Повчання Високого як Моральний кодекс громадянина
2
У Повчаннях, які стосуються жінок, Одін не соромиться розповісти свій власний сумний досвід, коли він нарвався на «динамщицю». Власне, класичною «динамщицею» не названу на ім'я дочка Біллінга не назвеш – адже якби Одінові довелося зводити її в шинок, подарувати щось цінне, то він неодмінно згадав би про це. Ні, Одін засмучений хіба тільки тим, що його знущальним чином «кинули» - мало того, що дівка не дісталася, але ще й насміхається до її ліжка прив'язали собаку - на, мовляв, отримай, якщо сексу захотілося. І з цього Одін трагедії не будує - він розуміє, що отримав належне. Можливо, що залицяння його були надто настирливими або взагалі недоречними. За любов зневажати жоден з мужів інших не має; часто і мудрий втратить у пристрасті ьрозум; дурневі то невтямки. Зневажати не завжди муж має інших за те, що всякого трапить; здуріє й мудріший з людських синів од дужої хіті. Тобі лиш відомо, що в серці твоєму, які там думки; розпач – хвороба, важча за інші, які лиш відомі знавцям. Звідав я це, як сидів в очереті, чекав на миленьку; тіло і серце віддав би за неї, та втримать не зміг. Біллінга доньку, що спала на ложі, знайшов сонцесяйну; слави-бо ярла не так я жадав, як бачити любе обличчя. «Як вечір настане, ти, Одіне, прийдеш, як маєш до діви розмову; знати про це ніхто не повинен, бо вийде на гірше». Потім я зник, і кохання, здалося, затьмарило розум мені; одне мав на думці, що стане моєю вона неподільно. Я згодом прийшов: були наготові ратники збройні з вогнем смолоскипів, і купи колод, що шлях заступили мені. Ближче до ранку я знову прийшов, вартові вже поснули; сіру я суку знайшов замість пригожої діви, до ложа прив'язану. Діва вродлива часами, як викрити зможеш її, підлості має на думці. Звідав я це, коли намагався звабити жінку на втіху; отримав ганьбу від мудрої діви, а втіхи знайшов я замало. Сам же Один шкодує про свій обман, допущений ним по відношенню до красуні, що охороняла чарівний мед поезії - йотунші Гунльод. У його оповіданні помітно продивляється каяття, але в той же час і розуміння факту, що інакше і люди, і боги залишилися б без римованого слова, якби Один не спокусив нещасну Гунльод, яка зневірилася у своїй печері знайти тихе сімейне щастя.
У давнього йотуна був я,
назад повернувся:
мало дістав би мовчанням;
слів я чимало
промовив і став переможцем
у Суттунга залах.
Гуннльод мене частувала
на золотому престолі,
підносила меду;
кепсько віддячив
я згодом за це,
за чемні вітання,
за щиру любов.
Раті пащека
з волі моєї
гризла каміння,
знизу й згори
йотунів стіни постали
мені на погибель.
Добрий дарунок діставши,
потішився вельми,
як мудрий зуміє,
бо Одрерір
нині забрав
до давнього князя.
Зміг би навряд чи
полишити я
йотунів дім,
якби не Гуннльод,
жінка пригожа,
яку обіймав я.
Наступного дня
рушили хрімтурси
спитати Високого
в чертогу Високого.
Чи Бьольверк, питали,
додому вернувся,
чи Суттунг його погубив?
Заприсягнувся Одін
на персні священнім,
чи можна йому довіряти?
Суттунга зрадив,
викравши зілля,
плакала Гуннльод.
Судячи з Повчань, Одіну періодично влаштовували «кидалово», тому що значна частка третьої частини припадає на поетичні порівняння брехливості обіцянок і необхідності розумного і обережного підходу до всього, що кимось сказано, а тим більше – обіцяно.
Ось що скажу,
як про руни спитаєш,
відомі богам, -
їх дужі створили,
а викарбував їх чаклун;
краще тому, хто мовчить.
День під вечір шануй,
жінку – на вогнищі,
меч – після бою,
діву, як стала твоєю,
лід, як тримає,
пиво, як випив.
Дрова на вітрі рубай,
у моря погоди чекай,
дівчину зваблюй в пітьмі, -
день усе бачить;
човен хай морем біжить,
а щит – захищає,
меч хай рубає,
а діва – цілує.
Пиво край вогнища пий,
ковзай по кризі,
шкляву кобилу купи,
а меч, як іржавий,
вдома коня нагодуй,
хорта ж – у сусіда.
Правду скажу:
мужу не варто
жінки словам довіряти,
кругу верткому –
серця в них подібні,
і зрада у грудях лежить.
Луку, що тріснув,
вогню, що палає,
вовку прудкому,
галасливій вороні,
свині, що вищить,
без кореня древу,
хвилі високій,
казану, що кипить,
летючій стрілі,
валу, що пада,
кризі осінній,
змії, що згорнулась,
жіночим словам,
ламкому мечу,
ведмежим забавам,
і конунга синові,
хворій худобі,
холопу свавільному,
лестощам відьми,
ворогу мертвому,
раннім врожаям
віри йняти не варто,
як і юному синові;
погоді для сівби
і розуму сина
вірити надто не треба.
Братовбивці нащадку,
як стрінеш його на шляху,
хаті палаючий,
коню зашвидкому, -
бо стане нездатним,
як ногу зламає, -
вірити муж не повинен
всьому, що названо тут.
Жінку кохати чарівну,
що замислила підступ,
як на коні без підків
прудкому, дворічному
і норовливому,
льодом чвалати,
чи у негоду
човен вести без стерна,
чи гнати кульгавому
оленя в горах.
Нині скажу я,
Бо знаю напевно:
Брешуть і жони, й мужі;
Хто гречно мовить,
Намисливши підлість,
той й мудрому баки заб’є.
Будь красномовним,
скарби обіцяй,
як хочеш від жінки кохання,
личко хвали,
вроду жіночу:
завжди жадане дістанеш.
Особливо вражають тут дві речі – у строфі 80 останній рядок, а у строфі 81 – другий. Дійсно, мовчання – золото, і хвалити щось можна лише тоді, коли це увінчалося успіхом і ти переконався, що це є зер гут. Тому нічого заздалегідь не хвали, не вір особливо тому, що тобі обіцяють і сам не давай поспішних обіцянок. Якби люди і зараз прислухалися до таких мудрих порад, то ошуканих дружин, чоловіків та вкладників банків було би набагато менше.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma