В своєму досить відомому інтерв’ю російський нейрофізіолог Наталія Бєхтєрєва на питання про болгарську провидицю Вангу відповіла, що її прогнози збуваються на вісімдесят відсотків і що двадцять відсотків будь-якого прогнозу завжди залишаються у невизначеності…
Ну як тут не згадати про квантову механіку, яка останнім часом поступово займає нові позиції в свідомості людини? І про штучний інтелект, який збуджує уяву одних і страшить інших? Але сьогодні про квантову механіку та штучний інтелект мови не буде.
Відштовхуючись від заданої інформації перейдемо до теми міркувань і розберемо ситуацію, що склалася в Україні, та навколо, по пунктах.
1) Чи буде в росії переворот, організований якоюсь політичною силою чи зацікавленими людьми?
В інтерв’ю Наталія Бєхтєрєва на питання, чому не вбили Сталіна на самому початку його правління, якщо бачили, куди вже він хилить, відповіла дуже просто: «Не змогли». І навела також простий приклад – декабристи, які не змогли вбити чергового претендента на трон.
Микола І, зійшовши на імператорський престол після масового побоїща на Сенатській площі, також був дуже здивований, що ніхто із декабристів не намагався його вбити. Але подив дуже швидко минув і Микола повбивав декабристів.
Історія з декабристами, аристократами і безумовно шляхетними людьми, розписана до дрібниць, але з цієї історії випливає один важливий для нас висновок: розвиток подій був передбачуваним, але всеодно залишалось місце (оті самі 20%) для невизначеності. І саме ці 20 % невизначеності відіграли вирішальну роль.
І сьогодні лишається тільки гадати, якою могла бути історія російської імперії, історія України та всесвітня історія загалом, аби декабристам вдалося зробити те, що вдалося зробити Кромвелю…
А далі була Кримська війна, в яку російська імперія вступила з манією величі, щорічно святкуючи перемогу над Наполеоном, з військовими парадами на Сенатській площі та з мільйонами безмовних рабів…
Далі було вбивство Столипіна, який також намагався провести хоч якісь реформи в російській імперії…
Читач може пригадати успішну жовтневу революцію 1917 року. Але тут варто зазначити, що ленінська революція могла б і не відбутися, аби перед цим не сталося відречення від престолу і не було «буржуазної» революції. В хаосі відсутності будь-якої влади, який утворився після зникнення царя-батюшки, серед російських аристократів не знайшлося Кромвеля, а Столипін вже був вбитий тими ж аристократами. Але найбільшою помилкою «буржуазної» революції було те, що в боротьбі за владу зовсім забулися про дезорієнтованих рядових імперців, для яких цар-батюшка був єдиним дороговказом у їх нужденному житті. Ленін зрозумів це і скористався моментом, кинувши на російські простори «Фабрики – рабочим. Земля – крестьянам», що було розшифроване ображеними імперцями, як «грабь награбленное» і з радістю підхоплене…
Росія знала і силові успішні перевороти. Але такі перевороти організовувалися дуже вузьким колом зацікавлених у зміні влади людей і претендент на престол не мав конкурентів. І тоді росіяни погоджувалися з новим несподіваним царем чи царицею. Може й без особливого ентузіазму, але то таке.
Сьогодні на російський престол конкурентів більше, ніж досить, а демократичні вибори – перспектива навіть не завтрашнього дня. І це добре розуміють всі претенденти на папаху. В цьому випадку будь-яка помилка може мати дуже високу ціну, а камікадзе в середовищі претендентів не спостерігаються.
Отже, зміна влади в росії хоч і задекларована опозиційними силами, але невизначеність, навіть в найкращому, випадку складає щонайменше 20 %.
2) На що тоді надіється російська опозиція? Якщо коротко, то на контрнаступ СОУ, з надією, що ситуація з невизначеністю може радикально змінитись.
Але, водночас російська опозиція у своєму віртуозному стилі намагається встромити палки в колеса українському контрнаступу. Аби він був не дуже успішним. Успішним, але трошки. Чуть-чуть. Аби ЗСУ успішно наступали, але звільнити всі окуповані території не змогли. Чому так?
А тому, що російська опозиція, за винятком поодиноких особистостей, знаходиться у віртуальному світі імперського мислення. А тому окупований Крим не дуже хочеться повертати Україні. Бо в майбутньому його знову можна буде використати, як дуже ефективний «авіаносець», який нависатиме над усією Європою. А якщо не віддавати Крим, то сухопутний коридор до Криму також потрібен… Тобто, окуповані Запоріжжя і Херсонщину ніяк не виходить повертати…
Якщо читач промоніторить російські опозиційні пабліки, то почує і побачить, що одна з тамтешніх улюблених тем – «длительные переговоры». І не на один рік. А говорити росіяни вміють, переконливо і дуже довго. І головне – ні про що, але впевнено і багатозначно, що іноді виглядає, як обіцянка «чогось»...
І в цьому пункті плани переважної більшості в російській опозиції і плани нинішньої російської влади сходяться. І саме тому кривава війна продовжується…
3) Але як реалізувати контрнаступ СОУ успішним «чуть-чуть»?
Треба завжди пам'ятати, що в росіян, на відміну від українців, є чотирьохсотлітній досвід побудови своєї імперії, тобто, досвід успішного державотворення. Тобто, досвідчені російські політики добре знають, як, з ким і про що саме потрібно вести розмову для досягнення бажаного результату.
Друге. Україна тільки тридцять років тому вийшла із складу російської імперії. Але всі ці тридцять років була пов’язана економічними взаємозв’язками з метрополією. Чи збереглися ці зв’язки до сьогодні?
Спостерігаючи за розвитком подій, то складається враження, що російська опозиція вже тісно співпрацює з однією із українських політичних сил. Зверніть увагу: російський паблік «Фокус» активно публікує «страшилки» блогерів, близьких до партії Порошенка (див. пост «До Валерія Пекара: а війну вже виграли?»); російський паблік «Фокус» розгортає в Україні кампанію по ухиленню від мобілізації і обіцяє допомогу своїх адвокатів (див. пост «Помітки на полях: 07.05.23»), водночас розгортається схожа кампанія в ЗМІ близьких до Порошенка (Дмитро Каланчук, пост в ФБ «Дембель через 18 місяців» від 14.05.23); російські опозиційні пабліки розгортають кампанію на Буданова і цю тему одразу ж підхоплюють прихильники Порошенка…
Далі більше. Використовуючи «людський фактор» і різну психологію людей, які по мобілізації потрапили на фронт, серед військових почалося поширення сумнівів в ефективності командування СОУ та Президента Зеленського… І сумнівів про успішний контрнаступ ЗСУ. І все це робиться під гаслами: «Зеленський хоче диктатури!», «Геть совкових командирів!», «Владу потрібно контролювати!», «Порошенко, аби був Президентом, вже б давно і про все домовився, і війни не було б!», «При владі одні злодії!», тощо…
В мене питання до читача: ви чули/бачили хоч якісь спроби політичної боротьби, під час кривавої війни з росією, від «Батьківщини», «Голосу», «Самопомочі»? Але ж вони також зацікавлені у рейтингах своїх партій… Однак всі питання відкладено на після війни!
Чи варто пояснювати, що перед вирішальною битвою за життя України, за життя мільйонів українців, необхідна максимальна концентрація свідомості всього українського суспільства і всіх політичних сил, яким не байдужа доля України? Порошенко і його соратники не можуть не розуміти цієї простої істини, але…
Звідси і мій висновок: Порошенко почав тісно співпрацювати з російськими опозиційними силами. Надіюсь, що саме з опозиційними… Бо в цьому пункті плани російської опозиції і російської влади повністю збігаються.
Треба завжди пам'ятати, що в росіян, на відміну від українців, є чотирьохсотлітній досвід побудови своєї імперії, досвід успішного державотворення. Тобто, досвідчені російські політики добре знають, як, з ким і про що саме потрібно вести розмову для досягнення бажаного результату.
Але!
Гортаючи сторінки історії російської імперії і співставляючи їх з історією України, починаючи від союзного договору з Україною часів Богдана Хмельницького, в око настирно лізуть цікаві моменти, які можуть бути віднесені до потоку випадкових подій.
Для прикладу. Після успішної кампанії 1648 року, Богдан Хмельницький замість того, аби закріпитися на західному кордоні, несподівано пішов на перемир’я з Польщею, що передбачало визнання верховної влади польського короля. Зрозумівши свій хибний крок, Хмельницький почав моделювати різні союзи, а то й протекторати. Така вже була несприятлива для України політична ситуація в тогочасній Європі. Наступна помилка – це ставка на союз із Кримом, яка завершилась Берестецькою катастрофою, а Україна стала на грань громадянської війни… Розгром козаками польського війська під Батогом дещо виправив ситуацію і Хмельницький зробив ставку на союз із Швецією. Але потік випадкових подій, як то кривава битва із польсько-кримським військом під Охматовим і кривава різанина на Поділлі, продовжився. Зі Швецією союзу не склалося і Україна потрапила в цупкі Московські обійми. Звідси починається історія вже власне російської імперії. В цій історії Україна намагалась вислизнути з цупких обіймів, але… Новий потік випадкових подій почався на Сенатській площі. Далі була програна російською імперією Кримська війна, скасування кріпосного права і вбивство Столипіна, який намагався перенести столицю імперії в Київ, визначили подальший розвиток не стільки російської імперії, скільки України…
Подумки повертаєшся до інтерв’ю з Наталією Бєхтєрєвою, до її тези, що двадцять відсотків передбачень залишається на невизначеність і будь-яка випадкова подія відкриє нову сторінку в історії України.
І в цій історії майбутніми поколіннями кожному буде дана оцінка «не по словах його, а по ділах його». І жоден нинішній політик вже не зможе щось виправити.
https://www.youtube.com/watch?v=R-bX-3Ad6QY&ab_channel=Astralionica-3
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma