ту об’єктивну реальність, яка зовсім не сподобається нашим ухилянтам, колаборантам та Петру Олексійовичу. Доведеться змінювати риторику. Але про все по порядку.
1) Про Римський клуб.
«Час — це порядок, у якому наші моделі природи передбачають, приписують або пояснюють події» (Герард’т Хоофт «Час, стріла часу та квантова механіка»)
Як на мене, то слова Хоофта необхідно твердо пам’ятати історикам, політологам і всім, хто намагається дослідити чи бодай зрозуміти події, що відбувалися в минулому чи відбуваються сьогодні, а вже на основі розуміння об’єктивної реальності спробувати змоделювати розвиток у часі.
Бо будь-яку подію, або об’єктивну реальність, не можна зрозуміти, якщо розглядати її, як окремо взяту замкнену систему. Без урахування природних явищ, географії та геології, які прив’язані до того періоду часу, який досліджується.
Для прикладу. Уважний читач знайомий з гіпотезою зникнення динозаврів, в основі якої є падіння гігантського метеорита. Навіть кратер знайдено для підтвердження цієї гіпотези. І мультик забацано.
Але поза увагою дослідників залишилися простий природний процес – це переміщення тектонічних плит. По сантиметру за рік. Але! Ці сантиметри поступово змінювали географію планети! А відповідно змінювався й клімат по всій планеті. А на зміни географії та клімату відповідно реагувала і біосфера планети…
http://terra.chnu.edu.ua/chomu-karbonovyj-period-nazyvayut-kamyanovugilnym/
Отож, динозаври зникли, а крокодили залишились. І уникають контактів з найпідступнішим хижаком планети – з людиною. Тому, що з появою людини почала формуватися ноосфера планети.
А що таке ноосфера? Це об’єктивна реальність, в якій не існує "стіни Бора" і яка не залежить від наших хотєлок.
2) Про Китай.
Те, що Китай претендує на корону світового гегемона сьогодні зрозуміло усім. Але з реалізацією цих претензій є ряд проблем, які Китай має вирішити.
І одна із цих проблем – це географія.
Уважний погляд на географічну карту Китаю одразу ж фіксує надзвичайно важливу деталь: Китай насправді невелика держава, але з надзвичайно великою кількістю населення. Розшифруємо цю думку.
З усієї території Китаю абсолютно комфортною для життя є тільки третина, яка розміщена в низині річок Янцзи та Хуанхе. Тобто, Велика Китайська рівнина в купі з південним нагір’ям. Саме тут і спостерігається надзвичайно велика густина населення. Тобто, приблизно 80% населення Китаю проживає на третині території.
Ще третина території не належить до комфортних умов проживання, як Маньчжурія з її різко континентальним кліматом…
Решта території Китаю – це грандіозні гірські масиви, під загальною назвою Гімалаї, суворі пустелі, як пустеля Гобі, і холодні непривітні степи Внутрішньої Монголії. Жити тут можна, але ця третина Китаю заселена не дуже…
Ось звідси і починається політика.
Сучасна держава, яка претендує на гегемонію у світовій політиці не може спиратися виключно на армію та свій ядерний потенціал. Гегемонію у сучасному світі може забезпечити тільки потужне згуртоване суспільство, з високим інтелектом та культурою. Але це суспільство потребує захисту від ядерного арсеналу конкурентів на корону гегемона.
Наш північний сусід показав усьому світові, що несподіванки мають місце навіть у сучасному цивілізованому світі і навіть без затемнення сонця чи падіння комети. А як захистити від ядерної загрози 90% населення, яке проживає на обмеженому суворою природою п’ятачку землі? На сьогодні такого захисту практично не існує.
Тобто, залишається тільки одне: розселити частину свого суспільства на нові землі і створити там умови, абсолютно тотожні умовам життя на материнській території. З потужною військовою інфраструктурою включно. І саме це забезпечить виживання суспільства і держави на випадок нехай гіпотетичного ядерного удару.
3) Про росію.
Російська політика і практично вся російська система безпеки на сьогодні тримаються на понтах. Причин тому безліч і ми їх поступово розглядали в різних попередніх постах. Тут і особливості російського суспільства, і російський нігілізм, і традиційна невизначеність російської еліти, яка підмінила собою російську аристократію.
Останнє твердження потребує невеликого пояснення.
Російські пєснопєнія про СССР – це більш схоже на фантомні болі втраченого, але так і не осмисленого. Не осмисленого тому, що об’єктивна реальність постійно спотворювалася агресивною пропагандою, від чого в російському суспільстві утворилося віртуальне уявлення про минуле, під загальною назвою «СССР».
Аби не занурюватися у детальні розборки, які потягнуть за собою багатотомне дослідження, сконцентруємо свою увагу на такому простому питанні: хто саме був організатором європейської та російської соціал-демократії?
Європейська аристократія шляхом тривалої еволюції і створила європейську соціал-демократію. Російська аристократія підхопила процес демократизації європейського суспільства, але… Але Російська імперія традиційно пішла "другім путьом" і отримала те, що отримала. Російська аристократія розчинилася в історії, а російська партноменклатура, яка власне і утворила сучасну російську еліту, так і залишилась у невизначеності… І цю думку яскраво ілюструє один епізод з історії.
У 1911 році Московський університет під тиском царського міністра Кассо покинули викладачі і професура з ліберально-демократичним світоглядом. Згодом цей крок московських університетських науковців отримав назву "Справа Кассо". Тут варто привести цитату з надзвичайно цікавого листа впливового російського аристократа, філософа і публіциста князя Є.М. Трубецького, яка описує ситуацію тих днів: «С тревогой и ужасом слежу за событиями в Санкт-Петербурге и в Москве по итальянским и русским газетам… Вообще положение безвыходное: если победят студенты, университет превратится в революционный клуб. Если, что вернее, победит правительство, университет превратится во что-то среднее между участком и чайною народа. Я люблю университет, крайне боюсь потому, что отставка с минуты на минуту может стать нравственно обязательною… Вообще невесело, потому что университет в данном случае частное проявление зла общего и большего — разрушения культуры дикарями слева и справа» (із російської Вікіпедії «Дело Кассо»).
Тут і додати нічого. Російську революцію таки осідлали «дикари слева и справа», а тому російське сьогодення є результатом «давно минувших дней»…
Тобто, сьогодні росія перетворилася із суб’єкта глобальної політики в об’єкт цієї само глобальної політики. В номінальній цілісності об’єкта під брендом «РФ» зацікавлені американські та частина європейських політиків. І не останню роль тут відіграють комерційні інтереси.
А як Китай сприймає об’єкт під брендом «РФ»? …Ще те питання!
4) Про Україну.
Петро Олексійович, пакуйте чомойдани.
«Тут важливо зауважити, що «реальність» завжди описується як один із вихідних онтологічних станів, а не як суперпозиція, але ми можемо використовувати рівняння Шредінгера для опису як онтологічних станів, так і суперпозицій. Елементи онтологічної основи завжди еволюціонують в інші елементи цієї основи, а суперпозиції - в суперпозиції. Ми називаємо це законом збереження онтології». (Герард’т Хоофт «Час, стріла часу та квантова механіка»)
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma