Вкотре мені знадобилося вибратися з Харкова. Тепер у Полтаву. Доїхати було просто. Сервіс БлаБлаКар не підкачав. Це виявилося доступнішим, ніж дістатися в Харкові з Олексіївки на Одеську. Їхали із сином «на удачу». У кишені мінімум грошей, а мінімальна ціна хостелу у Полтаві виявилася від 300 грн. за ніч. Довелося знову шукати волонтерів і можливість, влаштуватися хоча б кілька днів у чужому місті. Намагалися пошукати притулок за оголошеннями. Окрім реклами без координат нічого не трапилося. Як завжди, допоміг Інтернет. З четвертої спроби нарешті дали номер телефону, за яким нам надали допомогу. Про всяк випадок, повідомлю його всім, хто шукатиме притулок у подальшому. Це номер: 0800331787. Мене тільки запитали, де я перебуваю і моє прізвище.
Вже за три хвилини мені зателефонували з номера 0443334160 та повідомили інформацію, куди мені під'їхати. А їхати довелося недовго, до полтавської школи №26.
Під'їхавши на місце призначення, ми зустріли привітних чергових. Вони записали нас, видали постільні речі та поселили в один із класів. У кімнаті було 12 ліжок. Нас спитали: - Ви звідки? Відповідь: - «З Харкова», викликала посмішку та зауваження, що це можна було й не питати. Усі, хто був у кімнаті, теж були з Харкова та його заміських міст. П'ятихатки, Дергачі, Золочів, Північна Салтівка.... Ось неповний перелік районів, де російські солдати зробили життя нестерпним. Люди приїхали до Полтави, часто з однією сумкою, залишивши у Харкові свій будинок, свої мрії, своє майбутнє. Нині вони живуть у шкільному класі, а що буде за три місяці, коли школярам треба буде йти до школи, ніхто не знає. Все сумно, хоча ніхто не падає духом. Тут, у школі, вони забезпечені триразовим харчуванням, місцем для сну, здатністю прийняти душ і випрати свої речі. А як їм жити далі? Державі треба думати і не кидати людей самих зі своїми проблемами.
А Полтава живе своїм життям. Транспорт працює, комунальні послуги надаються людям у повному обсязі, війна відчувається тільки у вирі сирен, які періодично порушують спокій мирного міста, і зрідка трапляються військові з автоматами наперевагу. Полтавчани привітні, дбайливі, доброзичливі. І патріотичні. По всьому місту тисячі патріотичних білбордів, плакатів, прапорів, наклейок. У місті просто знайти місце, де можна знайти чашку кави, воду, фрукти, булочку.
Бути у Полтаві і не сходити на Ворсклу? Сходили ми з сином. У Неділю це прекрасне місце для відпочинку та риболовлі. По всьому березі розташувалися компанії, відпочиваючи на природі… А лише за 150 кілометрів триває війна. Гинуть люди, руйнуються дома та надії.
На завершення, нашого перебування у Полтаві нам із сином видали сухий пайок на дорогу. Загалом, спасибі полтавцям. Дякуємо волонтерам, чия праця сьогодні дуже важлива для тих, хто потребує захисту та допомоги.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma