Одразу ж зазначу, для тих, хто все ще сумнівається і очікує «швидкого миру за будь-яку ціну, – «Мінська-3» не буде. Однозначно.
Чому?
Ми вже обговорювали спосіб мислення росії та організацію життя в росії і, аби остаточно узагальнити сказане, проілюструємо це на простому прикладі. Росія сьогодні грає не в «російську рулетку», а в карти на гроші. Азартно грає. З надією, що ось ще раз – і повалить, і повалить! А такі гравці, як свідчить практика, отямляться тільки тоді, коли програють останні портки і шкарпетки. А росія, поки що в портках і має ще одну шкарпетку про запас. Отож буде ще грати.
Україна грає не на гроші, а на життя. Ця ставка була зроблена ще 24.02.22. Тоді ще можна було «зустріти квітами», втратити 200 – 300 тисяч громадян, яких переможці записали б як «нацистов», ще кілька мільйонів українців були б переселені у Воркуту, як «пособніки нацистов», а решта була б під постійною підозрою і постійними кандидатами. Бо метрополія не прощає непокори… Але цей варіант вже в минулому.
На сьогодні ситуація виглядає так: армія вторгнення 24.02.22 розгромлена вщент; десятки тисяч поранених і покалічених росіян не придатні ні для подальшої війни, ні для роботи, і їх потрібно утримувати; жорсткі санкції скували економічну та фінансову системи росії… Отож, якщо сьогодні українці раптом втомляться від війни, то розлютовану втратами російську армію та жандармерію ніхто стримувати не буде…
І це не порожні слова. Про це регулярно говорять російські ЗМІ. І останнє відео, на якому росіянин розстрілює в упор солдат в українській формі, які намагалися здатися в полон, – яскраве підтвердження цим словам. Зрештою, росія щодня вбиває мирних українців та їхніх дітей у Нікополі, Херсоні, Запоріжжі, керуючись настановами російської пропаганди…
І ситуацію, що склалася, добре розуміють європейські політики, а тому збройна допомога Україні зростатиме. І саме це розуміння вселяє впевненість, що ця кривава «гра» вже дуже швидко закінчиться. Бо портки ж не безрозмірні.
На чому базується впевненість?
Проблема росії в тому, що в ній все, абсолютно все, побудовано на жорсткій ієрархічній структурі – від управляння державою до управління невеликими колективами (на підприємствах чи в сільському господарстві), в науковій сфері також (про цю проблему згодом). В такій системі все залежить від кваліфікації управлінських кадрів, від підбору цих кадрів…
А з системою підбору управлінських кадрів автор цих рядків знайомий ще з часів СССР. Ця система не змінилась, хоча в росії і був шанс на глибокі переміни – це короткий час Гайдара. Отже, в росії кадри підбираються дуже просто: передаються з рук в руки у спадок; набираються з помічників, які проявили свою безперечну відданість; набираються через протекцію з людей, які «вміють себе подати».
За такої жорстко централізованої системи та принципом відбору кадрів відповідно працює і управлінська система: управлінець виконує (в силу своєї кваліфікації, якщо така наявна у виконавця) тільки команди і накази, «опущені зверху», ніколи не проявляє власної ініціативи, навіть коли помітив неузгодження між наказом-циркуляром та реальною ситуацією, бо «инициатива всегда наказуема»; управлінець і пальцем не кивне, навіть коли того вимагає критична ситуація, бо будь-яка ініціатива включає в себе можливі помилки в процесі реалізації, а догани виносяться не за невиконану роботу, причину невиконання завжди можна «пояснити», а за допущені помилки.
Звіти про виконання наказів-циркулярів завжди наповнені переможних реляцій, навіть коли робота практично не проводилась, бо «начальство не любить бездіяльності». А відсутність проведеної роботи перекривається іншими наказами-циркулярами, які йдуть «зверху» нескінченним потоком…
Саме відсутністю ініціативи пояснюється відсутність «Плана Б» на випадок провалу плана «Бросок мангуста». Начальству просто не посміли пояснити, що у випадку провалу «броска», необхідно буде терміново згортати всю «операцію» і вступати в переговори. Бо росія практично не готова до затяжної війни. Бо всі розмови про могутній російський ВПК є тільки розмовами, не забезпеченими інженерами-технологами та конструкторами високої кваліфікації. Бо інженери високої кваліфікації – це інтелектуали, які потребують відповідної підготовки та зарплати і люди з бейджами «інженер», які супроводжують високі комісії, не завжди є справжніми інженерами («не по словам суди його, а по ділам його»)…
Далі – друга хвиля мобілізації. Припустимо, кордони дійсно закриють. Але тільки для тих, хто не здатен забашляти. А хто не здатен забашляти? Правильно. Робітники. Шофери, трактористи, сантехніки, слюсарі, ліфтери, маляри – список можна продовжити допоміжними сферами, торгівлі та постачання також. Цих людей чиновник назве алкашнею і пожене в окопи. Хто залишиться поза окопами? Люди управлінської сфери, їх діти та рідня. Але цих людей за верстати не поставиш і в трактор не посадиш…
Тепер до цього додайте втрати людей, які вже ніколи не повернуться в економічну систему: вбиті, поранені, покалічені, психічно зламані…
Тобто, як підсумок, сьогодні в росії ніхто не може точно сказати, що може і чого не може російський ВПК. Комісії водяться по вилизаних цехах, в яких ви не побачите справжній робочий люд, і по дорогих ресторанах. Як завжди. Справжня ситуація з російським ВПК стане відомою «центру принятия решений» вже ближче до літа, коли вже нічим буде прикривати порожнечу. А постійна мобілізація ще більше посилить кризу. І на той час тема «Мінськ-3» буде вже зовсім не актуальною. Тобто, останні портки буде програно.
Тепер про Мічіо Кайку та його книжку «Майбутнє розуму». Спитаєте, а яким боком Мічіу Кайку до війни в Україні? Ось про це ми поговоримо наступного разу.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma