Проблемам, які виникають у взаємовідносинах поміж батьками та дітьми, щонайменше чотири тисячі років. В одному із сувоїв папіруса, який дійшов до нас із Середнього Царства, невідомий єгипетський автор зафіксував в історії скаргу на неслухняну молодь. Мовляв, ”ми їм все, а вони такі“…
Мабуть, саме з часів Середнього Царства драматизм взаємовідносин у системі «батьки – діти» давав безліч сюжетів для літераторів та кмітливих сценаристів, від трагедій Шекспіра і «Кайдашевої сім’ї» до «Багаті також плачуть». Сімейні взаємовідносини завжди були улюбленою темою для пліток всюдисущим і всезнаючим бабулькам і невичерпним джерелом натхнення для політтехнологів. В наші дні на цьому непогано заробляють психологи і приватні детективи.
Намагаючись розібратися у проблемах сьогодення, – бо війна вирує в країні і з кривавим оскалом заглядає в кожну українську сім’ю – також наштовхуєшся на цю тему. Бо всі причинно-наслідкові ланцюжки насправді ведуть не до Рюриковичів, а до системи «батьки – діти».
Ну ось хоча б найпростіше, з народного, століттями перевірених спостережень: «Пливли, пливли, а на березі вср…ся», «Обещать – не значит жениться»…
Спробуємо уважніше і дуже серйозно придивитись до надзвичайно простої формули: «Пливли, пливли, а на березі вср…ся»…
Тут чується безсилий, німий крик Богуна, коли його вели на страту після Переяславського зборища. І стриманий гнів Шевченка біля «розритої могили»… І вичитання Винниченка над історією України, хоча саме Винниченко доклав максимум зусиль, аби динаміка кривавої громадянської війни в Україні зберігалася. Ніхто! Жоден український ”апологет правди і свободи“ на початку двадцятого століття не зумів стати Кромвелем. Українськими харизматиками (і в ЗУНР, і в УНР, і в Гуляйполі) рухали власні амбіції, які цинічно прикривалися висмоктаними з пальця ідеями. І знекровлене братовбивчою різаниною українське суспільство знову повірило північному сусідові. Повірило обіцянкам “Фабрики – рабочим! Земля – крестьянам!”. І мільйони українських селян таки “отримали” землю, як плату за свою довірливість. Як плату за амбіції своїх ”провідників“.
А ось ідею Бердяєва “про народ, який століттями шукає правду” втулити у формулу «Обещать – не значит жениться» ніяк не виходить. Бо той же само народ, який “століттями шукає правду”, насправді чомусь століттями керується своїм перевіреним правилом: «Обещать – не значит жениться»…
Саме так, історія двох різних народів, які впродовж кількох останніх століть з’ясовують поміж собою стосунки, втиснута у ці скупі фрази. І про Рюриковичів тут не згадується.
Але! Тут присутні щоденні діяння (і бездіяння також) та побутові розмови поміж батьками, які надійно лягають у чисту, ще нічим не зіпсовану, дитячу свідомість.
Кожну мить і щодня батьки буквально карбують древні інстинкти в пам’яті маленької людини. Ті само древні інстинкти, які допомагали древнім людям вижити в холодній і похмурій печері. Більше того, батьки вигадали таку штуковину, як ”емоційний інтелект“, за допомогою якого навіть у похмурій печері можна гарно влаштуватись (це я згадав про Римський клуб). І вважають своїм обов’язком відполірувати ”емоційний інтелект“ маленької людини, породжений древніми інстинктами, як надійне прикриття від власне інтелекту.
Того самого інтелекту, який невідома звідки взявся і підштовхнув древню людину до думки, що можна жити не в похмурій печері, а спробувати побудувати собі комфортне житло. Не помирати з голоду разом із мамонтами, а сіяти зернові культури.
Нарешті, хтось із цих людей, які вибралися із печери і зайнялися землеробством, сидячи на терасі у зручному кріслі і попиваючи ароматну каву під вічним і бездонним небом, несподівано задався питанням «Хто ми? Звідки ми? Для чого ми?».
З цієї миті інтелект став прокляттям людини, бо він вивів її із внутрішнього печерного комфорту і погнав на пошуки відповіді на підступне питання.
Інтелект здобувається важкою працею над собою, але не завжди дарує матеріальні вигоди.
На відміну від “емоційного інтелекту“, який не шукає відповіді на древні питання, а “шукає правду”…
Саме під тиском древніх інстинктів, за допомогою відполірованого ”емоційного інтелекту“, і сформувалися «Господа Головльови»… Звідти і проросло «Обещать – не значит жениться»…
Або ж навпаки, маленька людина всотує в себе інформацію, яка надходить від батьків, від книжок, з вулиці. Кожну мить і щодня маленька людина, за допомогою батьків, продирається крізь колюче нагромадження древніх інстинктів, аби досягнути нового інтелектуального рівня…
«Історію пишуть особистості». Особистості зростають в маленькій системі «батьки – діти». І кожна побутова мить в такій маленькій системі, як «батьки – діти», пише глобальну історію людства…
Але як вписати у все прописане нами скаргу єгипетського писарчука, з якої, власне, і починається історія сучасної цивілізації?
Давайте заглянемо на іншу сторону історії.
Старий Кайдаш може (і має право) заперечити нам. Просто так заперечити, як старий і досвідчений дарвініст. Бо він, мовляв, з дружиною вклав усю душу в Карпа, бо вони ростили його, годували його, виховували, а воно… Отаке виросло. А потім воно ще й одружилося… І захотіло воно самостійності…
І Карпо може заперечити (і має право звинуватити нас у ламаркізмі!), що ніхто насправді його не виховував, і що то все генетика старого Кайдаша продовжується в ньому…
Останні сто років генетики, дарвіністи і ламаркісти ламають списи об одну маленьку проблему – механізм еволюції, її смисл і напрямок. Хоча якраз сто років тому Гейзенберг у приватній розмові зауважив, що на питанні еволюції, в тому розумінні, в якому вона подається діалектичним матеріалізмом, можна поставити жирний хрест. І генетики, дарвіністи та ламаркісти одразу ж оголосили Гейзенберга нацистом, і вирішили, що проблему з його зауваженням закопано… А дарма. Закопана проблема невдовзі проросла і буяє пишним цвітом…
Сплюнувши тричі через ліве плече наприкінці двадцятого століття, біологи спробували боком обійти тему квантової механіки, яка вже перла з усіх сторін, і погодилися з основами класичної фізики. З термодинамікою. Згодом додали трохи інформатики…
…Ось тут ми звернемо свою увагу на статтю В. П. Щербакова «Еволюція як опір ентропії». Надзвичайно цікава стаття. І вона підходить до системи «батьки – діти». З усіх сторін.
”Клітина живого організму – справжнє термодинамічне чудо“
“Живі організми термодинамічно неврівноважені”
“Замість безнадійної справи збереження складних матеріальних структур організму, зберігається інформація про цей організм”
”Збереження інформації – найважливіший атрибут живого“
“Розмноження живих організмів дозволяє їм уникнути розпаду і зберегтися в часі”
Цими короткими тезами із статті Щербакова я намагаюся передати читачеві її дух. А тепер перейдемо до найцікавішого. До думки, в якій сконцентрована тема наших міркувань…
”Стійкому існуванню виду загрожують не тільки шкідливі мутації, але й ”корисні“, які здатні перетворити один вид в інший, що для даного виду означає повне зникнення“ (стр. 13)
Так, в цій системі міркувань може бути і «А навіщо взагалі пливти до другого берега ріки? І що цікавого може бути на тому березі, який ховається за стіною густого туману?». І в цій системі міркувань Карпо і далі може спокійно собі лежати під черешнею … Чи неспокійно… Але то таке.
І ось історія, скрипнувши колесом у відповідь на подібне міркування, поверне всю систему назад, у вихідне положення. А інформація про Винниченка буде шукати інформацію про бром.
Якщо, для прикладу, Карпо таки знайде в собі сили стати на берег ріки з твердим наміром перепливти на протилежний берег, то тільки цим рішенням він викличе в собі, у своїй свідомості, цілий ураган емоцій та думок (і це без жартів!), які спрямовані повернути його в прохолодну тінь маминої черешні.
Про природу цього явища ми поговоримо згодом. А тут ми маємо цим прикладом підкреслити, що навіть у кризових ситуаціях, коли мова йде про порятунок людини, як особистості, генетика буде чинити шалений опір, аби втримати людину в поточному руслі. Бо вона так влаштована, запрограмована.
І це не вигадка сучасних генетиків. Цю природу людської свідомості помітили ще кілька тисяч років тому. Так, саме із «Нового заповіту» концентрується увага не на суспільстві, як це було з античних часів, а конкретно на кожній людині.
Ціле тисячоліття знадобилось європейській цивілізації, аби зрозуміти колосальну різницю між просвітництвом і пропагандою. І християнська церква, движима філософією Кузанського, почала організовувати університети та академії…
Данило Галицький і Василько після адміністративної реформи почали запроваджувати обов’язкову освіту для всіх дітей, для всіх прошарків суспільства. Звідси й Острозька академія. Звідси і Києво-Могилянська академія. Звідси і бурсаки. Звідси і дяк, який навчав Тараса, сина кріпака, грамоті… Звідси і нащадок козацького роду, який заохочував свого сина Петра читати книжки…
Ми звикли концентрувати свою увагу на державотворцях різних калібрів і з різною психікою. Смакувати деталі того глобального процесу. І не бачимо, як у цей само час похмурий дяк навчає маленького кріпака грамоті…
Отож для того, аби перепливти річку і гідно ступити на протилежний берег, потрібно докласти неймовірні зусилля. Кожному окремо. Над собою. І не кивати на сусіда… Можливо, це і є квантовим стрибком. Або ж своєрідним таким метеликом, який і змінює хід історії…
А тепер повернемось до системи «Обещать – не значит жениться». Не будемо занурюватися в її глибини. Сьогодні ця система життя росіян заповнила собою весь інформаційний простір.
Тепер уявимо, що якась «корисна мутація» фантастичним, несподіваним чином перетворить добре відому систему «Обещать – не значит жениться» на «Обещать – значит жениться». Тобто, строго за принципом честі, як одним-єдиним принципом життя, а не животіння, задекларованому російськими аристократами. Тоді…
Так, тоді російська імперія просто зникне. В одну мить.
І весь сучасний російський істеблішмент, і весь натовп так званої російської опозиції прекрасно розуміє, яку загрозу для російської імперії несуть в собі принципи європейської соціал-демократії, заснованої на принципі честі європейських аристократів.
І на сьогодні весь російський істеблішмент, вся російська опозиція заклопотані одним: ”Насамкінець має бути досягнутий такий вид досконалості, коли корисні мутації стають неможливими” (стр. 14).
Тобто, стара і випробувана російська система «Обещать – не значит жениться», сьогодні активно консервується від “корисних мутацій”.
Принцип честі, задекларований російськими аристократами як принцип свого життя, в нинішній росії ну зовсім не дотягує до вартості чорної ікри. Така вона, реальність.
А Карпо, тим часом, вийшов на берег ріки…
…У передмові до статті Щербакова, написаній Олексієм Гіляровим, пропонуються для переосмислення такі надзвичайно цікаві висновки:
“Ми звикли до того, що еволюція є створенням чогось нового, більш складного і досконалого. Але насправді еволюція – це створення не просто нового, а нового, яке чинить опір подальшим перемінам. Іншими словами, еволюція спрямована на зупинку еволюції”.
”Суть життя Щербаков бачить в протистоянні ентропії, наростаючому хаосу. Найдивніше те, що чинячи опір ентропії, еволюція насправді і рухається цією само ентропією“.
Не буду загострювати увагу читача на останній тезі Гілярова, яка дивним чином співзвучна із Революцією Гідності. Не буду нагадувати читачеві про те, що саме під враженням подій на Майдані 2013 – 2014 років французький філософ зауважив, що «Серце Європи б’ється в Києві». Француза почули європейці, які не бояться корисних мутацій… Над цим ми поміркуємо далі.
(Далі буде)
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma