Вступне слово
Глава 1. Подрібнювально-сортувальне відділення та що з ним не так
Глава 2. Місцеві пролетарі, парторг та продавчиня-комсомолка
Глава 3. Парторги та гарні люди
Глава 4. Клуб, спортзал і сауна
Глава 5. Ми підіймаємось
Епілог
Вступне слово
Якщо ви думаєте, що шахта Карла Маркса належить якомусь Карлу на прізвище Маркс, то запевняю вас – ви помиляєтесь. І якщо знайдеться хтось із вас, хто знає, що Карл написав "Капітал", то знайте також, що сам він за той капітал не те що шахти не зміг би купити, а навіть не зміг би поголитися в перукарні, а тому й ходив увесь такий волосатий та бородатий, яким його правдиво зображують аж до нашого часу. У Карла був друг Фрідріх на прізвище Енгельс. Фрідріх був капіталістом і нічого, крім листів, не писав, але підтримував Карла матеріально, щоб той міг писати книги про те, як пролетаріат має знищити капіталістів як клас. Ви, мабуть, знаєте, що Карл врешті-решт написав свої книги й пролетаріат таки знищив капіталістів як клас, правда, в одній окремо взятій країні, ну не просто в країні, а в імперії, але ж не в усьому світі, як того хотів Карл. Проте, ні Карла, ні Фрідріха тоді вже не було, тому конфлікт інтересів їх не зачепив.
Так от, у тій самій окремо взятій країні в селищі Софіївка, що розташоване між містами Єнакієве та Горлівка ближче до Єнакієвого була собі Софіївська копальня поміщиці Софії Раєвської. Ту копальню у Софії експропріював пролетаріат, якого підмовив це зробити один Вова на прізвисько Ленін, якого навчив своїми книгами знайомий нам Карл. Ясна річ, що після експропріації назва "Софіївська копальня" стала недоречною, бо нагадувала пролетаріату про колишню власницю. Тому вдячний пролетаріат назвав копальню "Шахтою імені Карла Маркса" або просто "Шахтою Карла Маркса", а заодно й селище Софіївка перейменував на Карло-Марксове.
Якщо ви думаєте, що пролетаріат після експропріації розбагатів, то знову помиляєтеся, бо все експропрійоване добро здавалося в общак, який прийнято було називати народним господарством, або народним набутком. Пролетаріїв було забагато, щоби всі керували общаком, тому вони висунули зі своїх лав самих гідних представників, щоб вони керували від імені пролетаріату. Та вийшла, як на мене, кумедна штука. Як тільки достойники від пролетаріату здобули общак, тобто всенародний набуток, вони за визначенням перестали бути пролетаріатом, бо фактично стали дуже заможними людьми, а пролетаріат, знову таки за визначенням, так і залишився пролетаріатом.
Події, про які я зібрався вам розповісти, відбулися на шахті Карла Маркса ще за часів УРСР. Влітку. Якого року не пам'ятаю, але незадовго до здобуття Україною Незалежності. У мене не залишилося жодних документів, за якими я міг би встановити рік безпосередньо, а прикидки з урахуванням різних побічних факторів вказують на 1989 або 1990 рік.
Здебільшого, проєктна робота, якщо вона не пов'язана з надзвичайними подіями, може бути цікавою лише вузьким спеціалістам, а всім іншим видаватиметься буденною та нецікавою. Лише зрідка серед її буднів можна знайти епізоди, що можуть розважити широку публіку. Прикладами таких епізодів є раніше написані оповідання: "День дурнів (і дуреп)", "Рівняння Лагранжа другого роду", "Калькулятор, якому пороблено", "Брешіть із нами! Брешіть замість нас!", "Резонанс", "Умовні друзі". Зовсім інша справа – надзвичайні події, тобто безвихідні ситуації, з яких мені доводилося шукати виходи. Вони траплялися, слава Богу, не часто, але з ними завжди були пов'язані пригоди й своєрідна романтика. В спогадах про такі події технічні деталі для загалу завжди можна посунути на другий план, а на першому – виставити загальнозрозумілі людські переживання й пристрасті. Прикладами таких надзвичайних подій можуть слугувати події, про які я розповідав в оповіданнях: "Відрядження на той світ", "Пригоди проєктувальників", "І був копер, і був капець, і не було грошей", "Битва за міст", а також події на цій самій шахті Карла Маркса, про які я зараз збираюся розповісти.
Глава 1. Подрібнювально-сортувальне відділення та що з ним не так
Отже, одного літнього дня до кабінету головного інженера шахти ім. Карла Маркса увійшов головний будівельник інституту "Дніпродіпрошахт", якщо рік був 1989, або один із головних технологів, якщо – 1990. В обох випадках це мав бути я. Але який саме випадок мав місце – не пам'ятаю. Як я там опинився, чому саме я? – теж не пам'ятаю. Тож вигадувати не буду, а скажу тільки те, що не викликає сумніву. Причиною мого відрядження став один із тих рідкісних випадків, про які я згадував вище у вступному слові: керівництво шахти просило знайти вихід з безвихідної ситуації. Проблема була ось у чім: інспектор гірничого нагляду попередив шахту, що завтра опечатає подрібнювально-сортувальне відділення, якщо там негайно не почнуться ремонтні роботи. Це відділення було ланкою в так званому вугільному ланцюжку. Технологічний ланцюжок на будь-якому виробництві – це послідовність технологічних операцій аж до відправлення готової продукції споживачу. На вугільних шахтах є два основних технологічних ланцюжки: вугільний і породний. Кожна ланка технологічного ланцюжка є критичною. Зупинити її означає зупинити весь ланцюжок. Зокрема, якщо зупинити потік вугілля перед подрібнювально-сортувальним відділенням, що грозився зробити інспектор, то вугілля доведеться відвантажувати у відкритий наземний насип. Ну а далі, коли місця для тимчасового зберігання не вистачить, добування вугілля прийдеться зупинити і жоден Карл не допоможе. Навіть якщо він Маркс.
Чому ж інспектор грозився опечатати подрібнювально-сортувальне відділення? Невже шантаж? Ні. Але в нього просто не було вибору. Інакше йому самому довелося б відповідати, якби загинули люди. А все йшло до того. Відкладаючи закриття на день, він і так ризикував, бо подрібнювально-сортувальне відділення було в жахливому стані. У цьому я переконався сам, як тільки до нього дістався. Це була двоповерхова будівля зі стінами з бутової кладки на вапняно-піщаному розчині, який практично весь вивітрився, й деінде залишився тільки пісок. Між поверхами було залізобетонне перекриття, яке складалося з монолітної плити, що лежала на монолітних балках, та самих балок. На перекритті практично цілодобово працювали грохоти (дармої) та дробарки, які створювали великі динамічні навантаження на плиту перекриття, на його балки та через останні на старезні бутові стіни.
Одна балка, що перебувала під грохотом, виглядала особливо неподобно, аж із викликом здоровому глуздові. Вона розкололася вздовж похилого перерізу на дві окремі частини ближче до однієї зі своїх опор. Під дією грохота довга частина балки коливалася відносно короткої, як рухома стрілка вантажних ваг відносно нерухомої. Інші балки, хоч ще не були остаточно зруйновані, але теж усі мали похилі наскрізні тріщини біля опор. Для повноти картини слід додати, що саме під перерізом, який розділив одну з балок на дві частини, був прохід на нижньому поверсі, й тим проходом постійно ходили робітники. Вони звикли до цього танку смерті над своєю головою й не звертали на нього уваги. Причиною руйнації балок була помилка "древніх" проєктувальників, а може – будівельників. Древніх, бо й будівля, судячи з вигляду, була дуже древня, можливо ще довоєнна, тобто збудована ще до Другої світової. Хтось забув установити в прикінцевих зонах балок поперечну арматуру, не кажучи вже про похилу.
Можливо, допитливий читач спитає мене, чому ж тоді зруйнована балка не впала разом із залізобетонною плитою і технологічним обладнанням? Ну, кому цікаво, відповім, що плита слідом за балкою теж отримала пошкодження: тріснула в декількох місцях, провисла приблизно на пів метра; але не впала, бо перетворилася фактично в натягнуту мембрану, що закріпилася по периметру на стінах, – і тепер вже сама плита-мембрана утримувала ушкоджені балки від падіння. Ясна річ, це був тимчасовий стан конструкцій перед остаточним руйнуванням. В аварійному стані перебували також і стіни будівлі, особливо простінки між вікнами в місцях опирання балок. Видно було, що тримаються вони з останніх сил і готові розповзтися й розсипатися на окремі камені. Але хай там якою безнадійною не виглядала будівля, її дефекти були, так би мовити, хрестоматійними. Кожен з них був описаний в спеціальній літературі разом з методами ремонту, що були не раз випробувані на практиці.
Після огляду я знову зайшов до головного інженера. Зійшлися на тому, що хоч аварійна будівля схожа швидше на купу будівельного сміття, ніж на будівлю, але знести її та збудувати нову ніяк не можна, бо це призведе до зупинки шахти на кілька місяців. Отже, потрібно її відремонтувати. Домовились також, що ремонт виконуватиме бригада зі служби головного механіка, а я буду консультантом і за необхідності, технічним керівником. Керувати й організовувати роботу буде якась посадова особа від шахти. Головний інженер справляв враження дуже розумної людини, я теж, начебто, був не дурний. Але в розподілі обов'язків ми припустилися великої дурні. Аж досі дивуюся, як я, маючи досвід роботи в будівельних організаціях, міг на таке погодитися. Не може неспеціаліст керувати кваліфікованою роботою, навіть за наявності консультанта. Проблеми при такому розкладі можна передбачити ще до початку робіт. Так і сталося, та ще й у найгіршому вигляді.
Яким би важливим не було для шахти подрібнювально-сортувальне відділення, але головний інженер не міг приділяти мені багато часу через свою зайнятість і тому викликав головного механіка та доручив йому опікуватись ремонтними роботами. Головний механік теж був дуже зайнятий своїми посадовими обов'язками (і це чистісінька правда, я не жартую), а тому головний інженер для безпосереднього керівництва роботами призначив парторга шахти. Тоді ще на шахті був парторг, правда, як рудимент. Ну знаєте, як хвіст, якого, начебто, вже й немає, але все-таки щось на його місці теліпається – рудимент, словом. Парторг справив гнітюче враження з першої хвилини знайомства. У порівнянні з освіченими й розумними головними інженером і механіком це створіння швидше нагадувало міфічного троля, ніж людину. Воно матюкалося такими огидними московитськими матюками, які я, пропрацювавши десятки років на будівництві й виробництві, ще не чув. Ну, майже, не чув. Родзинками його матюкливого мистецтва були складні словесні конструкції, що мали на меті зневажити Бога та його Матір. Організацію робіт він почав саме такою промовою перед представниками робітничого класу, тобто перед пролетаріатом. І тут настав час познайомитися з місцевим пролетаріатом.
Читайте далі главу 2.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma