Чим особливі «сірі» або «польові» обміни? Перш за все, давайте поговоримо про звичайні обміни та загрози, які можуть бути їх супутні.
Головна загроза – це корупція. В полоні дуже багато військових – кількість вже давно перевалила за десять тисяч. Обміни – зазвичай на 50-100 людей (загалом було обміняно всього 2235). Звісно, щоб потрапити в цей омріяний список родини готові заплатити будь-які гроші. Це була одна з причин, чому група співробітників ГУР, яка складає списки, засекречена. Щоб не було спокуси хабарництва. І наче це все працює чесно. Ну майже…
Що ж тоді таке ці «польові» обміни? Це ті обміни, які реалізують, зазвичай, командири ЗСУ. Вони напряму зв’язуються з російськими командирами та домовляються обміняти солдат. Звісно, що вони на це не мають жодних повноважень. Але це не головне запитання.
На кого вони міняють наших військових, якщо в нас дефіцит «обмінного фонду»? Звідки беруться росіяни для обміну? Відповідь дуже проста. З захоплених російських військових бригади створюють свої «обмінні фонди». Бо краще зараз і тут обміняти русню на своїх побратимів, аніж віддавати її ГУР і чекати «справедливих» обмінів. Інколи до таких «сірих» обмінів долучаються силові структури, і тоді вже корупційні схеми ростуть буйним цвітом. Більше того. Якщо людина з такого «польового» обміну, утримувалась не довгий час (декілька тижнів), вона взагалі може не рахуватися як така, що була в полоні. Бо про факт потрапляння в полон не встигли подати рапорти, а самого обміну офіційно не було. І вже були випадки, коли військові з «польових» обмінів намагалися отримати відповідні пільги, а отримували у відповідь – вас не захоплювали в полон.
Дехто зараз подумає, що в мене гарна фантазія. Тоді пропоную скептикам прослухати оце аудіо. На ньому співробітник Координаційного штабу (читай ГУР) підтверджує родинам полонених, що факти неконтрольованих обмінів мають місце бути.
Послухали? А тепер згадаємо обмін 7 березня.
«У результаті чергового обміну додому повертаються ще 130 Захисників та Захисниць України. Усі врятовані з російської неволі – представники рядового та сержантcького складу: 126 чоловіків та чотири жінки. Більшість звільнених – 87 осіб – потрапили в полон у Маріуполі, зокрема, були евакуйовані з «Азовсталі». Решта врятованих українців воювали на Донецькому (в районі Бахмута та Соледара) та Луганському напрямках.»
А що ж пишуть про це – російські ЗМІ
«С подконтрольной киевскому режиму территории возвращены 90 российских военнослужащих, сообщает Минобороны РФ.»
Тобто виглядає як 90 їх та 130 наших. Але насправді це не так. Давайте зіграємо з вами в одну гру – знайти 10 відмінностей на двох картинках. Бо наче ж на обох фото зображено один і той же обмін.
Форма одягу – на першому фото люди одягнені хто в що. Це польовий обмін.
На другому – всі як один – в тюремних робах. Це обмін за домовленістю влади.
В обох посиланнях є відео – подивіться. Люди не пересікаються жодним чином. Зверніть увагу на вихід з автобуса на другому відео – ВСІ люди в тюремних робах.
Так само зрозуміло, що і були ці обміни в різні дні – різна погода, різна місцевість.
Чому така різниця – бо реально 7 березня обміняли 90 на 90. А інші 40 то був «польовий» обмін, який був за ДЕКІЛЬКА днів до того.
Скільки віддали русні за тих 40 – невідомо!
Як складали ці списки – невідомо!
Хто вирішує кому бути врятованим – невідомо!
Так само 15 квітня 2023 року провели черговий «сірий» обмін. За інформацією з закритих джерел туди потрапило орієнтовно 60-70 наших військових. Всю інформацію про нього приховали. Відповідь на вищезгадані питання – невідома.
А 16 квітня всі офіційні структури почали розповідати, що вони провели святковий обмін. І рамках цього обміну показали цих обміняних 15 квітня. Крім них, в ці 130 осіб було також додано людей, яких обміняли за кілька днів до цього (ще один «сірий» обмін).
Чому ніякого обміну 16 квітня не було? Вже о 9 ранку були опубліковані світлини з повернувшимися. Так само о 9 годині було викладено відео з керівником ПВК «Вагнер» Пригожиним. Де він казав, що потрібно погодувати, перевдягти та обміняти полонених ДО Пасхи. Зрозуміло, що відео не могли встигнути зробити до 9 години того ж дня, бо на ньому є фрагменти обміну. Скільки було таких «сірих» обмінів, кого повертали та за яку ціну – невідомо.
Так само своє незадоволення такими «схемами» виражають і деякі медійні особи. Про останній обмін є досить неоднозначний твіт Богдана Кротевича :
«Не розумію логіку обмінювати тих, хто потрапив в полон три -чотири місяці назад( за невідомих причин), а хлопців які виконали наказ та врятували Україну, які вже 10 місяців під тортурами сидять – не міняти . Як то кажуть- зі святом. Тільки настрій ніхуя не святковий.»
Звісно, важко говорити про якусь «соціальну справедливість» в обмінах. Проте коли одні чесно віддають «обмінний фонд» владі, а інші самі починають робити обміни на свій розсуд – отут вже з’являються питання.
Чому інформацію про «сірі» обміни приховують? Чому інколи їх приплюсовують до звичайних обмінів, а інколи про них взагалі нічого не кажуть? Скільки людей обміняли насправді? Все це створює багато питань. Можливо, хтось з влади не хоче показувати втрату контролю над системою. А можливо це дуже вигідно з корупційної точки зору. Бо гроші в темі «обмінів полонених» звучали ще з 2014 року, і хтось дуже засмутився, коли канал закрили і керівництво обмінами віддали ГУР.
У підсумку можна сказати лише те, що такі «схеми» підривають довіру громадян до тих, хто займається обмінами – тих, хто має бути поза всякими підозрами. Ну і ще один прикрий висновок – якщо «обмінний фонд» буде оперативно використовуватися одразу на місці, то ті, хто потрапив в полон півроку або рік тому назад, можуть залишитися в російських тюрмах надовго.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma