В публікації "Про пам"ятники" пообіцяв здивувати чернігівчан-сіверян. Ну ось, дивую дослідження відомого лінгвіста та сходознавця, в часи горбачовської "перебудови"... Затим, як дослідження не співпадало з лінією партії та політичною доцільністю, то автор надрукував свою роботу, як гіпотезу в газеті "Молодь України".
Читайте, дослідження відкриває надзвичайно багато цікавого з історії України, яку перелицьовували тисячі раз в угоду різним політичним течіям. Мабуть настав час писати точну історію України.
Індійські сувіри, слов'янські сівери та кімерійці
Степан Наливайко,
сходознавець-індолог, член Спілки письменників України
Як відомо, кімерійці (далі їх називатиму просто кімерами) вперше згадуються в «Одісеї» Гомера (близько VІІІ ст. до н.е.), а згодом і в «батька» історії Геродота (V ст. до н.е.) як населення країни Кімерії, що її перетинають Кімерійські (Кримські) гори. У самому Криму Геродот знає кімерійські укріплення, або вали, там же й було поселення Кімерін, сучасна Керч. Через Керченську протоку, колись Боспор Кімерійський, лежав Таманський півострів, який, до речі, в літературі називається Кімерійським. На Таманському півострові існувало поселення Кімерій. В районі Керченської протоки ще були відомі Кімерійські переправи. Частина колишньої Кімерії згодом стала називатися Таврікою, про що вперше згадує знову-таки Геродот.
Таким чином, назви пов’язані з кімерами, фіксуються і на Таманському півострові, що свідчить про перебування колись на цих територіях цього етносу. І найперші фіксації про нього, як бачимо, ідуть від грецьких джерел, тобто, саме греки залишили нам писемну згадку про цей стародавній народ. Що зовсім не означає, що греки передали цей етнонім точнісінько так, як він звучав мовою самих кімерів. Тобто, можна припустити, що в оригіналі етнонім кімери звучав трохи не так, як ми це маємо в грецьких джерелах. І підстави для такого припущення є, ще й вагомі.
Помічено, що грецька мова передає, наприклад, давньоіранські імена відчутно не так, як вони звучать насправді. Так ім’я Хувахшатра, знаменитого мідійського царя, грецька передає у формі Кіаксар. Як бачимо, буквосполучення «Ху» передано через «Кі», яке наявне і в племінній назві кімери. З іншого боку, через відсутність у грецькій мові звука «в», вона його часто передавала через «м», особливо в середині слова; скажімо, і через півтори тисячі років після Геродота візантійський історик та імператор Костянтин Багрянородний передавав назву слов’янського Новгорода як Немогардас.
Таким чином, можна зробити припущення, що ці дві особливості передачі грецькою іномовних імен та назв відбилися в етнонімі кімери, оскільки «Кі» могло приховуватися буквосполученням «Ху», а під «м» – «в». Якщо ми підставимо ці поки гіпотетичні можливості в етнонім кімери, то матимемо хувери. Проте такого етноніму ми нібито не знаємо, його античні джерела нібито не подають.
А якщо початкове «Ху» є санскритським «Су», якому відповідає грецьке «Єв» – в іменах Євген, Євпат, Євграф, Євстафій, тощо? У санскриті «Су» – це префікс, як в іранській та грецькій мовах, він надає основному слову вищого ступеня якості і перекладається як «хороший», «чудовий», «благородний». І надзвичайно поширений в індійському антропоніміконі (Сумітра, Сугріва, Сушіла, Субгага, Сурабга, тощо), а також в етнонімах (Сураштра, Сувіра, Сутала та ін.). В такому разі реконструйований етнонім матиме вигляд «сувери». А це вже щось ближче до істини, бо відразу на згадку спадають такі звичні для словянського вуха назви: Сіверський Донець, Сіверська земля, Новгород-Сіверський, Сіверщина, сіверяни… Крім того, й індійський епос, зокрема «Махабгарата», знає плем’я сувіри та країну Саувіру, яка розташовувалася в Північно-Західній Індії, між Індом та Джеламом (тепер територія Пакистану).
…На Таманському півострові, колись Кімерійському, жили сінди, «індійське плем'я», як його означає античний автор Гесіхій. А індійська епічна традиція ототожнює сіндів і сувірів, вона ставить між ними знак рівності: стародавня країна Сіндгу має через це і другу назву – Саувіра (де нині в Пакистані провінція Сінд).
Тобто виходить, що сінди – це сувіри, а сувіри – це сінди! І це, очевидно, має стосуватися не лише тих сіндів, які жили в справжній Індії, а й тих, що жили на Таманському півострові! А в такому разі численні відетнонімні нави на Кримському та Таманському півостровах мають звучати не як «Кімерійські», а як «Сувірські» або «Сіверські» ( перехід «у» в «і» звичайне явище для української мови).
Але якщо «кімери», «сувіри» та «сівери» – це одне і те ж, то що має означати цей етнонім? Чи можливо витлумачити взагалі його значення та походження?
Так, цілком можливо, і то завдяки фактам, що збереглися в індійському епосі та ще в санскриті, який має надзвичайно багато спільного із слов’янськими мовами.
Індійська епічна традиція виводить сувірів від легендарного предка – царя Сувіра; за його ім’ям і країна називалася Саувіра, тобто «Сувірина», «Країна Сувіри».
Принагідно зауважимо, що деякі слов'янські племена, як засвідчують давньоруські літописи, також мають своїх легендарних предків…
На індійському ґрунті ім’я Сувір розкладається на два компоненти: Су+вір. Де «Су» – це префікс, про який вже була мова і який має індоєвропейське походження й відповідники в багатьох мовах світу (про іранський еквівалент його «Ху» та грецький «Єв» ми також говорили).
Другий компонент імені «вір» теж має численні паралелі в інших мовах і сходить до індоєвропейського «вірос»: «чоловік», «мужчина», «герой». Санскритське «вір», окрім цих усіх значень, ще виразно пов’язується з поняттям «самець», «бик». Що знову-таки перегукується із слов’янськими фактами, де, як і в індійському епосі, звичне порівняння уславлених царів та воїнів із биком, як символом життєвої снаги, бойової могутності і несамовитості в битві (наприклад, буй-тур Всеволод у «Слові о полку Ігоревім», пам’ятці, в якій багато спільного з індійським епосом).
Так що, виходячи з цього, ім’я Сувір може тлумачитися як Справжній Муж, Великий Герой. Стосовно ж племені сувіри то воно в такому разі матиме значення «Справжні мужі», «великі герої», тощо.
Характерно, що компонент «вір» пов’язується і з Крішною, і з Діонісом, і з Вакхом. Ось про що пише наш земляк із Чернігівщини, перекладач восьми книг «Махабгарати» (серед них і знамениті «Бгагавадгіти») академік Борис Смирнов: «З богів Греції єдино Діоніс іменується герос (герой), а Крішна є кшатрій (тобто воїн – С.Н.), вір… Вже в епоху другої династії (середина ІV тисячоліття до н.е.) було встановлено культ Вакха (Чорний Бик) у Какамі, тобто, в місті «Чорного Бика». Отже, Бакх чорний (Крішна) бик є Діоніс, «покровитель Індії». Багато єгипетських царів любили називатися «могутніми биками». Шкурі чорного бика надавали величезного ритуального значення…».
Таким чином, виходить, що поняття вір в індійській та поняття герой у грецькій міфології пов’язані відповідно з Крішною та Діонісом, що вони, як і Вакх, ототожнюються з Чорним Биком. З цього напрошується висновок, що коли сувіри у своїй племінній назві мають компонент вір, то вони, певно, мусили поклонятися і Крішні – Чорному Бикові.
Справді, ще Геродот зауважує, що будини раз на три роки бучно відзначають свято Діоніса. Сліди, пов’язані з Крішною та його племенем, виразно простежуються в Україні й досі, особливо на Волині та Криму. Та й сама ріка Сейм, на якій застають сіверян перші згадки про них в давньоруських літописах, знаходить своє індійське пояснення: санскритське ш'ям або с'ям якраз і значить Чорний Бик.
У світлі цього не випадковою видається надзвичайна насиченість території, де фіксуються слов'янські сівери, топонімами на Черн-, Чорн-, Ворон- та інші. А коли так, то це зайвий раз підкреслює спорідненість індійських сувірів та слов’янських сіверів. А також засвідчує, що і їхні предки кімери (кімерійці) поклонялися Чорному Бикові. Більше того, і сама назва Чернігів може бути тотожною індійській назві Крішнапур (або Чорнобиків). Як, до речі, і назвали Чорнобиль. Як і Тмутаракань, якщо зважити, що ця, на думку дослідників, колишня столиця сіндів Таманського півострова, розкладається на компоненти – це Тму+тар+акань. Де Тму – це «темний», «чорний» (санскритське тама); тар – це «тур», «бик» (згадаймо, що через вузьку Керченську протоку жили таври, тобто «бики»); акань – це місто… На жаль, тлумачення Ігоря Шрамка назви Тмутаракань як «місто десяти тисяч потоків» не витримує критики, бо як бути з іншими Тмутараканями, зокрема, на Ворсклі, на березі Азовського моря, в гирлі Дону, біля Перекопу і на самій Чернігівщині?
Таким чином, є вагомі підстави ототожнити досі загадкових кімерійців, індійських сувірів та слов’янських сіверів, що їх античні джерела засвідчують приблизно на одній території упродовж не менше трьох тисячоліть. І в такому, на перший погляд, сміливому ототожненні нема нічого неймовірного, коли взяти до уваги, що світоглядні уявлення «Рігведи» – найдавнішої пам’ятки індійської культури, датованої кінцем другого – початком першого тисячоліття до нової ери – знаходять виняткове відображення в доскіфських курганах півдня України, особливо на Херсонщині та Запоріжжі; це яскраво засвідчують останні археологічні розкопки.
І коли взяти до уваги космогонічний міф про битву царя богів Індри з могутнім Врітрою, центральний у «Рігведі», дослідники схильні прив’язувати до Дніпрових порогів. Причому характерно, що матір’ю Врітри була асурка Дану (асури, за уявленням індійців, старші брати богів і насамперед пов’язуються з водною стихією). Що не може не навіяти, що слов’янська Дана пов’язана з водою, і те, що цей компонент наявний у річкових назвах Дон, Донець, Дністер, Дунай і звичайно Дніпро. Це навряд чи випадково.
Ні, недаремно найпершими претендентами на престол у Тмутараканському князівстві, коли воно ще входило до складу Київської Русі, були саме чернігівські князі.
Ні, недаремно біля теперішньої Тамані, а колишньої Тмутаракані, ще до ХVІІІ століття височіли велетенські статуї, час спорудження яких оповитий пітьмою віків і які, безперечно, відігравали виняткову роль у віруваннях та обрядах місцевого населення – кімерів (сувірів) сіверів.
«Молодь України», №69 (16400)
10 квітня 1990 року
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma