Enigma Enigma

Kristina Kishyk (Христина Кішик)

2019-10-15 08:18:02 eye-2 3141   — comment 3

Про мову.

У моєму дитинстві був дядя Саша. Справжній корінний росіянин із Вологодської області. У моєму українськомовному містечку Львівської області усі прекрасно розуміли російську, але дядя Саша завжди з усіма говорив українською. Щелепа йому не ламалася від українських слів. Він абсолютно нормально спілкувався із людьми. А знаєте чому йому легко вдавалося говорити українською, мовою яку він навіть не вчив? Все дуже просто.
У нього було бажання. І повага. Повага до людей і до землі куди він приїжджав.
Десь у дошкільному віці я почала читати книги і журнали російською мовою. Звичайно, що у ранньому дитинстві мене ніхто не навчав російської. Але я уже уміла читати і любила робити те, що роблять дорослі. Дядя Саша привозив зі собою російськомовні журнали. І я разом із ним читала. Він сміявся з мене, що я неправильно вимовляю слова і говорю просто "ребенок" і "теленок". А я, натомість, сміялася з нього і пояснювала йому як потрібно правильно говорити українською. І в мене виробився дитячий азарт доказати йому, що я можу вивчити російську мову і говорити правильно без акценту. Якогось дня я забрала його журнал. Хотіла прочитати якусь статтю, вивчити на пам'ять, а потім кусок тексту видати йому 'на ура'. Я практично все розуміла, що я читала у журналі, а ті слова які були для мене чужими, підходила до бабці і вона мені перекладала. І тут читаю: "Он должен ей помочь". Слово "помочь" я в п'ять-шість років не знала. Тож пішла до бабці за перекладом. Але поки знайшла десь на городі свою бабцю, то трохи забула як правильно звучить те слово. І запитала її просто- як перекладається з російської мови слово "мочь". Моя бабця задумалася. І переклала мені.
З городу до продовження науки самостійного вивчення російської, я йшла уже якась інакша. Я собі розмірковувала, що ті москалі якісь дивні люди. Коли щось погане трапляється з нами українцями - то ми допомагаємо один одному, а росіяни, виходить, що мають помочитися один на одного.
Мені потім дядя Саша переклав усе. І сказав, що я малий 'теленок', а не 'ребенок'.
А ще якогось дня ми влаштували з ним батл - як слово гарніше 'шкарпетки' чи 'носки'. Ми бігали один за одним по хаті і били один одного шкарпетками, аж поки не зайшла бабця і не сказала нам:'Вар'яти, вгомоніться!'.
Дядя Саша попросив, щоб я переклала слово 'вар'яти'. Спочатку я хотіла йому перекласти, що то начебто непослушні, нечемні дикуни, але я йому сказала, що вар'яти - це дурнуваті москалі))).
Так от, я люблю українську мову. І дуже поважаю людей, які хочути навчитися розмовляти українською. Одразу нападати на людей із сокирами/лопатами, які живучи на Україні і не розмовляють українською, не варто. Кожен із них має спершу усвідомити, що він/вона - українці. Серцем, нутром, шкірою. Мова - це частина індентичності. Це наш хребет. Коли люди починають тільки спілкуватися мовою, якою вони ранішне не говорили - їм елементарно не хватає досвіду. І їх в цьому потрібно підтримати, допомогти. Ми ж українці - і в нашому словнику немає 'помочь'. Тому, давайте, не будем мочитися один на одного)
Але я хотіла сказати ще й про інше. У мене є подруга, що переїхала до Львова із Донецька. Звісно, що вона виросла у російськомовному середовищі і увесь час спілкувалася російською. Але зараз вона вивчає українську і спілкується українською. Мовне питання стало для неї принциповим. А принцип полягає в тому, що вона шкірою, нутром, серцем відчула саме повагу до своєї індентичності. Якогось дня людина увсідомила, що мова - це частина її характеру. Це частина самої себе і частина землі, де ти народився.
Спілкуючись по роботі із українськомовними клієнтами, звісно що моя подруга не все може сказати українською. Але вона старається і просить мене виправляти її, коли щось вона трохи смішно чи неправильно вимовляє. Коли їй уже геть важко щось перекласти, то вона звертається до клієнтів зі словами:"Ви не будете заперечувати, якщо я продовжу свою думку російською". І всі, абсолютно усі це розуміють та погоджуються. Але є так багато, ну дуже багато українськомовних людей, які самі починають переходити на російську і продовжувати спілкуватися російською тільки до них заговорили російською мовою.
Не треба цього! Вас про це не просили!
Українське слово повинне бути твердим і наступальним. Сильним. Це ваш хребет.
Це мій хребет. Це хребет кожного з нас.
Говоріть українською! В цей момент ви також допомагаєте іншим усвідомити та бути гордими, що вони частина землі, на якій вони народилися.
Мову потрібно поважати. У ній наша сила.
Будьте сильними, українці.