Було це в 2016 році. Я відвоював, трохи посидів вдома, стало сумно, і тому я вирішив знову піти до війська. Підписав контракт, і поїхав на Яворівський полігон. Звичайно, що їхав я не сам, нас було кілька контрачів. І серед них був такий, як і я сам, дід. Звичайно, ми з ним розговорилися. І повідав він мені свою історію. Діда я не підозрюю у брехні, бо він їхав вчитися на сапера. Тобто – йому подобалося мінувати та розміновувати, і він хотів навчитися цьому фахово. Тож я вважаю його за досвідчену правдиву людину. А як вам здасться – то ваша особиста справа. Коротше – якщо не вірите, то можете вважати казкою.
Працював цей дід (вибачте, але не пам’ятаю імені – за два дні дороги не вийшло потоваришувати) років тридцять на Чукотці. Само собою, що цікавився моржовими іклами. А морж – така тварина, що якщо відчуває швидку смерть, то пливе на моржовий цвинтар і там помирає. Щасливці знаходили такі звалища скелетів та набиралися моржової кістки з іклів. Але у моржів були не лише бивні. Була там ще й кістка з пеніса моржа, яка науково називалася «бакулюм», а в народі – хуй моржовий. Їх теж збирали та робили щось простіше від виробів з бивнів – наприклад, ніжки до табуретів. Виходило і красиво, і екзотично, і міцно.
Звісно, що дід, коли скінчилася його робота на Півночі, повернувся додому і привіз купу моржових бивнів та моржових хуїв. Бивні від порозпродав по баригах, а з моржових хуїв наробив стільців. Самого великого він залишив необробленого, якого поклав на коминну поличку (був у діда в хаті справжній комин).
Якось вийшла в діда сварка з односельцем, як це часто на селі буває. Але той сусіда був тупенький – одного разу воно нажерлося самогону і згадало стару образу. Прийшов до діда, і почав качати якісь уявні свої права. Дід був теж напідпитку, алое за своєю доброю вдачею, йому було в лом сваритися. Тож спокійно вислухав він всі претензії (необгрунтовані!), взяв з полички хуя моржового, та уперіщив по голові скандаліста. Голову тим хуєм дід сусіді пробив. Сусіда образився ще більше, зняв побиття, та пішов відносити заяву до ментів на діда, який спричинив йому тілесних ушкоджень.
Через якийсь час до діда навідався дільничний, якому доручили розібратися зі скаргою. Дільничний запитав у діда, як було. Дід і розповів: «Прийшло до хати п’яне мурло і почало качати права, кидатись на мене. Я взяв з комина хуй моржовий та врізав гондону по голові. Гондон втік, обливаючись кров’ю. Більш нічого не знаю». Дільничний зацікавився хуєм моржовим. Дід радо показав йому предмета. Дільничний заіржав, мов лось, та й вибіг з хати. Потім, коли наіржався, взяв з діда пояснення і пішов собі геть.
Побитий, коли дізнався, чим йому проломили голову, швиденько забрав заяву. Але це не допомогло. На селі швидко дізналися про всі обставини бійки (яка спочатку була детально описана постраждалим, який навіть не здогадувався – чим йому зарядили по макітрі), і терпіла отримав блатне поганялово – Хуємпизжений. Спочатку з села позвалювали його діти ( бо як одружитися синові Хуємпизженого, і як вийти заміж доньці Хуємпизженого?), а трохи згодом і він сам – бо звали його не інакше, як Хуємпизжений.
А дід залишився в селі, лише коли прийшла війна, він пішов до війська, боронити Батьківщину. Прошу зауважити – не побіг перепливати Тису, не втік за кордон (хоча і міг би це зробити), але підписав контракт до служби. Потім діда відправили до іншого підрозділу, бо він не був учасником бойових дій, і більше я його не бачив. Жалко. Він би ще щось смішне розповів зі свого життя.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma