Enigma Enigma

Богдан

2019-11-01 09:23:21 eye-2 3832   — comment 2

Постмайдан

Нещодавно, на черговому шоу «Кварталу», прозвучала досить мелодійна пісенька «Возвращайтесь». Шоумени гарно так і з привабливими інтонаціями в голосах запрошували заробітчан повертатися назад, в Україну. Мовляв, добре там, де нас нема… Я не знаю, як відреагували заробітчани на цю пісню, якщо заробітчани ще дивляться «Квартал» взагалі, а от у мене виникли асоціації з подіями тисячолітньої давнини.

 

Вивчаючи історію України, ви ніяк не обминете історію виникнення і розвитку міст-колоній античного світу в Північному Причорномор’ї, яка починалася дві з половиною тисячі років тому, як твердять фахівці археологи, з невеликого емпорію (http://slovopedia.org.ua/44/53397/296959.html) на острові Березань. Зрозуміло, що торгівля – це рушій прогресу, але потрібні ще якісь надзвичайно вагомі мотивації для тисяч людей, аби вони покинули насиджені місця за рідними стінами і вирушили в невідомість. Одна справа пробиватися крізь тисячі перешкод з випаленої сонцем пустелі в більш цивілізований і комфортний світ і зовсім інша – кидати все у розвиненому цивілізованому світі і занурюватися в невідомий і, на перший погляд, дикий і ворожий для тебе край.

 

Класична історична наука обережно торкається цього питання, тобто, причин, які штовхають людину не просто в далеку мандрівку, а до безповоротного переселення. Більш того, мотивації переселення людей з комфортних для неї умов у край із суворими кліматичними умовами (як то сталося сорок тисяч років тому, коли численні племена неоантропів несподівано вирушили з комфортної кліматичної зони до суворих північних широт), взагалі ще не мають пояснення.

 

Діалектичний матеріалізм спихнув цю проблему в «політико-економічну формацію рабовласницького ладу», мовляв, шукали кращої долі, і на цьому поставив крапку. Але… Питання залишилось відкритим.

 

Смутні підозри причин масових переселень в часи античного світу спливали в монографіях різних філософів. І одне, досить цікаве пояснення, частенько згадувалося на сторінках різних авторів. Як приклад, приводилася смерть Сократа, якого заставили випити отруту. Офіційна версія – незгода з політикою тогочасних релігійних діячів. Та збереглася й неофіційна, яка стверджує, що Сократ самотужки намагався зламати встановлену на той час «демократичну» систему, за якої меншість мусила безапеляційно скорятися більшості. Схожа доля очікувала і на одного із семи мудреців тогочасного світу – на Анаксагора. Але в Анаксагора знайшлися ризиковані друзі, які допомогли філософові заховатися в одному з віддалених емпоріїв. Піддали остракізмові і Мільтіада, героя Марафонської битви…

 

Прикладів багатенько… Ось тут і згадується досить цікава думка, яку дуже обережно обходять десятою дорогою еволюціоністи: «Эволюция – это способ живого противостоять энтропии, нарастающему хаосу и беспорядку. … Мы привыкли к тому, что эволюция есть создание чего-то нового, более сложного и совершенного. Но на самом деле эволюция – это создание не просто нового, а нового, которое сопротивляется дальнейшим изменениям. Иными словами, эволюция направлена на прекращение эволюции!» Алексей Гиляров (Вступ до книги В.П.Щербачева «Эволюция как сопротивление энтропии»).  

Отже, проблема в «меншості», яка в усі віки не поділяла настроїв агресивної «більшості» і, водночас, намагалася мирним шляхом розв’язати проблему?

 

Зрештою, це досить вагомий аргумент, аби покинути насиджені місця і податися у невідомий світ. Дуже вагомий аргумент.

 

Але, скажете ви, українські заробітчани покидають не зовсім комфортні умови в державі, яка ніяк не може збалансувати свою політичну систему, і подалися в цивілізовану Європу.

 

Не буду сперечатися. І не буду наводити прикладів з історії, які красномовно і неоднозначно вказують на той факт, що коли «демократичні» поліси покидала меншість, то ці поліси поринали в сірість і смуту, аж поки не ставали легкою здобиччю більш потужних централізованих систем. Строго за тезою Гілярова.

 

Я хотів би привести для прикладу Рим, маленький і беззахисний посеред бурхливого безкомпромісного древнього світу, «меншість» якого зуміла організувати «більшість», але я сумніваюся, що цей приклад з ентузіазмом зустрінуть активні прихильники «Кварталу», які в ейфорії від перемоги на виборах «несподівано» зіштовхнулися з суворими реаліями буденної і кропіткої роботи, яка вимагає не стільки «прикольного креативу», скільки витримки і наполегливості.

 

Тому апелюватиму до «меншості».

 

Події, які бурхливо почали розвиватися під час виборчих перегонів і сформували потужну «зелену хвилю» - це Постмайдан. Не реванш «темних сил», а саме Постмайдан.

 

Це своєрідна реакція системи нової держави, яка склалася і пройшла еволюційний розвиток після розвалу потужної імперії під назвою «СССР». І ця система почала чинити активний опір подальшим змінам. Строго за тезою Гілярова.

 

Система використала «приколістів» як таран. Використала за геніальною схемою.

 

Але!

 

Ось тут повною мірою і проявився «прокол» у розрахунках.

 

Вся справа в тому, що Постмайдан, як цілком природна реакція на еволюційні переміни, мав відбутися одразу ж після Майдану. Під час переділу владних структур поміж представниками від Майдану. Під час перерозподілу фінансових потоків… 

 

Але в події втрутилася нетерпелива Росія…

 

І на сьогодні в Україні сформувалася не просто активна «меншість». На сьогодні в Україні вже є абсолютно вмотивована і вишколена кривавою війною меншість, якій нема куди відступати. І саме війна створила в Україні ту меншість, для якої таке поняття, як "еміграція" навіть не стоїть серед питань у планах на майбутнє. 


 

ПС 

І заробітчанство з України – це тимчасове явище і навіть корисне для українського суспільства. Це – неоціненний досвід вивчення життя в цивілізованому світі.