На початку весни 2023 року сталися три, одна за одною, визначні події. Визначні для українського суспільства і не тільки.
Перша. Простий Воїн зі словами «Слава Україні!» ступив у вічність. Щось суттєве додати тут і якось прокоментувати, аби не порушити спокійну велич цього кроку, – не виглядає можливим.
Єдине і тільки те, що в коментарях зустрілося досить таки вагоме: «Я думав, що подібне можливе тільки в кіно…».
Але визначити повну перспективу українського суспільства за цією найвищою точкою в інформаційному просторі неможливо.
Отож, життя поставило на площину українського суспільства ще одну точку для визначення: розмова Романа Скрипіна із київським мачо. Залишимо за кадром майстерність, з якою Скрипін буквально вивернув напоказ все нутро досить відомого в Києві персонажа. Зауважимо, Роман Скрипін зумів зробити це, штучно синхронізувавши свою свідомість із генетичною свідомістю мачо. І ми отримали другу, найнижчу, але також надзвичайно важливу точку для нашого проекту.
Я не знаю, чи зроблять якісь висновки з цього надзвичайно показового кадру, який уже має попередню реакцію, сотні «бігунів», але то вже їхня проблема. Для нас тут є важливим тільки те, що навіть ця точка дуже яскраво освітлена для визначення перспективи.
Але ми живемо у світі не з плоскою системою координат і життя (і знову доля!) поставило перед нами, вже в просторі, третю, і також надзвичайно важливу точку для побудови нашого проекту – це інтерв’ю В. В. Познера. Ця подія надзвичайно збурила інформаційний простір і викликала неоднозначну реакцію. В українському суспільстві також.
На превеликий жаль я не зміг послухати і подивитися цю розмову, отож якихось висновків з неї зробити не можу. Але в інформаційному просторі є дуже багато різних програм за участю Познера, з яких можна скласти більш-менш зрозумілий спосіб мислення цього журналіста і зрозуміти, як у нього впродовж тривалого часу формувалося те, що він озвучив сьогодні.
Надзвичайно яскраво Володимир Володимирович Познер проявив себе в дебатах, які відбулися шість років тому в Москві на телеканалі «Дождь», з відомим російським політиком Навальним. В ході дебатів своєю позицією і витримкою Познер зумів розкрити і політичну сутність Навального.
Найцікавіше в цих дебатах від Володимира Познера – це про важливість інформації з обов’язковим усвідомленням того, що твоя інформація може мати зовсім несподівані наслідки, що повинна бути дуже висока самоцензура, аби не грати на ницості людських почуттів з вигодою для себе, бо подібна гра, а тим більше журналістам, може мати катастрофічні наслідки…
І як висновок – слова Познера, що в росії журналістів багато, а ось журналістики дуже мало.
В розмові з молодою журналісткою російської платформи «Zoom», яка відбулася два роки тому й анонсувалася як розмова про «Z-патріотизм», Володимир Познер ще різкіше озвучив своє ставлення до Навального, наголосивши, що не поважає людей, які рвуться до влади на гаслах месіанства.
І зовсім вже не побалував Познер російського президента Путіна, припускаючи, що всі його устремління мотивуються особистими амбіціями і пристрасним бажанням вписати своє ім’я в підручники російської історії, а на питання, з чим у нього асоціюється слово «путін», Познер, після паузи, назвав слово «обмеженість».
В українських ЗМІ прозвучали порівняння Володимира Познера із «совком»… А ось це вже дарма. Перше. «совки», це не тільки люди із категорії «50+», але й ті, хто народився від них, тому, що вони, як діти «совків», перейняли від своїх батьків «совковий» спосіб мислення. Нове покоління з новим способом мислення тільки починає народжуватися, отже, товариші журналісти… Це перше і дуже важливе зауваження для розуміння процесів, які відбуваються сьогодні у світі. І для полегшення сприймання подальшого (бо всі ми «совки»), повинен зазначити, що не все вже й так печально в совковому досвіді.
Я б ризикнув припустити, що в словах Володимира Познера виразно проявляється не «совковий», а суто російський менталітет, російський світогляд. Особливо виразно він чується в розмові з молодою російською журналісткою, яка відбулася два роки тому, в словах про США, про брекзит, про американських робітників на фоні зауваження молодої російської журналістки «…сделать жизнь россиянам лучше»… Ну це вже чисто російська мрія, що хтось мусить прийти і за тебе щось зробити, аби тобі жилося краще: «По щучьему веленью, по моему хотенью…». Звідси й натовпи безмовних мобілізованих, яких, як стадо, женуть на убой.
Ще один яскравий епізод російського способу сприйняття реалій, який самі росіяни навіть не помічають. В тій же розмові що-до патріотизму Познер навів слова Лєрмонтова «Прощай немытая Россия…». Тут цікавим є навіть не те, що ці слова були сприйняті обома, і молодою журналісткою, і досвідченим журналістом в літах, спокійно, як годиться, а те, що обоє навіть на секунду не замислилися над тим, що за дві сотні років в росії нічого не змінилось… Абсолютно нічого! В той час, коли весь світ (весь світ!) просунувся далеко вперед у світогляді… А росіяни сидять біля свого розбитого корита і ждуть, коли ж нарешті хтось прийде і хоча б поремонтує їм їхнє ж корито. Або зробить для них нове…
Як на мене, то одна із причин такого російського світосприйняття, хоч і досить прозоро, але проявляється в розмові Володимира Познера з російським православним священником. Символізм. Світ сприймається у вигляді символів і для священника, і для журналіста. І ця думка побічно перегукується із світосприйняттям київського мачо: «Що таке символізм, як не трактовка реальності?»…
Попри все, в кожній розмові Володимир Познер позиціонує себе як мудрий і розсудливий журналіст, який намагається подавати свої думки так, аби їх важко було тлумачити якимось іншим способом, аби вони не провокували ниці відчуття в людей, які чують його. І в цьому плані з Володимиром Познером можна ототожнити Романа Скрипіна, який сказав до мачо, що він, як артист, як публічна особа, повинен зважувати свої дії і свої слова, які він подає зі сцени, бо «цим ти немов проповідуєщ якусь думку, тобто, ти – пастор». Київський гультіпака цієї думки не зрозумів…
Тобто, в особі Познера ми отримуємо третю точку в просторі для порівняння. І вже за допомогою цих уявних точок ми можемо побудувати свій проект під назвою «Перспектива». Перспектива розвитку українського суспільства в майбутнє, в якому житимуть наші діти і внуки… Особисто мене перспектива дуже радує…
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma