Enigma Enigma

Ігор Бондар-Терещенко

2022-07-16 08:42:16 eye-2 4002   — comment 0

Про кризу і змішані шлюби

Життя цього відомого промисловця завершилося трагічно. Чесно кажучи, смерть турботливого батька родини була заздалегідь передбачена, маючи цілком символічний, мовити б, “український” характер. Утім, за теперішнього часу глобального зубожіння людської моралі й занепаду питомих основ не те що християнської, але будь-якої громадської етики, нам важко уявити собі, що ж мусив відчувати свідомий християнин, який вирішив покінчити життя самогубством.

Досі було знати лише те, що внаслідок російської кризи 1901-го року міністр фінансів Вітте відмовився виділити кредит збанкрутілому Олексію Алчевському, і той у відчаї кинувся під  потяг. Насправді ж усе було не так. Кредит харківському діячеві видали, але в обсязі, що явно не влаштовувала його дружину. Тому навіть передсмертного листа Алчевський пише не до неї, а до сина Григорія. При цьому завдяки “міністерським” грошам відома “просвітителька” Христина Алчевська таки продовжила у Харкові справу недільних шкіл для дорослих.

Родом Христина Данилівна Журавльова (Алчевська) була з Курська, вірші почала писати під враженням Кримської війни 1853 – 1856 рр., але в них редакція “Северной пчелы” не знайшла нічого, крім відображення “типового російського почуття і народної войовничости”. Загалом до зустрічі  з майбутнім  чоловіком-українцем  про  жодну просвітянську діяльність дівчині не ходило, адже України для неї просто не існувало. “Якщо вірити в майбутнє Росії, то тільки покладаючи всі надії на цей дивовижний, великодушний, самовідданий народ. Якщо чекати месії, який врятує нас, то тільки від нього”, – визнавала під час російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр. Захопившись було “революційно-демократичним” рухом 1860-х років, Журавльова-Алчевська під впливом чоловіка, який дружив з Сумцовим, Багалієм, Міхновським і Грінченком, швидко позбавилась анархічних настроїв.

У 1862-му році Алчевська переїздить до Харкова. “Опинившись у великому культурному місті, – згадувала приголомшена провінціялка, – я все полум’яніла бажанням поринути в громадську діяльність і зробити в житті щось велике, хороше”. Цю проблему вирішив чоловік, дозволивши жінці нелегально відкрити приватну недільну школу у себе вдома, а вже по тому, як 1870-го року та була відкрита офіційно, Олексій Алчевський – перший, хто виявив на Донбасі поклади вугілля – придбав для закладу окреме приміщення. І це було вперше в Російській імперії того часу. “Твоя праця – ідеалістична й велика, роби так завжди, а моя – проза миттьова”, – частенько казав Алчевській своїй дружині. “При тому тато гірко осміхався, гадаючи, що після його смерті ніхто не пошанує й не зрозуміє його життя“, – згадувала його дочка, юна поетка Христя Алчевська. – Він був українець, щиро співчуваючий її праці”.

Сама Христина Данилівна не дуже зважала на чоловіка, невдовзі високо злетівши на крилах “просвітительської” слави. Варто лише згадати, як під час важкої хвороби у вересні 1886-го року вона заповідала усі свої папери колезі А. Калмиковій, а не власному чоловікові. Не дивно, що так само ставилася вона й до родини. У дитячій групі сімейної школи, де викладала Алчевська, навчали російською, а в родині робилося все, щоби малоросійськими настроями не накликати гніву влади на офіційну материну школу.

Від проросійських тенденцій дітей Алчевських спочатку рятувала няня-українкаа потім до цього потайки долучився батько. “Як я підростала, – згадувала мала Христя, – самий тільки батько читав мені Шевченка, з якого добув собі й переписав рідкий тоді повний “Кавказ” та “Сон” і підшив до друкованих уступів свого “Кобзаря”. Мріяв він про те також, щоб власними силами й коштами де-небудь на вулиці чи в садку в Харкові поставити пам’ятника Шевченку. Проте в родині в нас панувала російська мова”. До речі, таємничість Алчевського у дечому ріднила його з приятелем-адвокатом Міхновським, обережною та усамітненою людиною. “Батько мав вдачу самотньої людини, – зазначає Христя Алчевська, – і частенько читав мені “Циганів” пушкінських і вказував на нещирість і негативні боки цивілізації великих міст та псевдокультурного громадянства. “Стыдятся, мысли топят, / Торгуют волею своей, / Главы пред идолами клонят / И просят денег и цепей”. Ці слова читав він мені з щирим захопленням, з патосом, держачи в руках перед собою томик Пушкіна і втопивши свої блакитні замріяні очі в далечінь Напівсиві кучері часом падали йому на чоло, а в голосі чулась гірка свідомість того, що й він є такий же раб міста, як ті, що “прохають ланцюгів і грошей”.

Так  само, додамо, Алчевський був рабом власної жінки, який з типово українською жертовністю поклав власні ідейні захоплення на вівтар родини. Адже знати, що Олексій Кирилович ще замолоду мав потяг до просвітництва, заснувавши в Сумах єдину на той час громадську книгозбірню. Погруддя Шевченка, про яке завжди мріяв, таки було встановлене ним у власній харківській садибі, ставши першим в Україні пам’ятником Кобзарю. Також Алчевський був засновником школи в с. Олексіївка, що на Луганщині, де знаходились його вугільні копальні.

До речі, на фото – ювілейна монета 2005-го року, присвячена 170-річчю від дня народження Олексія Алчевського, засновника ряду банків та промислових підприємств, зокрема, першого в місті Харкові і другого в Росії банку комерційного кредиту під назвою “Харківський торговельний банк”, першого в Росії Земельного банку, одного з фундаторів Сільськогосподарського Товариства, за чиєю ініціятивою було збудовано два найбільші металюргійні заводи (нині Алчевський металюргійний комбінат і Маріюпільський металюргійний комбінат). Проте основним досягненням цього добродія було  утримання та  виховання власної  родини,  звідки  вийшли широко знані діячі української культури: поетка Христя Алчевська, оперний співак Іван Алчевський, композитор Григорій Алчевський.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma