На світлині: недоумок Юрко Дурко Гнилицький (Кіровський)
Бути дурнем – не злочин. Бути дурнем – це покарання. І не лише для самого дурня, але й для оточуючих дурбецела людей. Як найкраще вивчений мною особисто приклад, приведу Юрка Дурка Гнилицького.
Воно клінічний дебіл – з розвиненою механічною пам’яттю, яка дозволяла йому в школі триматися у «відмінниках». Тупе визубрювання, без осмислення завченого, гарантувало Дуркові право на гарні відмітки у совкових викладачів. Це було обумовленням страху – бо за погані батько жорстоко бив дебіла, а думати і будувати якісь інші логічні ланцюжки Дурко не вміло. І не бажало. Дуркові було достатньо, що дебіл-батько вважав ті відмітки заслугованими, і не пиздив дебіла-сина електрошнуром від праски.
З часом у Юрка Дурка з’явилася хитродупість – якого бяса йому було приймати участь в житті колективу, коли можна було просто вдавати, що живеш повноцінним шкільним життям, і здавати викладачам наміри однокласників – наприклад, з’їбатися з занять. Викладачі цінували добровільного стукача і всіляко вихваляли того на батьківських зборах, чим забезпечували Дуркові недоторканість дупи знаряддям виховання. І цю хитродупість Юрко перенесло на позашкільне життя. Разом з тим, воно вчасно вміло прикинутись дурнем – тобто «увімкнути гальмо» - зробити вигляд, що не розуміє питання. Хоча, мабуть, воно просто було таке тупе, що найпростіше питання заганяло Дурка в ступор. Юрко не одразу спромагалося зрозуміти сенс (мету) питання, і тому розпочинало довгу розповідь, більшість слів з якої ніяк не вкладалася в тему питання.
Окрім підручників, Дурко зовсім нічого не читало – оскільки читало воно дуже повільно, то у Дурка просто не було часу читати щось позашкільне. А з огляду на те, що і шкільний матеріал Дурко навіть не намагався зрозуміти, то росло воно відвертим тупизднем, з яким товаришували лише такі самі, як і воно, дебіли. Забігаючи наперед, можу сказати, що майже всі Юркові шкільні товариші давно повиздохли, головним чином, через алкоголь. Дурко не спилося лише тому, що було надзвичайно економним, і ладне було відтрахати само себе за зайву копійчину. Це і є єдиною причиною, бо на халяву Юрко дуже полюбляє прибухнути, пожерти та покурити. Раніше, коли бички ще викидалися, Дурка часто можна було відловити вночі на зупинці «Кірова гора», де воно збирало недопалки – що їх викидали по приїзду маршрутки та тоді ще наявного тролейбуса.
Я не стану тут розповідати більш інтимні факти з життя недоумка, бо вони огидні Розповім хіба що про першу окупацію міста Лисичанськ.
Як відомо, Юрко Дурко Гнилицький (Кіровський) записувало до «чорної книжечки» точні дати образ (або що воно вважало образою), ПІБ кривдника (з адресою!), скорочений опис образи. В першу окупацію Лисичанська у Дурка не вийшло помститися кривдникам, бо кізячки займалися суто грабунком та набиванням власних кишень, і їм було не до їбанутих скарг місцевого божевільного (за якого Дурка вважали всі, до кого воно зверталося з пропозицією оприлюднення своєї супергеніальної поеми-трактату та іншого тексту, повністю вкраденого у кацапського автора, С. Лазарева, хіба що з переставленими абзацами, за що Дурко хотіло отримати великі гроші). Тож перша окупація ніяк не вплинула на Дурка, окрім як розчаруванням в стукацьких сподіваннях. За свої доноси Юрко Дурко палко бажало і отримати грошенят, але спіймало облизня.
Потім, за кілька років по тому, Юрко стало отримувачем цукру в конторі відомого на Луганщині шахрая Шахова, а згодом – і Сухова з тієї ж шараги. Не стану описувати, як Дурко вигрібало від мене за свої сепарські вислови, але, в 2022 році, настала друга окупація Лисичанська. Дурко миттєво зорієнтувалося і, оскільки вже працювало на лугандонів (його квартиру використовували як перевалочну базу для агентів), пішло до кадирівських муртадів з проханням видати ордера на мій будинок (бо там був булір’ян), а в умовах відсутністі газу, електрики, води та опалення будинків, це було великою перевагою над квартирою.
Навіть з «чорною книжечкою» Дурку повезло більше – його доноси вже сприйняли значно сер’йозніше, і кілька людей з тієї книжечки, що мали нещастя залишитись в Лисичанську, були схоплені кадирівськими муртадами, і їх подальша доля невідома.
Але – Юрко Дурко Кіровський (Гнилицький) як був лохом, так ним і залишився. Хоча би тому, що почав пропонувати своє єретичне «вчення» (по Лазареву) муртадам. І, нагадаю, до віку 65 років воно підлягшало призову до кацапського війська. Зараз про Дурка нічого невідомо, але сподіваюся, що ту паскуду загребуть до служби, а там співслужбовці вб’ють нудну та гидотну падлюку. Бо стукачів ніде – навіть у кацапів – не люблять. Тож довго воно там не проживе, хоча вб’ють гниду надто швидко. А це – не є гут.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma