Раз цього тижня "астрологи оголосити" тиждень аналізу питання Афганістану та впливу афганських подій на Україну, докину й свої "п'ять копійок" як думки середньостатистичного посполитого, що не претендує на єдино правильне бачення. Почав писати коментар, але виявив, що він завеликий для коментаря. :)
Якщо розглянути історію Афганістану ХХ століття, то у 1907 році Афганістан остаточно потрапив у сферу впливу Великої Британії, яка у 1907 році поділила з Росією Середній Схід на сфери впливу в розрізі формування договору щодо створення Антанти (конвенція про розподіл сфер впливу в Персії, Афганістані, Тибеті). Загалом ті події в історії мають власну назву "Великої гри", коли Велика Британія для контролю над Афганістаном провела три війни, дві з яких виграла.
У 1919 році новим Еміром Афганістану став Аманулла-хан, що проголосив повну незалежність Афганістану та провів ряд реформ: ліквідував рабство, проголосив рівноправність народностей, розпочав будівництво промислових підприємств, зміцнив армію, реорганізував державний апарат. Потрібно нагадати, що в той час в Росії вже змінився державний устрій, утворилася РРФСР, але "фантомні болі" від "Великої гри" і далі були "живучими", що й спричинило те, що РРФСР була першою країною, яка визнала незалежність Афганістану попри загалом монархічний державний устрій, що суперечив тогочасній державній доктрині РРФСР.
Зрозуміло, що Велика Британія, яка розглядала Афганістан своїм протекторатом, не змогла з цим змиритися та до початку ДСВ всіляко втручалася у державні процеси в цій країні. Однак по завершенню ДСВ, Афганістан у 1946 році був прийнятий до членів ООН, а у 1963 році була встановлена конституційна монархія. Окрім того, потрібно зазначити, що, як у ПСВ, так і у ДСВ Афганістан дотримувався нейтралітету.
17 липня 1973 року монархію було ліквідовано та встановлено республіканський режим. Країна почала називатися Республікою Афганістан. Потрібно зауважити, що у 60-70 роках ХХ століття Афганістан був доволі світською країною, яка через своє вигідне геополітичне розташування, знаходилася на фронтирі між учасниками "Холодної війни", які боролися за вплив. США, які перехопили у Великої Британії інтерес до цього регіону, та Радянський Союз у той час будували головні автомагістралі Афганістану, аеропорти та іншу життєво важливу інфраструктуру. В розрахунку на душу населення, Союз надав Афганістану більше допомоги, ніж будь-якій іншій країні у той період, попри те, що у власній країні ще не повністю оговталися від наслідків ДСВ та перебували у "космічній гонитві". Загалом, Афганістан у 60-70 роки вдало балансував між обома головними ворогами "Холодної війни" та підтримував з ними добрі стосунки.
Все зазнало краху у квітні 1978 року, коли внаслідок "Саурської революції" до влади прийшла Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), яка своєю ідеологією обрала науковий соціалізм. Потрібно сказати декілька слів щодо двох основних ідеологів Саурської революції:
- Нур Муха́ммед Таракі вперше відвідав СРСР у 1963 році, коли в Афганістані була встановлена конституційна монархія, а сформований уряд оголосив про намір провести модернізацію державного устрою та демократичні перетворення. По поверненню з СРСР переходить на підпільну діяльність зі збирання, організаційного оформлення та ідейно-політичної підготовки опозиційно налаштованих до монархічного режиму елементів, в основному з-поміж студентів і молоді. Першою формою їхнього об’єднання стають марксистські гуртки. Власне його публіцистика сформувала НДПА, як ліву організацію, яка проголошувала у громадсько-політичній діяльності не тільки парламентські, але й усі можливі форми і засоби боротьби.
- Бабра́к Карма́ль під час навчання у Кабульському університеті захопився ідеями комунізму, у 1965 році вступив до НДПА та був депутатом парламенту від цієї партії з 1963 до 1975 років. Після Саурської революції став заступником голови Революційної ради, але вже влітку 1978 року був усунутий з цього посту й відряджений послом до Чехословаччини. Восени 1978 року був звинувачений в організації антиурядової змови й знятий з посади посла. Залишився в еміграції. Повернувся до Афганістану вже після введення сил Радянської Армії у 1979 році.
Тобто, зі значною часткою вірогідності можна стверджувати, що "Саурська революція" та подальша громадянська війна була наслідком втручання Радянського Союзу, який вирішив змінити тодішній баланс у "Холодній війні" на території Афганістану на свою користь.
Для чого цей екскурс в історію може запитати читач? А це було зроблено свідомо з метою показати джерела процесів, які ми спостерігаємо зараз.
Почнемо з того, що демократичні перетворення в Афганістані не формувалися виключно останні двадцять років, з часу інтервенції, здійсненої коаліцією на чолі з США, що почалася 17 листопада 2001 року у відповідь на теракти 11 вересня 2001 року. Як зазначалося вище, Афганістан до подій "Саурської революції" був доволі світською державою, де на вулицях міст, наприклад, вільно ходили жінки у коротких спідницях. Афганістан проходив свій шлях демократичної еволюції, починаючи, як зазначалося, з 1919 року, коли абсолютна монархія трансформувалася у 1963 до конституційної форми, що у 1973 році була змінена республіканською формою державного устрою.
Однак, квітневі події 1978 року, коли баланс розвитку країни було схилено в бік Союзу, не міг не викликати опір певної частки населення, яка не підтримувала як загалом соціалістичні так і марксистські ідеї в інтерпретації ленінізму. Спалахнула громадянська війна, яка, окрім того, набула рис боротьби проти агресора, коли з грудня 1979 року Союз ввів контингент військ в Афганістан. На що американці відповіли "гібридно" - військовими радниками, постачанням озброєння та інформаційною підтримкою. Зрозуміло, що серед провладних сил та афганських моджахедів, які воювали проти радянських військ, були як "ідейні" бійці, так і були ті, хто освоював "ресурсні потоки", які надавали як із Союзу, так і зі Штатів.
Спрацював відомий "ефект кобри", який ввів у обіг Хорст Зіберт, коли британський уряд, стурбований кількістю отруйних кобр у Делі, запропонував винагороду за кожну мертву кобру. Спочатку це була успішна стратегія: велика кількість змій була вбита за винагороду. Але зрештою колоніальний уряд почав спостерігати збільшення виплат винагороди, бо "раціональні" тубільці почали розводити кобр для отримання цього доходу: "якщо ці британці готові платити кошти за мертвих кобр, то попит породжує пропозицію". Як наслідок, британці припинили виплату цих винагород, а селекціонери-тубільці почали звільняти кобр із розплідників, оскільки вони вже нічого не вартували, а їх утримування чи знищення супроводжувалося затратами. В результаті таких дій, популяція дикої кобри тільки ще більше зросла. :) Загалом описана ситуація є прикладом "тонкого британського гумору", але відомий правдивий факт: у 1902 р. у Ханої, В’єтнам (тоді відомий як Французький Індокитай), під час французького колоніального правління була впроваджена програма винагороди за знищених щурів, коли як доказ потрібно було надати відрізаний щурячий хвіст. Однак колоніальні чиновники почали помічати щурів у Ханої без хвостів. В’єтнамські ловці ловили щурів, розрізали їм хвости, а потім відпускали назад у каналізацію, щоб вони далі розмножувалися.
Тобто, від часу введення радянських військ в Афган та до 1989 року, коли Союз вивів основний контингент військ, пройшло десять років, за які в Афганістані було сформовано суспільство "постефекту кобри", коли провладні сили та сили моджахедів могли "імітувати" непримиренну боротьбу один з одним вдень, щоб пізніше вночі об'єднуватися для протидії армії Союзу. Окрім того, була сформовано суспільне толерування до людини з автоматом, оскільки як Союз, так і Штати в першу чергу орієнтувалися на ці сили. Людина з автоматом, а не вчитель, лікар чи вчений визначався тим, хто отримує та розподіляє ресурси, хто охороняє поля опійного маку, хто в очах Союзу та Штатів у той період властиво і розглядався, як громадянин. Можна сказати, що загалом спільними зусиллями Союз та Штати повернули світогляд афганців практично до початкового поняття "демократії (влади громадян)" часів Древньої Греції та Риму без пізніших нашарувань епохи Відродження, Просвітництва та Реформаторських рухів. Можна погодитися з висновками, що прогресорство без внутрішньої готовності суспільства до прийняття певних концепцій завжди набуде неочікуваних прогресорами вимірів та буде перекручене через "раціональність" тубільців.
Ще одним виміром тих часів (1978-1989 років) було втягування Афганістану у Холодну війну сенсів та пропаганди, яку використовували як Союз, так і Штати, коли один і той же "факт" пізніше інтерпретували через призму різного світосприйняття. Афганців вчили, що потрібно створити "факт", а пізніше "легіони пропагандистів та інтерпретаторів" нададуть цьому "факту" відповідного значення чи інтерпретації.
Зрозуміло, що після виведення радянського контингенту військ, а пізніше з розвалом Союзу, інтерес як з боку пострадянських країн, так і Штатів до Афганістану пригас, повноводна річка "допомоги" почала міліти та зміщуватися в сторону більше гуманітарної допомоги. Але в країні зі знищеною власною економікою, яка мала усі шанси без тих подій інтегруватися у глобальний світ, залишилася значна частина осіб, що вже не уявляла свого існування поза війною та отриманням "легких" ресурсів. Окрім того, Союз розвалився, але в навколишніх країнах продовжували існувати рухи, які були організовані та фінансовані Союзом у часи "Холодної війни", що розглядали США як ворога. Також зрозуміло, що армія тренованих та навчених воїнів, що сформувалася на території Афганістану, не могла пройти повз увагу цих рухів, частина яких також могла розглядати Штати як ту країну, що їх "кинула" після завершення основної фази "Холодної війни". Знову ж таки певна "раціональність" тубільців, причини та рухомі сили якої не завжди зрозумілі зі сторони.
Створення у 1992 році Ісламської Держави Афганістан (що загалом була визнана більшістю країн світу), а пізніше її повалення і проголошення у вересні 1996 року прихильниками руху "Талібан" Ісламського Емірату Афганістан (був визнаний тільки Пакистаном, Саудівською Аравією і ОАЕ), спричинив формування на території Афганістану центрів підготовки та базування ісламських рухів, зокрема там базувалися частини "Аль-Каїда" та переховувася міжнародний терорист Усама Бен-Ладен після терактів 11 вересня 2001 року. Є різні версії щодо "Аль-Каїди" та власне Бен-Ладена, багато з яких носять конспірологічний характер, але фактом є те, що США зформувало коаліцію та здійснили інтервенцію в Афганістан у 2001 році власне через згадані теракти.
Чи загалом США від 2001 року будували в Афганістані ліберальну демократію? На скромну думку, ні. Головне завдання, що переслідували Штати в регіоні було покарання режиму руху "Талібан" за можливість формування та підтримки на території Афганістану певних ісламських рухів, які за старою традицією, що привили їм радянські спецслужби, розглядали Штати ворогом, та знищення баз розміщення цих рухів. А як же надана фінансова допомога та зброя для провладних сил відновленої Ісламської Держави Афганістан, запитає читач? А згадайте зусилля, ресурси та кількість загиблих вояків контингенту Радянського Союзу в Афгані за період 1979-1989 років. Кожна країна, яка здійснює інтервенцію на територію іншої країни ставить за мету формування такої політичної системи та такого устрою, який в майбутньому не буде створювали проблеми цій країні, бо утримування власних військ, які будуть потребувати значних ресурсів на цій території, не є найкращою ідеєю. Окрім того, і у 1979-1989 роках в Афганістані була значна кількість спеціалістів, що пройшли навчання в університеті Дружби Народів імені Патріса Лумумби та які запевняли радянських радників, що будують в Афганістані соціалізм за радянським зразком. А в той же час, ділилися інформацією та підтримували афганських моджахедів, за що заплатили життям українці в тому "обмеженому контингенті". Бо хтось вважає, що окупант то надовго, а хтось більш обережний та далекоглядний. Те ж саме було і буде поточно, після відходу американців.
Не буду переповідати факти про "фантомні дивізії" провладних військ, які існували виключно для "розпилювання" коштів, які надавали Штати та інші передумови падіння Ісламської Держави Афганістан перед рухом "Талібан" після прияняття Штатами рішення про виведення контингенту військ з Афганістану. Все вкладається у звичну схему "раціональності тубільців", які готові "говорити" та "робити" все, що може подобатися представникам зовнішньої адміністрації, якщо це може посприяти отриманняю "легких грошей та ресурсів". Якщо для заспокоєння американців щодо виділених коштів потрібно було говорити, що ми будуємо демократію американського зразка, то це й говорили, подумки посміюючись з "цих янкі". Для тих українців, що тут шукають нашу зверхність, хочу просто нагадати наприклад те, як "антирадянщики" за Союзу на зборах трудових колективів "клеймили позором проклятых империалистов", щоби представник "першого відділу" вважав вас "достойним" для виконання "оборонних замовлень", які оплачувалися завжди за вищими розрядами, чи "перевыполняли планы производства балистических ракет, которые должны были быть нацелены на то же США", щоб заробити більше грошей та мати змогу купити більш потужний радіоприймач, щоб ночами слухати "Голос Америки". :) Як то кажуть люди різні, але їх "раціональність" поведінки здебільшого однакова. Якщо є адміністрація, яка свою "раціональність" проектує на "раціональність" населення без врахування місцевих традицій, без всебічного аналізу усіх можливих сценаріїв, то завжди потрібно очікувати "неочікуваного" задоволення вимог адміністрації.
Загалом зараз ті афганці, що починали брати участь у подіях від 1978 року та вижили, є поважними та досвідченими членами суспільства, що добре вивчили надані для них у той час уроки. Та й наступні роки та події спричиняли їх "навчання" подвійним стандартам та правилам Realpolitik. За цей тиждень було опубліковано значна кількість пояснень подіям, фото та відеоматеріалам із Афганістану, коли кожен дописувач надавав свою інтерпритацію наведеним "фактам". На скромну думку, залишаюся на позиції, що сучасні керівники руху "Талібан" почали свою кар'єру ще у 70-80 роки минулого століття. На їх світосприяняття та життєві візії вплинули як Радянський Союз, так і США. Та й сучасні тенденції "світу напівправди" та формування "фактажу" для інтерпритацій не пройшли позв їх увагу. Загалом оцінювати події останнього часу в Афганістані бажано с точки зору рисунку, який я навів на початку поста. Загалом у наш час необхідно виключно створити "факт", бо вже легіони "інтерпритаторів" є напоготові, щоб запропонувати відповідне пояснення для тих осіб, що готові їх слухати.
Дуже добре, що в Україні шукають паралелі та аналізують сценарії поточного "афганського кейсу". Але щоб зробити правильні висновки, потрібно дісно розуміти глибинні відмінності афганців та українців та дійсно правильно провадити соціологічні дослідження: не тільки задаючи якесь питання, на яке особа може надати відповідь на "відчепись", а й досліджуючи причини, чому людина надала власне таку відповідь. Бо тільки так можна прогнозувати ситуацію в країні за подібного сценарію. Потрібно нагадати, як загалом в країні у 2014 році були ті, що їхав на Схід, але й стояли черги на західному кордоні країни та був ажиотаж в аеропортах. Та й картинка, коли навколо транспортного лікака ВПС США біжить купа чоловіків не завжди вкладається у "просте пояснення", що там усі, хто співпрацювавав з американською адміністрацією останні двадцять років. Попри бажання "простих рішень" світ набагато складніший, і навіть ті країни, які тільки в українській свідомості є "відсталими", набагато краще за Україну та укранців з нашим комплексом "пошуку простих рішень", грають у Realpolitik. Якщо уся "українська аналітика" обертається не далі формування суспільної думки для перемоги на чергових виборах за будь-якої маніпулятивної інтерпритації "фактів", то годі говорити про будь-яку самостійну "геополітичну гру". Інакше з нашою нестійкою суспільною рівновагою розмови за "геополітику" ухнуть нас назад в "теплі братські обійми".
Чи програли США поточно в Афганістані? Загалом ні. За потреби Штати завжди зможуть сформувати коаліцію із союзників, ін'єктувати необхідні грошові ресурси та провести інтервенцію для вирішення нових завдань. На даному етапі зроблені дії відповідали поточним інтересам Штатів, навіть якщо вони й виглядають певним "українським аналітикам" "нераціональними". Загалом за всю історію ХХ століття США, завдяки тому, що приваблювали із цілого світу найкращі уми, навіть поразки (той же В'єтнам) перетворювали у перспективі на взаємовигідне співробітництво. Наразі, у поточному столітті США залишається лідером вільного світу, якому також потрібні союзники та потрібні ресурси для розв'язання власних проблем, бо так виглядає, що війни XX століття однозначно трансформувалися у "гібридні", які вже з території третіх країн переносяться на територію воюючих сторін.
Чи Джо́зеф Байден, поточний президент США не розумів тієї хвилі критики, що підніметься після остаточного оприлюднення цього рішення? Чи аналітики Білого Дому не знали про ту лавину інтерпретацій, які "виллються" на будь-які відео чи фото матеріали, які буде оприлюднено з Афганістану? І не потрібно приплітати сюди принцип "леза Окама" чи "маразматичність Байдена". Це є "жуйка" виключно для "закоханих у прості рішення", оскільки такі речі прораховуються на раз-два, і можуть сприйматися також тільки тими, хто очікує "ці прості пояснення". Якби "прості пояснення" наших доморощених "аналітиків" працювали, то Україна вже була б попереду планети цілої. На скромну думку, рішення про виведення контингенту американських військ з Афганістану є спільним рішенням американських еліт, попри "картинку у ЗМІ". Якими ж будуть наслідки цього рішення для світу, можна виключно здогадуватися, оскільки усі зацікавлені сторони мають свої плани та ідеї, як скористатися цією ситуацією. Час покаже слушність прогнозів. Але те, що спрацюють виключно складні пояснення, можна не сумніватися. :)
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma