Давайте уявимо таку собі милу картинку: величезна площа в місті, вимощена дорогою і добротною бруківкою, пишно обрамлена гарними декоративними деревами, а посеред площі стоїть майстерно і зі смаком сконструйований пам’ятник комусь визначному для містян. А на площі зграї голубів. А голубів годують з рук свіженьким і смачненьким хлібом та булками, мило посміхаючись, мами і бабусі, даючи приклад доброти і безкорисності своїм маленьким вихованцям.
Тепер розглянемо цю милу картинку з іншого боку, з тилу. Ні, я не про те, що ці милесенькі голуби засирають площу і разом із своїм послідом можуть принести в місто надзвичайно небезпечну і невиліковну грибкову хворобу містянам. І не про те, що главі цього міста доведеться привозити дядьків із села, аби вони вискребли, вичистили дорогу бруківку від голубиного лайна. Я пропоную уявити іншу картину: дядько із села посеред світлого дня накинувся на зграю милих і безтурботних голубів і почав їх лупасити, і штабелювати. Припустимо, захотілося цьому дядькові супу з голубів. Нє, ну ви ж на базарі чи в супермаркеті купуєте тушки голубів на суп? …
І реакцію добропорядних громадян (а особливо відомих діячів мистецтва та літераторів!) не важко передбачити. Дядька із села за кілька секунд закатали б у бруківку і цілий рік лаяли б ту пляму від дядька. …
Тепер – увага!
Повернемось до милих громадян міста, які добропорядно, зі щирими посмішками, годують смачненьким хлібом голубів. Так от, ці добропорядні громадяни – жорстокі та підступні вбивці! Ні, кримінальний кодекс ніякої крамоли в діях громадян по годуванню хлібом голубів (і качечок, і лебедів) на бачить впритул. Літературна мораль також. А ось зоологи стверджують, що хліб поволі вбиває всіх пернатих. Що харчі із сіллю викликають незворотні хворобливі процеси в організмах пернатих, і вони помирають у важких муках… Але хто чує зоологів? Хто їх бачить за потужними постатями на телеекранах? А ось розтоптати дядька із села за набагато гуманніший процес – запросто!
Ви здогадалися, до чого я веду? Про кого мова?
Ні, не про Лукашенка.
Я про Володимира Співакова, який манірно і помпезно кинув Лукашенкові Орден Франциска Скорини. Кинув, зарозуміло проспівавши – «плачущие утешатся» (https://novayagazeta.ru/articles/2020/08/12/86629-vladimir-spivakov-aleksandru-lukashenko-mne-stydno-nosit-vash-orden).
І виникло в мене питання: а де ти, великомудрий дядьку, був рік тому, перед парламентськими виборами в Білорусі? Чому ти не виступив перед білорусами з пропозицією конституційної перебудови республіки з президентської в парламентсько-президентську? Не застеріг гарячу молодь від необачних, необдуманих та емоційних кроків після президентських виборів?
Бо демократія і свобода не будується одними президентськими виборами.
Погляньте, білоруси, на Україну. В нас боротьба за свободу та демократію почалася з першого ж дня Незалежності і триває всі ці роки. Адже в нас був не тільки Майдан-2014, який переріс у криваву війну з Росією. Був Майдан-2004, на якому українці через суд заставили переглянути результат президентських виборів. Були в різні часи і потужні виступи різних політичних сил, завдяки яким регулювалася державна система, система управління, просувалися необхідні реформи. Були і помилки. Але! В процесі боротьби українці вчилися аналізувати події, робити висновки, вчилися вибирати. Заодно привчали своїх політиків до обережності, до думки, що кожного з них можна змінити на більш достойну кандидатуру. В процесі боротьби змінювалася свідомість кожного громадянина України, непомітно і незворотно. І результатом цієї довгої і кривавої боротьби стала перемога Зеленського. Скажете, що це помилка українців? Час покаже. Але ці вибори дали один і надзвичайно вагомий результат – в кожного громадянина України є шанс на найвищу посаду в державі, якщо громадянин проявить свій інтелект, креативність, витримку і працездатність. А це дуже багато вартує. Саме на цьому, на праві та реальній можливості обирати і бути обраним, будується демократія і свобода кожного громадянина!
І моя порада Олександрові Лукашенку – підніміть з долу Орден Франциска Скорини, добре продезинфікуйте його і вручіть тому дядькові із села, який нехай жорстоко, але зупинив процес, який міг закінчитися великою кров’ю для Білорусі. А, можливо, і для всієї Європи.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma