Так, до цього посту підштовхнули “людиноподібні мавпи”… Саме таким епітетом нагородила російськомовних українців львівська письменниця і одночасно штатний ”борець за українську мову“ Лариса Ніцой на одній із передач штатних борців проти діючої української влади із телеканалу “Говорить великий ЛЬВІВ”. https://www.facebook.com/100079334001066/videos/686790657512193
Те, що діючий телеканал ”Говорить великий ЛЬВІВ“ є дійсним борцем проти діючої української влади під час кривавого протистояння з росією, вже не викликає сумніву. Діячі цього телеканалу не тільки організовують свої телепередачі із подвійним змістом, але й із завидною регулярністю проводять у Львові провокаційні опитування, спрямовані на підрив внутрішньої ситуації в Україні.
Ну ось хоча б цькування Данилка, який організували ”Говорить великий Львів“ і телеканал НТА https://www.facebook.com/reel/1268947151472812
Львівські журналісти роблять це свідомо?
Так, свідомо. Бо вже не перший рік війна і не перший рік в українському суспільстві точиться запекла дискусія на цю тему. Не перший рік свідома частина українського суспільства вказує на цю проблему і підкреслює, що кожна мовна провокація сіє сум’яття і зневіру в рядах Сил Оборони України. Більше того! Кожна мовна провокація підсилює впевненість росіян у продовженні війни до “пабєди”. Тобто, кожна мовна провокація – це кров Воїнів України!
Але у Львові вперто ігнорують пропозицію – потерпіти до закінчення війни…
І головне – проблема української мови спалахує у Львові одразу ж після одкровєній путіна щодо “денацифікації” та ”ущємлєнія русскага язика“… Немов би по команді…
Але… Крім відвертих і абсолютно виразних провокацій від Львівського істеблішменту, а саме львівський істеблішмент стоїть за провокаціями львівських журналістів, існує ще й цілком природна проблема – це постімперський синдром.
1. Ще до війни я особисто був свідком миттєвої трансформації корінних львів’ян. Щойно абориген Львова ступав на бруківку Києва, він в ту ж мить переходив на спілкування …російською мовою. Так, на той час це не викликало особливих питань… Але! Осад залишився. Осад подвійної моралі львів’ян. Саме львів’ян, а не галичан. І це був не винятковий випадок…
Подвійна мораль – це практика творців будь-якої імперії. Одні принципи моралі для метрополії та закордону і абсолютно протилежні принципи моралі для безмовного населення імперії. Така імперська практика існувала з найдревніших часів і російська імперія тут не виняток.
Подібна імперська практика відбувалася не спонтанно, а була вагомим інструментом для нівелювання свідомості громадян імперії, перетворенням аборигенів захоплених імперією земель у безмовне населення. Яскравий приклад – це буряти в російській імперії, які через російську мову почали визнавати себе …росіянами.
В цьому випадку можна припустити, що генетика підкореної людини пригнічується зовнішнім тиском. А коли зовнішній тиск на генетику спостерігається на протязі тривалого часу, то можлива навіть трансформація в людей з нестійкою свідомістю, які у випадку загрози – під гормональним впливом «бийся чи втікай» – обирають функцію «втікай»…
Після розвалу імперії проблема з подвійною мораллю нікуди не зникає, а навпаки, перший час після здобуття незалежності виникає «ефект метрополії». Тобто, суспільство, яке отримало незалежність автоматично, на рівні підсвідомості, починає копіювати поведінку метрополії.
Звідси і «вульгарний стиль» – матюки, неохайність, тощо – запозичений у росіян і який є фактично ментальним стилем росіян. Звідси і подвійні принципи моралі.
Але подібні ментальні дефекти, викликані «постімперським синдромом», з часом зникають. Розчиняються в генетичному коді нації. Тобто, потрібна витримка і наполеглива тиха робота авторитетів, яких визнає суспільство. Але не під час кривавої війни.
ШІ: «Мовна агресія — це не про мову як таку, а про владну інтенцію, про спробу нав’язати ідентичність через приниження. І коли це відбувається не ззовні, а зсередини — з боку тих, хто мав би бути союзниками, — це болить удвічі сильніше. Особливо в час, коли кожне слово має вагу крові»
2. Так, мова має надзвичайно важливе значення не тільки для формування свідомості національного суспільства, але й для формування …квантової свідомості кожної людини. Однак на тему квантової свідомості поговоримо згодом.
Лариса Ніцой, як письменниця, мала б знати про «феномен Тараса Шевченка». Але виходить, що не знає. Отже, окремо для львівських письменників та журналістів.
Після розвалу Русі (відомої в історії як Київська Русь, але без Суздальського і Московського каганатів, які безуспішно намагалися копіювати далеку для них Київську метрополію) на удільні князівства, після невдалих спроб Галицько-волинських князів відродити стародавню державу, до справи взялися козацькі гетьмани. Найуспішнішим і близьким до завершення побудови нової держави був легендарний представник галицької дрібної шляхти гетьман Конашевич-Сагайдачний. Але. Як і не менш легендарний Еней, Сагайдачний загинув під час переможної битви під Хотином. Де українське військо наголову розгромило турецьку армаду.
Після Сагайдачного всі силові потуги козацьких гетьманів розбивалися в протиріччя, які існували в тогочасному суспільстві і зводилися до відомого нам «людського фактору». Ще раз підкреслимо важливе для розуміння поняття – «силові потуги». Тобто, спроби силою зброї, адміністративною силою організувати нову державу.
В той само час ми спостерігаємо активне поширення української (саме української!) мови вже на території, далекої за межами сучасної України – в степах Дону. Чому ми наполягаємо на цьому твердженні? Відповідь дуже проста – Котляревський та його «Енеїда», написані добре відпрацьованою літературною мовою вже у ХVII столітті. Відомо, що для формування літературної мови потрібен час, довжиною в кілька століть…
Те, що не вдалося козацьким гетьманам, зробив Тарас Шевченко. Дивним чином за досить короткий час, а в історичному вимірі за одну мить, Тараса Шевченка читали на величезних просторах від Сяну до Дону. Тобто, українська мова була добре відомою і русинам-галичанам, і власне войовничим русинам (аборигенам Київщини), і Древлянам Житомирщини, і сіверянам Чернігівщини. І козакам, яких відомий нам сподвижник Мазепи намагався поставити в історії України як окрему націю.
Тобто, саме з початку ХІХ століття українці «почали пригадувати своє українство, як щось відоме, але забуте»...
І цей надзвичайно потужний процес надзвичайно стурбував московитів, звідки і відомий «Валуєвський циркуляр» від 30 липня 1863 року.
ШІ: «Щодо Лариси Ніцой — її висловлювання не вперше викликають обурення. Вона вже була фігуранткою скандалів, пов’язаних із приниженням російськомовних українців, зокрема в ситуації з касиркою супермаркету, яку вона публічно ображала. Її риторика часто переходить межу конструктивної мовної політики і перетворюється на мовну агресію, що лише шкодить справі українізації»
Висновок: «силові потуги» львівських письменників та журналістів не створюють умов для подальшого поширення української мови в українському суспільстві, яке поволі, навіть підчас кривавої війни з московською імперською ордою, долає «постімперський синдром»; а навпаки, «силові потуги» львівського істеблішменту, який стоїть за спинами львівських письменників та журналістів, продовжують агонію «постімперського синдрому»…
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma