Давно хотів розповісти цю історію про… навіть не знаю як її назвати) Про армію? Так ні, хоча і про армію також. Про секс? Так ні, хоча і про нього майже все) Про правду, яка скандально перетворюється у таку ж скандальну вигадку? Так! Скоріше всього так і назву. Правда-неправда.
А все розпочалося з будинку за моєю спиною, де офіцери грали в карти, а вікна його виходили на під’їзд сусіднього будинку…
Солдатик був не зовсім рядовий. Тобто звання мав саме таке, а от можливості — не рядові. Співак і музикант, якого слухали і якому аплодували по цей і по той бік паркану військової частини. Трубач оркестру, який щотижня вирушав з частини як у місто, так і за межі прикордонної області. А ще — поштарик. Тобто єдиний військовий, який отримував на пошті кореспонденцію і тому мав вільний вихід у місто, чим користувався по повній програмі.
Складовою цієї програми було спілкування з представницями кращої половини людства. І звичайно ж це було не лише спілкування на пошті чи у будинкові офіцерів, але і в інших, спеціально підготовлених до цього місцях. Найкращим виходом з постійного висячим над солдатиком питанням про стіл і дім, була майже геніальна знахідка: квартири офіцерів, які самі утримували такі приміщення для невипадкових романтичних зустрічей. Молоді офіцери чудово розуміли рядового і запросто ділились комфортом у ті дні, коли самі, наприклад, пили пиво з друзями.
Саме навколо таких посиденьок з колодою карт і відбулась історія, яка могла мати непередбачувані і драматичні наслідки для рядового.
Був у нас капітан Отришко. Легендарна особа і просто писаний герой радянської армії. Сам бачив його фото з Кобзоном в Афганістані, йому пару разів знімали погони майора (так пліткували), а після п”ятого розлучення він перестав оформлювати відносини, хоча майстром цих відносин був неперевершеним і відомим не лише в частині, а і у всьому гарнізоні. Він був начальником клуба частини, як і поштарик підпорядковувався політвідділу (хто знає що це таке). Саме у нього, оскільки він тимчасово підженювався у чергової стрийської красуті, рядовий і попросив ключі від помешкання, яке було у будинку, який стояв торцем до паркану військової частини. Брав на день, точніше на пару годин поки ходив за поштою. Так було не в перший раз, але цього разу трапилось те, що було в деталях розказано капітаном герою цієї кумедної розповіді. Отже про правду.
Чи то перед пулею, чи то перед покером, але хтось із відпочиваючих запитав: а чого ми тут збираємось, а не у вільній квартирі капітана? Це питання капітан не проігнорував і чесно відповів: занята. Так би воно і забулося це питання, але кап додав, що Тарасенко попросив. Всі поштарика знали, але для чого йому потрібна квартира капітана чомусь не здогадувались. Ну, власне, не знав і капітан. Подробиць не знав. Але те, що вона використовувалась за призначенням він спостерігав зразу ж після повернення ключів кожного минулого разу. На столі, на ліжку, в ванні, на балконі — скрізь був наведений ідеальний порядок, кращий, ніж зазвичай у квартирі холостяка. Відчувалась рука гарної господині і це підтверджувало здогадки. Хоча якихось подробиць чи імен ніколи не озвучувалось та і не було це важливим у житті служивих.
Але не цього разу! Так цей салага з кимось у військовому містечку зміг замутити і навіть досяг перемоги?! А ми і не знаємо, хто ця щаслива, що нас проігнорувала, а розважається з хлопчиком у портянках. А давайте взнаємо хто вона!
Так і вирішили, тим більше, що для цього не потрібно було нічого робити: вікно кухні з карточним столом виходило ну майже на під”їзд, в якому на якомусь там поверхові була квартира капітана. Кидаєш карти і краєчком ока дивишся хто йде у тупік між будинками. Тим більше, що час був не обмежений у спостерігачів і обмежений необхідністю роздати і рознести кореспонденцію рядовим поштарем. Під пиво йшла суто чоловіча розмова-гадання, а хто б це міг бути, адже життя у місті, а тим більше військовому містечку, було як на долоні. Оцінювали яка з дівчат може одружити на собі, яка розтризвонить по всім своїм коханцям, яка ще й подругам запропонує романтичні походи до лігва біля вч.
Аж ось з'явився він. Швиденько піднявся (один) до квартири, побув там десь пів години і так само швиденько попрямував у напрямку пошти. Йшов без чемодана туди — без поштового чемодана повернувся назад…
І от тут розпочалось.
Коли мене через пару годин вже в частині зустрів один із присутніх на тій пам”ятній для них і мене партії лейтенант, то він зупинив мене, подивився довгим і, як мені здалось, тривожним поглядом і смачно матюкнувшись лише сказав “ну ти дайош”. Після цього поплескав солдатика по плечу і хутко пішов, оглядаючись, чи не помітив хтось нашу зустріч.
Наступний лейтенант, старший, так само уважно зміряв мене поглядом і тихо, заговорщицки промовив скоромовкою “та он же тєбя убйот на… єслі узнаєт” “а бл.. узнаєт єщо сєводня, точна”. “Ну ти смєртнічек” сказав він на завершення і так само, як і попередній, безслідно зник з поля зору.
Я розумів, що… я чогось не розумію! Щось трапилось, а що саме я навіть не здогадувався! Хто кого вб'є?! Що саме я натворив, що мене вже поховали люди з зірками на погонах? Хто їм про мене щось наговорив?!
І лише капітан, якому я заніс ключі, спочатку хитро спитав, чи все у мене було за планом, а потім, після ствердної відповіді, розплився у посмішці і якось злорадно сказав, що він простирадло тепер місяць міняти не буде.
Не зрозумів — кажу. Що за натяки?
Нє ну ти канєшно можеш, але начпо за таке відірве все, що знайде.
І от тут стало не по собі. Третій за годину, який погрожує мені не лише карами небесними, щось знає, про що я навіть не здогадуюсь. Це потрібно було саме зараз з”ясувати!
Тремтячим голосом, але дуже переконливо було сказано, що я нікуди не піду, доки не отримую пояснення отого “ну ти дайош”, “смєртнічек” і до чого тут начальник політвідділу (начпо) Губенко?! Негайно все розтолкуйте!
Тихіше! Тихіше… Та ми нічого нікому не розкажемо, але ж може ще хтось бачив і підуть чутки. А дойде до начпо — сам знаєш його можливості.
Хто і що бачив?! Та кажіть вже толком, бо я зараз вас всіх повбиваю!
Мабуть емоція була така, що навіть афганець Отришко злякався (він мені так і казав: ти виглядав сумасшедшим), і капітан став запитувати. А також і відповідати сам собі.
Ти ж був у мене? Був. Прийшов туди для чого? Без варіантів. План ти виконав? Кажеш, що так. Був десь пів години, не менше? Ну ми не засікали, але так. За цей час до під”їзду заходило двоє. Один — мій сусід з першого поверху, дідок років під 80-т. А ще одна зайшла і перед тобою вийшла. Так? Ну і ти не знаєш з ким ти був? А якщо не знаєш, то я тобі скажу: це дружина начальника політвідділу нашої бригади. Воно канєшно екзотіка, але може бути останнє в житті задоволення. Якщо начпо взнає. А що хлопці по секрету рознесуть — як пить дать.
Сказать, що був шок — це нічого не сказать. Переконувати у тому, що дорослій людині не потрібно вірити своїм очам звичайно ж було можна, але це б нічого не дало. Потім. А тому скоріше рефлекторно, чим вдумливо, видавив з себе: терміново збарай мужиків. Це вам яйця повідриває полковник. За ваші фантазії.
Розкрутка скандальної історії амурних справ солдатика і дружини другої людини гарнізона тихо завершилась за годину у клубі частини.
Був гарний урок аналізу насправді побаченого. І задуму іншої людини. Пафосно звучить, але раціональність поведінки одного могла просто знищити репутацію непричетної жінки і поставила під сумнів розумові здібності не самих гірших офіцерів збройних сил СССР.
Так, довелось розповісти коротку історію про те, що солдатикові бажано підкріпитись перед очікуваним і потім залишити ідеальним місце дійства, що на все це у нього мало часу і краще всього це може забезпечити ощасливлена. Тому їй віддається ключ, вона заздалегідь готує і готується, а вже потім, після прибирання, віддає ключ солдатику. Тобто приходить раніше, а йде пізніше нашого героя, а тому на неї ніхто зі служивих не звертає уваги. Бо на голові картуз і там же одна звивина від цього ж картуза.
Ви думаєте історія так і завершилась нічим? Нєа. Чи повірили мені? А самі здогадайтесь, якщо вже інші офіцери розповідали мені, що піднімали у квартирі капітана тост “за ризикуючих гостей політвідділу”.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma