На телеграм-каналі «Уроки військового лідерства» описано феномен «Чапаєвщини»: агресивний дилетантизм як загроза державності.
«Чапаєвщина» — це деструктивне явище у сучасному військовому середовищі, що характеризується демонстративною зневагою до професійної військової освіти з боку офіцерів, мобілізованих з цивільного життя, які завдяки певним «примхам долі» опинилися на високих посадах.
Ключовою ознакою цього явища є не сам факт відсутності фахової освіти, а гордість цим фактом та підміна статутних норм власними, часто аматорськими правилами, які подаються як «новаторські» методи управління. Це явище можна класифікувати як агресивний дилетантизм, що маскується під «свіжий погляд» на військову справу. Існування цього явища буде тривати допоки його покривають політики, а вони не вічні.
Основні ознаки «Чапаєвщини»
1. Культ аматорства та заперечення класичної воєнної думки
Адепти «чапаєвщини» позиціонують свою відсутність військової академічної бази як перевагу. Вони покривають своє невігластво тим, що нібито протиставляють «закостенілим кадровим військовим» свій «успішний досвід» (який самі ж і вигадали або гіперболізували). Замість того, щоб опановувати фундаментальні основи тактики, оперативного мистецтва та управління військами — ті принципи, які заклали Макіавеллі, Клаузевіц, Мольтке, Маккрістал, — вони хизуються тезою «ми акадємійов не кончалі», сприймаючи професійні знання як непотрібний бюрократичний тягар.
2. Імітація досягнень через примітивізацію та «дитячі хвороби»
Те, що для кадрового офіцера є елементарним невіглаством або порушенням логіки управління, носій «чапаєвщини» зводить у ранг досягнення та нових бачень стратегії і тактики. Незнання Статутів та настанов компенсується вигадуванням власних «бачень», які часто суперечать здоровому глузду та правовим нормам. Вони «винаходять велосипед» та хворіють на «дитячі хвороби» становлення командира, якими професійні офіцери давно перехворіли, називаючи це реформою.
3. Кастовість та егоцентризм («Моя команда»)
Одним із найяскравіших проявів цього явища є запровадження каст під виглядом «моя команда». Це супроводжується:
- запровадженням групових покарань;
- підміна об'єктивної оцінки виконання завдань в операції e-балами;
- приниженням ролі решти Збройних Сил України;
- витягуванням ресурсів на себе на шкоду іншим підрозділам;
- повною відсутністю компанійного мислення (здатність думати не про власний піар чи успіх, а про успіх всієї воєнної кампанії) тощо.
Наслідки для ЗСУ та держави
«Чапаєвщина» є критично небезпечною, оскільки вона розмиває критерії професіоналізму, до якого далеко навіть тим, хто отримав повну військову освіту. Замість чіткої системи координат, де існують:
• професійні цінності;
• статут (і Закон України);
• бойовий наказ;
• командна робота всіх видів, родів військ та органів управління;
• особиста відповідальність ...ситуація занурюється в хаос суб'єктивних рішень невігласа.
Таке невігластво неминуче призводить до втрат — якщо не його підрозділу, то сусіднього, до втрат територій, і створює прямий ризик втрати найголовнішого — Незалежності.
ІНШІ ДИТЯЧІ ХВОРОБИ ВІЙСЬКОВОГО КЕРІВНИЦТВА
Ми опинилися в епіцентрі дивного культурного та психологічного розлому. З одного боку — потік цивільної енергії, що приніс на фронт гнучкість, але подекуди й небезпечне невігластво. З іншого — «закостенілість»: броньована впевненість кадрових офіцерів, що «цивіли» лише плутаються під ногами, яка перетворюється в хронічні хвороби: «жуковщину», «клановість», «сибаритство», «пихатість», і власне, в невігластво тощо.
Ознаки «чапаєвщини» притаманні так само й іншим «хворобам» армії. Їхні симптоми — це зворотний бік медалі, такий як зневага «кадрових» до мобілізованих, як до «тимчасового ресурсу». Це також сліпа віра у вимоги «керівних документів» саме там, де вони вже давно не працюють проти сучасних технологій.
Військовий професіонал бачить у мобілізованому дилетанта, забуваючи, що саме цей дилетант приніс у військо ІТ-рішення та бізнес-логіку.
«Закостенілість» у військовій структурі — це спроба законсервувати систему, яка боїться ініціативи та змін. Якщо «чапаєвщина» — це хаотична бесистемність, то закостенілість культури мислення кадрових «полководців» – це мертва системність, де людина стає лише цифрою у таблицях донесень.
«ЖУКОВЩИНА» (ВІДЕО)
Це атмосфера нагнітання страху, залякування, погроз та прагнення виконувати завдання за будь-яку ціну, де людський капітал вважається невичерпним ресурсом. Людське життя знецінено. Виконання наказу «в лоб» без урахування тактичної доцільності, оптимальної витрати ресурсів і спроможностей особового складу, який хворі на «жуковщину» зганяють у зведені підрозділи для каналізованого знищення. Симптоми цієї хвороби проявлені у відсутності гнучкості у плануванні, критичному мисленні, суцільній брехні та покаранні молодших за посадою командирів за відступ навіть з тактично невигідних рубежів без належного їх забезпечення ресурсами.
Приклад
Наказ «тримати центр села», перебуваючи у норах і льохах, без артилерійської підтримки та ударних дронів, без засобів РЕБ, без розвідувальних даних, просто тому, що зверху тисне начальство. Знамениті «м’ясні штурми» кацапів на відкритій місцевості, де біомасу відправляють знову і знову на одну й ту саму точку, яка пристріляна, щоб хоча би один просочився – це «жуковщина». У нашій армії – ця хвороба проявлена в абсолютному ігнорування принципу «місія насамперед – люди завжди», а командування місією вважається більшістю наших вищих начальників, якоюсь американською маячнею.
«СИБАРИТСТВО»
Сибарит (від назви давногрецької колонії Сибаріс, відомої багатством і розкішшю) – це людина, що розбещена розкішшю і задоволеннями та постійно прагне їх.
Це спосіб життя, зазвичай деяких представників вищого командування або штабів, що різко контрастує з умовами на передовій. Заради справедливості треба сказати, що в нашій армії існує безліч сибаритів-солдатів, але їх можливості обмежені сибаритами-начальниками. Комфорт та привілеї для них як самоціль, що призводить до втрати відчуття реальності війни. Військові сибарити («князьки», «барини») постійно прагнуть нагород і розкоші і змагаються у цьому один поперед одного, п’ють віскі виключно вистояних сортів, мають абоненти у спа-салони, бо бані, то вже не той кайф і по-тихому будують свої особняки за гроші хабарів.
Приклад
Цією хворобою уражені деякі вищі офіцери-рішали, що живуть у готелях або дорогих орендованих «хатах» подалі від зони обстрілів. Вони можуть мати під сракою декілька волонтерських джипів виключно VIP-класу, використовуючи їх як власність і кажуть, що це для того, щоб їх ворог не вичислив та стабільно отримують бойові виплати, жодного разу не виїхавши на ЛБЗ.
«КЛАНОВІСТЬ»
Клан (від шотл., гельськ. clann – нащадки, діти). Це система просування по службі не за реальними заслугами і досвідом, а за лояльністю до певних груп за принципом кругової поруки. У них захищають «своїх» незалежно від їхньої професійної непридатності і відправляють в батальйони резерву «не своїх» незалежно від їх професійної придатності. «Зручних» призначають на ключові посади замість ефективних бойових офіцерів, що мають власну думку на те чи інше явище, процес або рішення.
Приклади
Клановість часто проявляється через особисту лояльність до конкретного командувача. Наприклад, коли змінюється Головнокомандувач або командувач виду чи роду військ, він часто приводить із собою «свій клан». Нічого спільного з командою він не має, тому що в клані інші цінності, цілі, взаємини та ознаки прояву. У клані головне – це завжди і всюди демонструвати сліпу фанатичну відданість вождю (старшому начальнику).
При зміні вищого військового керівництва ми можемо спостерігати масові ротації командирів бригад чи начальників управлінь штабів. Замість оцінки ефективності конкретного офіцера, його можуть зняти лише тому, що він вважається «людиною попередника». Це створює систему, де офіцери змагаються не у військовій майстерності, а в лояльності до свого покровителя.
Клановість працює як імунітет для «обраних». Якщо командир, який входить до певної впливової групи, допускає помилку, що призвела до втрат, така система його часто не карає, а «ховає» на якійсь штабній посаді, відправляє на навчання, а згодом призначає кудись із підвищенням.
Клановістю є також ситуації, коли бойові офіцери та волонтери публічно висвітлюють військову некомпетентність певного воєначальника, але замість виявлення причин цього якийсь орган військового управління з офіційної сторінки заявляє про «дискредитацію армії». Однак армія – це не окрема військова посадова особа певного клану, яка швидше за все своїми діями сама себе й дискредитує.
У тилових структурах клановість набуває рис класичного кумівства, де посади стають «сімейним бізнесом». Наприклад: призначення родичів на посади у підрозділи забезпечення, що створює умови для корупції при закупівлях.
«ПИХАТІСТЬ»
Деколи зневага «кадрових» офіцерів до мобілізованих випливає з переконання, що будь-який цивільний у військовій формі – це чужорідне тіло в армії, яке «піде» за найменшою можливістю, а тому його думка чи досвід (навіть якщо це досвід топ-менеджера чи інженера) не мають значення.
Ознакою цієї дитячої хвороби військових керівників також є «приватизація війни» – специфічна форма пихи, де попередній бойовий досвід стає індульгенцією від критики та виправданням для небажання вчитися новому (наприклад, тактиці використання дронів).
Для деяких кадрових офіцерів «правильно оформлений папірець» часто є ознакою порядку, тоді як для мобілізованого – це абсурд. Пиха проявляється у самоствердженні через покарання за недотримання якихось вимог, а зверхній тон – це спосіб показати, хто у військовій системі «хазяїн».
«НЕВІГЛАСТВО»
Невігластво – це не просто брак знань, а стан, у якому командир (начальник) або підлеглий будь-якого звання не усвідомлює своєї обмеженості або свідомо відкидає істину, зазвичай із-за попередньо набутого суб’єктивного досвіду і дикого небажання подальшого розвитку.
Основними проявами невігластва в армії є: відсутність критичного мислення (прийняття інформації на віру без аналізу та перевірки фактів: «Твоя справа не думати як краще, а виконувати накази як каже старший начальник»); інтелектуальна самовпевненість (ефект Даннінга-Крюгера, коли люди з низьким рівнем компетентності роблять помилкові висновки, але не здатні це усвідомити саме із-за того, що він є низьким); забобонність та стереотипи (заміна реальних знань готовими шаблонами та міфами. Наприклад, що дрони – це єдина і чарівна пігулка виграти війну); опір новому (психологічний захист, що змушує людину заперечувати все, що не вписується в її поточну картину світу та попередній досвід).
На відміну від простого «незнання» (яке є природним етапом навчання і саморозвитку), невігластво часто є активним — це небажання вчитися та розвиватися. За словами Сократа, справжня мудрість починається з визнання власного незнання, тоді як невігластво — це ілюзія абсолютного знання. Як сказав нам колись один (вже покійний) генерал, що командував Сухопутними військами:
«Я розумних книжок не читаю, але я знаю!»
Приклади невігластва
Чому Україна втрачає позиції? Глибокий аналіз воєнних проблем у 2025 році
Роздроблена за рівнями (БЕЗ) відповідальності система командування у якій концентрована критична маса некомпетентних невігласів створює хаос на полі бою.
ЩО РОБИТИ?
Щоб вилікувати дитячі хвороби керівництва армії, подолати прірву між «кадровими» та «мобілізованими» військовими посадовими особами, перш за все, міністерству оборони, ГК і ГШ потрібно
змінити фокус із ієрархії статусів на ієрархію компетентностей.
Це класичний конфлікт ієрархії проти мережі. Кадровий офіцер роками вчився в системі, де «ініціатива карається» тому й має такі хвороби, а цивільний звик до Agile-підходів, де результат важливіший за процедури. Однак цивільного це гарантовано не врятує від «чапаєвщини».
Коли «закостенілість» стає стіною, вона не просто дратує – вона вбиває, бо блокує адаптивність. Ось що треба робити як зсередини, так і зовні:
перейти від пустих розмов до реалізації принципів «Командування місією» (Mission Command).
Це золотий стандарт, який маємо впроваджувати швидше в корпоративну культуру офіцерів. Головна ідея: командир каже, навіщо і що зробити, але не диктує похвилинно, як це робити і зобовязаний забезпечити ресурсами виконання його наказу / розпорядження. Це дає особовому складу простір для креативу, а командування звільняє від мікроменеджменту.
Створення «інтелектуальних хабів» у підрозділах
Кадровий офіцер може не знати, як працює РЕБ або аналітика даних, і це нормально. Проблема — коли він боїться в цьому зізнатися і тисне своєю тупістю на мобілізованих. Рішенням може стати делегування: створення всередині підрозділу груп із мобілізованих фахівців, які стають «технологічними радниками». Такий позитивний досвід є в нашій армії, але потребує масштабування.
Навчання командного складу навичкам взаємодії з підлеглими та адаптивності до хаосу
Професійний військовий – це не лише про тактику, а й про лідерство. Наприклад, на тренінгах ГО «Українського центру військового лідерства» інструктори вчать впливати на людський капітал і взаємодіяти з ним з позицій лідерології, а не просто працювати з «особовим складом» або керувати ним за певними процедурами. Це допомагає бачити в будь-якому мобілізованому військовослужбовцеві не «цивіла», а ресурсний інтелект.
Вплив через цифровізацію
Впровадження систем на кшталт «Дельта» змушує навіть найбільш закостенілих в мисленні змінюватися. Коли цифрові дані показують ефективність, яку неможливо ігнорувати, заперечувати користь «цивільних технологій» стає неможливо.
ХТО КОГО ПЕРЕМОЖЕ?
Якщо ми не вилікуємо ці "дитячі" хвороби, то виграє ворог.
«Кадрові» військові мають зрозуміти: військова освіта — це фундамент, але не стіна, за якою можна ховатися від змін. Мобілізовані мають усвідомити: командувати — це найскладніша у світі професія і мистецтво, де ціна помилки не фінансовий збиток, а життя.
Справжня сила у взаємодоповнюваності, коли досвід одного закриває слабкі місця іншого, у співдії з якої утворюється сплав — коли різні елементи (сталь професіоналізму та вогонь цивільного креативу) утворюють новий, міцний та загартований матеріал.
Поки ми міряємося дипломами закінчення військових академій, L-курсів, бізнес-шкіл та університетів і доводимо у курилках у кого кращий бойовий досвід, – час працює проти нас.
Прохання
Візьміть безпосередню участь у поширенні ідей та досвіду видатного військового лідерства заради зміцнення української нації державників та підтримайте діяльність "Українського центру військового лідерства": БАЗА
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma