Можна стверджувати, що акції проти діючої української влади, проти мобілізації в ЗСУ, які останнім часом суттєво посилились в інформаційному просторі, були спровоковані російськими спецслужбами. Однак, до цього твердження є одне зауваження: в протистоянні з Україною російські спецслужби використовують українських ухилянтів та амбіції українських політиків, які “втратили береги”. І це очевидно. Але цю ”козирну карту“ російським спецслужбам не вдалося реалізувати з повною вигодою для себе. І вся енергія “пішла в гудок”. Строго за відомим древнім фільмом. Але про це поговоримо згодом.
А зараз звернемо свою увагу на акції “проти совкової армії“, яка з новою силою спалахнула в Інтернет просторі останнім часом.
Тут і крики, що курсантів у військових училищах заставляють по “совковому” заправляти ліжка. А що таке по “совковому”? Це коли кожен курсант вранці самостійно застеляє своє ліжко, рівненько, без найменшої складочки. А полоски на кожному одіялі вирівнюються на всіх ліжках ”під ниточку“…
А як не по “совковому”? Не застеляти зовсім? Чи поміняти форму та кольори одіял? Комусь одіяло рожеве з бантиком, а комусь із квіточками-черешеньками?
І виникає питання, а з чого власне починається дисципліна, без якої армія не зможе існувати?
Що офіцери повинні бути визнаними лідерами і тоді їх поважатимуть. Але що таке ”лідерство“, що саме вкладається в це поняття? Людина визнається лідером завдяки чому? Завдяки вмінню привертати до себе увагу? Якщо так, то чим саме привертати до себе увагу в армії? Якими засобами чи методами?
Завдяки вмінню реалізувати задумане? Але чи завжди задумане сподобається колективу? Якщо задумане лідером, а це задумане диктує ситуація на полі бою, не сподобається колективу? То що робити в такому випадку?
Армія – це гігантський колектив людей, різних за фахом: водіїв, артилеристів, піхотинців, танкістів… Що робити, якщо задумане лідером піхотинців не сподобається танкістам чи артилеристам і вони, під час бою, розгорнуть дискусію? А водії автомобілів, на яких доставляють боєприпаси, взагалі рвонуть додому на перепочинок, бо вже давно дома не були?
Що в штабах офіцери займаються паперами… Але як без паперів скласти план бою чи наступу з урахуванням руху підрозділів піхотинців і танкістів, за підтримка авіації та артилерії? Без підрахунку, як мінімум, кількості боєприпасів, необхідних для забезпечення тієї чи іншої військової операції?
Ще один цікавий момент, практично одні і ті ж само люди спочатку кричать, що армія потопає в паперах, а потім кричать про корупцію і крадіжки в армії… Але як без паперів можна налагодити облік боєприпасів чи харчування? Банальний бухгалтерський облік. Бо кожен снаряд – це купа грошей… А харчування тричі на день, а одяг та амуніція… Помножте це на кілька сотень тисяч…
Відповіді на ці прості питання в українському суспільстві ще не сформовані остаточно. Звідси і бродіння в ситуації, коли потрібна максимальна концентрації уваги для вирішення проблем з ілюзією ”всемогутності“ в сусідній державі, і яка перетворила свою ілюзію у криваву агресію…
Тут можна було б звернути увагу читача, як приклад, на формування американської армії. Від перших боїв за незалежність США, в яких проти вишколеної британської армії виступили різношерсті партизанські загони фермерів, мисливців і городян. Ці партизанські загони назвали армією Вашингтона. І ці загони терпіли поразку за поразкою, аж поки до справи не взявся капрал із Прусії… І вчорашні фермери, мисливці та городяни почали …із навичок застеляти за собою ліжка. Потім звикали ходити “коробочкою”, аби навчитися відчувати того, хто поряд з тобою.
Між іншим, пошарпаній у боях армії Вашингтона у вирішальну мить допоміг …французький експедиційний корпус. Але це так, до слова.
Можна було б нагадати про традиції козацької армії, за якими обирали гетьмана чи кошового. А вже гетьман чи кошовий, обраний демократичним шляхом із суворим дотриманням всіх правил та звичаїв, самостійно, вже без демократичних устоїв, призначав полковників чи курінних із перевірених в боях вчорашніх сотників. І козакам не спадало на думку не виконувати накази полковника чи сотника, призначених гетьманом зовсім не демократично.
В козацькій армії були суворі та безапеляційні вимоги до дисципліни. Якщо за «стрибання в гречку» лупасили киями, то за пиятику чи ворохобство під час війни банально страчували. Але про козаччину можна все і спокійно прочитати в «Історії запорозьких козаків» Д. І. Яворницького.
Але повернемось до "совка", який вже добряче набив оскомину хаотичним і не завжди доречним вживанням цього терміну. До того самого "совка", який почав формуватися сто з лишком років тому під тиском російських ілюзій та невизначеності українського суспільства.
Історія України, за тридцять років незалежності від російської імперії, переписувалася не один раз і не завжди в Києві. З певних політичних мотивів. А тому в історії України період перебування у складі СССР подавався під різними політичними соусами і до того ж схематично, без аналітики та глибокого розуміння причин виникнення цього самого СССР.
Звідси і “вкусний дешевий пломбір”, і наліплення зручного ярлика ”совок“ на всі незрозумілі явища. Звідси й активна робота російських спецслужб в інформаційному просторі з метою впливу на рядових громадян України, з надією розбудити ностальгію за “пломбіром”…
І надія російських спецслужб має під собою реальну основу. Бо людям властиві такі емоційні відчуття, як ”несприйняття“ та “ностальгія”. Ностальгія за втраченим, яка виникає від несприйняття чи нерозуміння того, що відбувається, породжує ілюзію навіть через кілька поколінь. Ілюзія поширюється в суспільстві і перетворюється в легенду. А легенда жваво розмальовується зацікавленими особами ще більш привабливими фарбами і перетворюється на міф. Який можна подати вже як ”історичний факт від народу“.
«Миф же есть не вымысел, а реальность, но реальность иного порядка, чем реальность так называемой объективной эмпирической данности» (Миколай Бердяєв)
Найяскравіший цьому приклад – таємнича імперія інків, яка сьогодні подається зацікавленими політичними партіями Південної Америки як ледь не найперша на нашій планеті комуністична система.
А на російському прикладі ми бачимо, до яких похмурих ілюзій приводить викривлення історії з політичних мотивів і як ці ілюзії штовхають всю росію до катастрофи…
Але сьогодні можна скористатися відомими свого часу творами від авторів, які були очевидцями народження ”совка“ і “совкової армії”.
Перше – це роман Олексія Толстого «Ходіння по муках». Саме там подається перший період становлення РККА. Період, в якому червоних командирів обирали і знімали абсолютно демократичним способом – відкритим голосуванням. Таке поняття, як «дисципліна» в тій РККА сприймалося як “буржуйський пережиток”. Там яскраво і точно подається причина введення в РККА такого явища, як ”комісари“, яке згодом трансформувалося в ”політруки“…
Але навіть не це врятувало РККА від повного розгрому. Рятівниками РККА були царські генерали та унтер-офіцери, які з різних мотивів стали на сторону більшовиків. Вони ліквідували всі демократичні начала в червоній армії, організували примусову мобілізацію і розстріли ухилянтів та дезертирів…
Щоправда згодом вже оновлена РККА розстріляла своїх же рятівників – царських генералів та унтер-офіцерів. Але то таке.
…І спогади “директора України”, Петра Юхимовича Шелеста «Та не судимі будете». У своїх спогадах Шелест подає механізм становлення нової державної системи управління, нової армії і робить особливий наголос на ролі просвітництва. Не пропаганди, а саме просвітництва. Про колосальну різницю між цими поняттями ми поговоримо згодом.
Далі, в епізоді про криваве побоїще росіян-старообрядців ”стінка на стінку“, після якого на льоду залишилися трупи та покалічені, а особливо в епізоді про бездумно зруйноване селище німців у Поволжі, яке свого часу було донором державного бюджету, Шелест акцентує увагу читача на різниці світоглядів українців та росіян. Ця думка підкреслюється і розмовами з Хрущовим. А в останній главі спогадів, яку Шелест планував назвати “Крах”, показано що саме стало причиною загибелі СССР…
СССР було сконструйовано за лекалами, світоглядом і традиціями росіян, а всі незгодні з цією конструкцією безжально знищувалися. Тобто, ”совок“ можна спокійно ототожнювати із терміном “росіянин”.
Ще раз підкреслюю, що термін ”совок“ можна спокійно ототожнювати із терміном “росіянин”…
(Далі буде)
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma