«...слід побачити за спонтанністю цілей
логіку історичного процесу»
Кант
Найперших землеробів нової цивілізації, які надзвичайно швидко освоїли технологію вирощування зернових культур, називали людьми епохи Світового Дерева, найдревнішого символу Світу. Народження Світу вони пов'язували з Творцем, який у свою чергу народився із Світового Яйця. Саме звідти, з глибин тисячоліть і повстає трепетне відношення до великоднього яйця-писанки. («Золотослов. Поетичний Космос Давньої Русі». Київ, «Дніпро», 1988, стр.10 – 15; стр. 48 – 50)
Впорядкований Світ, за твердим переконанням древніх землеробів, народився з первісного хаосу, «коли не було ні неба, ні землі», в безмежному первісному Океані. І від самого народження Світ мав чітку триєдину структуру, з тваринами і рослинами, пов'язаними з кожним ярусом Світового Дерева. Із того ж таки Світового Дерева були створені небо і земля, на якій було розселено всіх тварин. І тільки походження Першолюдини, Пуруші, залишається загадкою, яку кожен народ з найдревніших часів тлумачив по-своєму.
Люди-романтики епохи Світового Дерева відійшли у вічність, поступившись місцем войовничим прагматикам, які розуміли суть існування цього світу тільки в боротьбі, тобто, у нескінченних війнах на виживання. Так з’явилась перша підміна понять. В цих війнах народжувалась нова філософія життя, створювалася нова міфологія з новими героями.
В міфології одвічної боротьбі героєм-переможцем завжди ставав найкмітливіший, креативний, який вдало використовував зброю: Перун у війні зі змієподібним Велесом користувався блискавками, створеними власноруч, такою ж зброєю користувався і Зевс у війні з титанами. Герої-переможці ставали богами, а місце одного-єдиного Творця Світового Дерева поступово почав займати пантеон персоніфікованих богів, які підтримували вигідну для себе вічну боротьбу, яку одягнули у шати «героїки».
Але в цьому мінливому світі прагматиків народжувалися перші міста, з'являлися перші держави землеробів, а розрізнені кочові роди об'єднувалися в потужні племена, підкоряючи своїй волі величезні степові простори, і вступали в криваві війни з державами землеробів. І було створено письмо, за допомогою якого фіксувалася інформація, яка передавалася крізь глибини тисячоліть. Поняття, зафіксовані письмом, стали об’єктивною реальністю.
Поряд з практичною інформацією землеробів про систему меліорації, агрономію, про перший бухгалтерський облік, поряд з інформацією перших архітекторів та будівничих, на окремих стелах та храмових спорудах фіксуються діяння вождів (царів, фараонів). Людина намагається передати інформацію про себе і тим само прославити себе у часі. Так уявляється вічність у швидкоплинному житті.
Оволодівши письмом, допитливий розум землеробів-прагматиків, від перших держав Піднебесної, міст-держав на берегах Інду, древнього Шумеру та Єгипту до перших міст-держав майя, вивів тему «Створення Світу» з міфології в нове русло досліджень, з яких почала формуватися астрономія як наука. Поєднання міфології та науки формує нову філософія життя, в якому підміна понять стає звичним явищем.
Пошук нових ідей в античні часи суперечив існуючим релігійним догмам, які сформувалися на базі міфології, а невгамовним філософам загрожувала смертна кара. Але прагматики-філософи знайшли вихід. Вони започаткували детальне обґрунтування своїх ідей за допомогою математичного аналізу, який набув надзвичайного поширення з часів Піфагора, Архімеда і Птолемея, що розширило цю тему від філософської категорії до нової науки – фізики.
Анаксагор. Один із найгеніальніших філософів свого часу є, водночас, одним із творців сучасної фізики. Відштовхнувшись від древніх питань «Хто ми? Звідки ми? Для чого ми?», він поволі занурювався у філософське дослідження природи речей. Розвиваючи напрямок про походження Всесвіту, Анаксагор прийшов до ідеї першого поштовху, з якого почалось розширення Всесвіту. Всі закони та правила розвитку Всесвіту, за Анаксагором, було запрограмовано Нусом (Розумом, Інтелектом) і вкладено в суть первинного поштовху.
Але Нус який, за Анаксагором, організовує Всесвіт, був для тогочасного суспільства незрозумілим Абсолютом, і саме в силу своєї незрозумілості протистояв в уяві людини зрозумілому пантеону персоніфікованих богів-героїв, яким були властиві всі людські якості. Ця обставина і визначила подальшу долю філософських досліджень Анаксагора. Античне суспільство захоплювалося грандіозністю творів Анаксагора, їх вивчали, цитували і поширювали, але однозначно сприйняти не могли. Невидимого Нуса від Анаксагора, як і Творця із «Заповіту», неможливо було порівняти з чимось видимим оку і зрозумілим для людини…
Приблизно дві тисячі років тому античний світ і його філософія вичерпали свій ресурс. Антична наука почала «працювати» виключно на себе, жодним чином не впливаючи на розвиток суспільства, аж поки не перетворилася в духовну культуру, у своєрідну релігію для обраних. Філософські дослідження нівелювалися в дослідження більш ранніх авторів, а диспути, в яких древні філософи знаходили порозуміння, перетворилися в ораторські змагання, на яких всі лаври забирав переможець, а переможений шукав нагоди, аби, бодай підступом чи інтригами, "повалити" переможця.
Античне суспільство, глобалізоване мечами римських легіонерів, перетворилося на конгломерат найрізноманітніших народів, кожен з яких намагався зберегти особливості менталітету, навіть коли ці особливості вступали в протиріччя з державною системою Римської імперії. Проникнення варварської периферії в античний світ привело на перших порах до економічного піднесення та фінансового благополуччя значних верств населення, але згодом античне суспільство почало ще швидше варваризуватися і деградувати.
Війни за розширення територій наддержав тогочасного світу вже не вирішували кризової ситуації, а навпаки, посилювали її. І, як наслідок, в тогочасному, ще античному, суспільстві почали поширюватися апокаліптичні настрої.
Криза вирішилась досить швидко і досить радикально. Перед пізнім античним суспільством повстав невидимий але могутній Творець. Дві тисячі років тому філософія «Заповіту» отримала на берегах Йордану новий розвиток у «Новому Заповіті» і почала поширюватися просторами Євразійського континенту, розгалужуючись і пристосовуючись до менталітетів різних народів. І особливу роль в поширенні інформації «Нового Заповіту» відіграло знову письмо.
Антична цивілізація разом із прагматиками-філософами відійшла у вічність вслід за людьми епохи Світового дерева, забравши з собою і свою філософію життя. Але залишились начала античної, абсолютно матеріальної науки.
Європейське Відродження – це не спалах, не переворот у поглядах тогочасного наукового світу, а саме відродження античної науки, її уточнення після тривалих спостережень, дослідів, математичного аналізу та філософських роздумів.
Миколай Кузанський – один з найяскравіших геніїв європейського Відродження, один із творців сучасного способу мислення. Вихований на філософії античних мислителів, Миколай Кузанський сприймав геоцентричну будову Сонячної системи, але своїми ідеями та інтелектом фактично проклав шлях до нової системи світогляду. Поєднання математика й філософа в особі однієї із ключових фігур папської курії розгорнуло перед сучасною цивілізацією дві надзвичайно важливі ідеї, які, практично, були продовженням філософії Анаксагора:
- питання цього світу, тобто Бога, є справою розуму, інтелекту, а не сліпої віри, бо фанатизм, тобто, сліпа віра, перетворює Бога в персоніфіковану особистість, а Бог є Абсолют;
- Всесвіт подібний сфері, центр якої знаходиться скрізь, а окружність ніде.
Використовуючи арістотелівський принцип філософії пізнання, математик Кузанський приходить до висновку (до застереження від підміни понять), що «пізнавальні можливості людини обмежені прихованою сутністю, а знання у формі символів, у формі загальної абстракції, може створювати у нашій уяві те, чого в природі просто не існує і тим само твориться насилля над природою, підкоряючи її нашій уяві». (Г.Е.Аляев «Богословско-космологические идеи Николая Кузанского в историко-философском контексте», Полтава).
Нова європейська цивілізація, на відміну від античної, почала швидко застосовувати всі досягнення науки на свої практичні потреби, для виробництва матеріального продукту. Однак нові технології потребували і нових джерел енергії, більш потужних, ніж механічна енергія людини чи тварини, потребували нових наукових досліджень і точної інформації, яка б фіксувала ці дослідження.
Робота науковців-ентузіастів періоду Відродження так і залишилася б тільки роботою для архівів, як то відбувалося в античні часи, аби не книгодрукування, аби не пошуки книговидавців нових ніш для поширення своєї продукції і пропаганди читання книжок.
Під тиском пропаганди наукова література стала модною спочатку в середовищі аристократів, а згодом книжки почали поширюватися у всі прошарки суспільства. Незрозумілі деталі та явища довколишнього світу почали піддаватися критичному осмисленню. Новітня цивілізація почала мислити. Наука Європейського Відродження піднялася на новий рівень. Поняття «Спочатку було Слово» почало поступово виходити з густої тіні міфології.
Вирішальну роль у проникненні інформації нового світогляду у всі прошарки нового європейського суспільства знову відіграло письмо. Вміти читати і писати стало не просто розвагою, а життєвою необхідністю. З’явилась потреба не простої фіксації подій, а поширення своїх думок та ідей. З’явилось листування. Попит почав формувати пропозицію. З’явилось книгодрукування, яке у прагматичному світі стало бізнесом.
Листи різних людей, іноді короткі повідомлення, передавали інформацію про реальні події в довколишньому світі, інформацію про кожну людину окремо, про емоційний стан та глибину думок. Створювався інформаційний простір, розширювався світогляд кожної людини. Розуміння Світу вийшло далеко за межі держави. Почався поступовий процес глобалізації.
Безневинні на перший погляд любовні романи (трагедії, драми, комедії), які заполонили Європейський континент, несли в собі обов’язковий, на думку авторів, елемент інформації, який прикрашав кожен твір – це детальний і соковитий опис інтер’єру, одягу та кулінарії. Так народжувалася мода. Мода на створення схожого інтер’єру, одягу і кулінарного мистецтва. Мода почала диктувати вимоги і попит. А попит – це живильне середовище для підприємництва. Попит збільшує коло зацікавлених у пропозиції – зростає конкуренція.
Підприємці, які організовують свій бізнес у видавничій сфері, у сфері поширення інформації, змушені перебувати у стані постійного пошуку нових тем для своєї продукції. Погляди підприємців-видавців звертаються на популяризацію науки, яка стає спочатку модною в середовищі європейських аристократів. Але дуже швидко наука перетворюється на престижність, на обов’язок кожного аристократа хоча б орієнтуватися в новинках науки, яка бурхливо розвивається на Європейському континенті. За аристократами підтягуються міщани. Наука дуже швидко проникає в різні прошарки європейського суспільства. З’являється попит на наукову літературу…
Грандіозна симфонія Європейських революцій – це комплексний результат поширення інформації, зародження підприємництва і роботи науковців-ентузіастів періоду Відродження.
Фізика вважається основою всіх досягнень сучасної людини. А справжній переворот у фізиці почався із скромної роботи «Про магніт», яка вийшла друком у 1600 році і написав її… англійський лікар Уільям Гільберт. Згодом Отто Геріке створює перший електричний механізм. Скромні, малопомітні на той час спроби осягнути природу незрозумілих явищ привели до грандіозного перевороту не тільки в науці, але й у житті всієї людської цивілізації.
В 1747 році Веніамін Франклін, один із засновників США, надсилає в Лондонське королівське наукове товариство узагальнення своїх електричних дослідів. В 1758 році Вільке, укладаючи передмову до німецького видання «Листів» Франкліна, зробив досить цікавий висновок: «Через усю тілесну природу розповсюджується дуже тонка матерія, яка являється основою і причиною всіх електричних явищ». Активні дослідження, відкриття нових законів і побудова нових теорій у фізиці привели Юліуса Майєра, творця закону збереження і перетворення енергії, до твердження: «В життєвому процесі проходить тільки перетворення речовини і сили, але зовсім не їх створення». Однак дослідження енергетичної природи матерії були все ще малопомітними на фоні грандіозних досліджень макросвіту, тим більше, що нова фізика мікросвіту потребувала нового математичного інструменту.
В 1664 році Рене Декарт публікує одну із перших відомих на той час космогонічних гіпотез, основою якої була протяжність матерії та рух у просторі і часі. За Декартом речовина складається із часток, що відрізняються за розміром та характером руху; з найважчих та найменш рухомих часток утворилася Земля, яка самостійно не рухається, а переноситься в просторі «течією неба», тобто вихором більш легких і рухливих часток. Декартові належить і досить відома фраза, що «силою розуму можна охопити будь-яке явище». Звідси бере початок і нова філософія – картезіанство, яка заклала фундамент сучасної діалектики, за якою Всесвіт вважається нестаціонарною системою, а стан цієї системи залежить від часу спостереження. Тобто, Всесвіт вважається системою, яка постійно саморозвивається.
Фізична космологія отримує новий імпульс у працях геніального англійського фізика Ісака Ньютона, який формулюванням законів механіки та законом всесвітнього тяжіння створює нову систему світу, яку розкриває в «Математичних началах натуральної філософії». Всесвіт, за Ньютоном, – це абсолютно порожній і безмежний простір, заповнений зорями та планетами, між якими діють сили тяжіння, що розповсюджуються миттєво на будь-які відстані. Час – абсолютна субстанція, яка рівномірна та синхронна у всіх точках Всесвіту, і ні від чого не залежить. Це був перший і надзвичайно важливий крок для європейської науки. Він викликав багато дискусій і тим само відновив дослідження Всесвіту, започатковане Анаксагором.
Імпульс розвитку європейської науки, заданий Миколаєм Кузанським, активно підтримувався та поширювався у всі прошарки суспільства чернечими орденами бенедиктинців та францисканців. Теологічні освітні школи з сімнадцятого століття переводилися ченцями у світські школи та коледжі, в яких основний наголос вже ставився на вивченні математики. Світський коледж в Бомон-ан-Ож, заснований бенедиктинцями, закінчив і П'єр-Симон Лаплас.
В 1796 році вийшло у світ перше видання багаторічної роботи Лапласа «Виклад системи світу», в якій подавалися всі тогочасні наукові досягнення в астрономії та небесній механіці, майстерно розкриваючи всю грандіозність організації Всесвіту.
Це був перший крок до популяризації абсолютно нової, на той час, ідеї еволюції Всесвіту, яка, на думку Лапласа, мала спиратися на детальні дослідження і потужний математичний апарат: «Без сумніву, найбільш вірний шлях – від явищ підніматись до їхніх причин; але історія науки переконує нас, що люди, які відкрили закони природи, не завжди йшли цим довгим і важким шляхом. Вони довірялися своїй уяві. Але як багато омани ховає в собі цей небезпечний шлях! Уява малює нам причину, якій протирічать факти; ми тлумачимо останні, підганяючи їх до нашої гіпотези, ми спотворюємо, таким чином, природу на догоду нашій уяві: час невмолимо руйнує таку роботу, і вічним лишається тільки те, що не суперечить спостереженням». (Б.А. Воронцов-Вельяминов «Лаплас», «Наука», Москва, 1985). Зафіксуємо цю ключову тезу Лапласа, яка позначає основну вимогу до розробки всіх наукових теорій.
У часи Ньютона і Лапласа фізики називали себе філософами, а власне філософію називали метафізикою. Будь-яке твердження, яке не можна було перевірити дослідами й обґрунтувати математичним аналізом (відома теза Ньютона: «Гіпотез не вигадую»), фізики перекидали в область метафізики-філософії або ж відкладали вирішення незрозумілого і неперевіреного на більш пізній час, коли з’явиться доступний для дослідів інструментарій.
ХІХ століття – період грандіозних наукових досягнень і бурхливого розвитку техніки та енергетики. Це було століття науково-технічної революції. Упровадження в серійне виробництво парових двигунів на колесах дало змогу швидко долати величезні відстані. Винахід та запровадження телекомунікаційного й радіозв'язку дало змогу дуже швидко поширювати інформацію й вивести з інформаційної ізоляції практично всі прошарки суспільства…
Небесна механіка, астрономія й фізика стали фундаментом для теорії еволюції, а Всесвіт почали розглядати як своєрідний «вічний двигун», який працює сам на себе. Межі Всесвіту розширилися до нескінченності. Земля перетворилася на малесеньку порошинку й загубилася в безмежних глибинах Космосу.
І все це позначилося на свідомості Людини – зникали психологічні бар'єри, розвивався новий, масовий, світогляд, нові етика й естетика, в якій духовність та моральні принципи відходили навіть не на другий план. Все навколо розглядалося крізь призму матеріальних потреб людини і швидко комерціалізувалося. Безмежний світ ставав прозорим. Таємниці природи, здавалося тоді, тануть, мов туман під ранковим промінням Сонця. Людина уявила себе всемогутнім царем природи. Науковці, успадкувавши з часів Ньютона і Лапласа принципи несприйняття філософії, як науки, активно пропагували позитивізм (позитивізм – позиція, згідно якої знання отримуються завдяки науковому, а не філософському пізнанню), вони були водночас і генераторами ідей для філософії діалектичного матеріалізму.
Дослідження системи світу в усі часи відбувалися у взаємозв'язку зі світом людей, і в першу чергу на цьому трималася геоцентрична система будови світу. Рене Декарт у своїх «Началах філософії» показав не тільки нову картину світу, але й створив нову підміну понять, в якій винятково з механічної позиції тлумачилися всі відомі на той час фізичні явища, а сутність людини він зводив до механічних процесів, «з яким метафізично об'єднувалася «розумна душа».
Система світу, створена Ньютоном, регулювалася жорсткими законами, які описувалися математичними символами і тим само, на перший погляд, доповнювала картину світу від Декарта. Але в системі Ньютона людина все ще займала особливе, центральне місце, і світ людей був тісно пов'язаний із Космосом. Спроба Ньютона винести за механістичні рамки сутність і призначення людини була, на думку науковців, не зовсім вдалою, бо узгоджувалася з біблійним сюжетом.
Нове суспільство, сформоване під дією швидкого і успішного розвитку матеріальної науки, почало будувати нову філософію механістичної еволюції людини в системі світу, взявши за основу концепцію Декарта. Нова філософія життя принесла на Європейський континент і новий політичний світогляд – соціал-демократичний, який почав швидко поширюватися у європейському суспільстві.
«Маніфест комуністичної партії», який народився в результаті швидкого поширення європейської соціал-демократичного світогляду, був написаний і опублікований у 1848 році під час кульмінаційних подій «Весни народів», як реакція на «право сили», і з наміром докорінно змінити світ у напрямку «сили права» та «однакових прав для всіх». Разом із «Маніфестом» в Європі народилася й нова політична течія, яка згодом стала претендувати на домінування у глобальній політичній системі.
Згодом у європейській науці з’явилась і нова течія – це діалектичний матеріалізм, який став ідеологією соціал-демократичного, а далі вже й комуністичного руху в Європі. В основу діалектичного матеріалізму було прийнято теорію еволюції Дарвіна. А один із принципів теорії еволюції Дарвіна – це боротьба за виживання… І коло замкнулось на кілька століть…
Останній абзац діалектичного матеріалізму – механічне перетворення мавпи в людину – потряс не тільки основи релігії, але й основи соціального устрою в новій цивілізації...
В 1905 році французький математик і астроном Анрі Пуанкаре, учень Лапласа, в роботі «Про динаміку електрона» розглядає перетворення Лоренца і подає відпрацьований математичний апарат спеціальної теорії відносності. В 1908 році Г. Мінковський, в роботі «Простір і час», дав геометричне пояснення перетворень Лоренца і ввів четверту координату, в якості якої виступав час. Згідно цього пояснення, закони природи мають формулюватися мовою чотирьохвимірного векторного аналізу, що забезпечить їх абсолютний характер, незалежний від системи координат.
Теорія відносності руху, на основі якої Копернік створив геліоцентричну систему, а Ньютон розвинув її до нової системи світу, знайшла нове русло для свого розвитку.
Нова релятивістська теорія відносності Альберта Ейнштейна, здавалося, зробила революційний переворот у самих основах механіки й радикально змінила фізику Ньютона. Час втрачає своє абсолютне значення й стає складовою просторової системи координат. Сила тяжіння Ньютона перетворюється на гравітацію, а гравітація, обумовлена динамікою простору-часу (енергія та матерія викривляють метрику простору, надаючи їй динаміку), – топологічною структурою простору. Швидкість у чотиривимірній системі координат обмежується швидкістю світла.
Кілька вдалих експериментів, на думку науковців, послідовників релятивістської фізики, не просто відкривають для нової гіпотези Ейнштейна шлях у грандіозний світ науки, а й ставлять її в розряд домінуючих. Відтепер більшість наукових праць, від космології до фізики елементарних часток, починаються з посилань на знамениту формулу Ейнштейна.
В ейфорії від грандіозних досягнень, науковці непомітно для себе, почали зверхньо вживати: «закони природи, які задовольняють … теорії»…
Переможні звуки литавр заглушили обережну думку, що релятивістська теорія відносності не розкриває механізму гравітації, механізму її розповсюдження. Бо сила тяжіння, за Ньютоном, миттєво розповсюджується Всесвітом на будь-які відстані. Ця суперечливість думок не вирішена до сьогодні…
Спираючись на релятивістську теорію відносності та закономірність розширення Всесвіту (закономірність Хаббла), одесит Георгій Гамов розробляє теорію народження й розвитку Всесвіту, відому сьогодні, як теорія Великого Вибуху. Сценарій гарячого Всесвіту за Гамовим згодом був підтверджений відкриттям залишкового рівноважного (реліктового) випромінювання й став основою для побудови Стандартної моделі еволюції Всесвіту, нової гіпотези створення Світу.
Проникнення в глибини атомної структури Планком, Резерфордом, Бором і Зоммерфельдом зафіксувало ще один поворот у фізиці – це фізика елементарних часток, в якій досліджуються фундаментальні основи матерії.
Перші успіхи, однак, привели до виявлення незрозумілої поведінки самого електрона, які неможливо було пояснити законами класичної електродинаміки. І вже до 1920 року Нільс Бор, аби вирішити проблемні питання, почав вводити у фізику елементарних часток умови квантування.
Поєднання в одній особі фізика й філософа дозволило Нільсу Бору знайти нестандартне пояснення дивної поведінки електронів і відкрити новий світ, з якого й народжуються елементарні частки – це світ квантової механіки, своєрідний квантовий Океан.
У ньому все відбувається інакше. У ньому не можна провести досліди й вимірювання не тому, що бракує точності інструментам, а тому, що інструмент втручається в явище, яке він досліджує й тим само змінює його характеристики й приводить до повної невизначеності. Більше того, коли спробувати дослідити розміри електрона, то експериментатор зіштовхнеться з тим фактом, що електрон… не має розмірів і не є тим об'єктом, яким ми його собі уявляємо.
Електрон – це типовий квант. Квант поводить себе як елементарна частка тільки під час спостереження за ним, а поза дослідами він є складовою частиною єдиної системи квантів. Системи, в якій неподільно царствує квантова механіка, в якій діють принципово інші фізичні закони і в якій не існує традиційної для класичної та релятивістської механіки швидкості руху чи розповсюдження…
Невизначеність, яка домінує у квантовій механіці, привела науковців до невтішної думки, що повне знання реального, довколишнього світу стає недосяжним. Гейзенберг навіть висловив думку, що «принципово неможливо строго передбачити еволюцію індивідуальної системи (принаймні в атомарних масштабах)» (Жаклін Рюс «Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки», «Ізборник», Київ, 1998).
Обережна думка, висловлена Гейзенбергом у приватній розмові батьків-засновників квантової механіки, була громом в ясному небі діалектичного матеріалізму, який вдало пересадив теорію механічного еволюціонізму в релятивістський ґрунт. Припущення Гейзенберга спровокувало в науковому середовищі та у філософії суспільства ХХ століття своєрідний стан ентропії в якій поволі почала розчинятися струнка система механічного еволюційного світогляду.
Квантова механіка підійшла впритул до проблем реального у фізиці. Було сформульовано фізико-філософські принципи квантової механіки. Було розроблено математичний апарат, який описував експериментальні результати. Однак якісного розуміння того, що саме стоїть за всіма перевіреними математичними символами та фізико-філософськими принципами, ще не склалося.
Геній Ейнштейна відмовлявся зрозуміти відсутність швидкості розповсюдження у квантовій системі, вбачаючи в цьому загрозу цілісності його релятивістської теорії, бо розповсюдження інформації у квантовій системі відбувається практично миттєво по всій структурі Всесвіту. І це нерозуміння розкололо фізиків на два табори, один з яких, очолюваний Ейнштейном і Планком, став у відповідності з їхнім власним баченням реалій навколишнього світу на строгих релятивістських позиціях. Вважалося, що «квантова теорія неповна й існують приховані змінні величини, які дозволять привести її в лоно класичної впорядкованості та класичного детермінізму».
Якщо квантова невизначеність спровокувала в науковому середовищі та в філософії суспільства ХХ століття своєрідний стан ентропії, то в самому суспільстві вона викликала масове зацікавлення до науки. На фоні охолодження суспільної уваги до різного роду ідеологій та політичних течій у другій половині ХХ століття, наука почала швидко проникати в усі прошарки цивілізованого суспільства за допомогою науково-популярних бестселерів і науково-фантастичних творів.
У своїй уяві романісти успішно мандрували спочатку планетами Сонячної системи, а потім відважно полинули до зірок. Читача не засмучувала сила-силенна складної механічної техніки, важких електричних кабелів і, нарешті, гори паперових книжок, якими набивалися під зав'язку гігантські зорельоти. Читач був готовий сам штовхати зорельоти до далеких галактик заради одного – ступити в новий незвіданий світ.
Квантова механіка, попри невизначеність, нею таки й породженою, впевнено перетворювалася на інженерну науку і своїм продуктом – лазерні технології, комп'ютерна техніка, смартфони, цифрові технології та нанотехнології – створювала навколо себе новий світ, в якому інформація добувалася миттєво і в якому життя поступово розумілося вже як пріоритет в процесі створення цього Світу.
Наприкінці ХХ століття, після численних і невдалих спроб прямого квантування теорії Ейнштейна, фізики вирішили, що релятивістська теорія відносності «являє собою ефективну, але не завершену і не повну теорію гравітації» (Девід Гросс «Грядущие революции в фундаментальной физике», 2007 рік). Однак почулися голоси й зовсім іншого порядку: «А може, причина в тому, що такого математичного закону просто не існує, не існує теореми, не існує відповіді на математичне запитання, яке ми сформулювали?» (Грегорі Дж. Чейтін).
Спроби сформулювати новий світогляд суспільства на новій науковій базі – ноосфера, гіпотеза Геї, синергетика – відбувалися у шорах механічного еволюціонізму, а від того ці напрямки не змогли дати відповідь на ряд простих питань, які відкрилися разом із антропним принципом. Навіть дослідження генетиків не принесли жодних вагомих результатів, на які могла б надійно спертися теорія еволюції.
Теорія, філософія якої об'єднувала в собі спалах релятивізму ХХ століття, яка будувала довкола себе передбачуваний матеріальний світ, розвиток якого можна було спокійно планувати, поступово перетворюється в нічим не підтверджену гіпотезу діалектичного матеріалізму, руїни якого ще довго викликатимуть асоціацію з кривавими світовими революціями та війнами.
«Перше, що ми бачимо, – це краєвид, завалений руїнами: це кінець переможного розуму з його кортежем абсолютів, це загибель глобальних ідеологій, які згасають саме в наслідок цього занепаду унітарного раціонального розуму. Основи й усталені істини, на яких стояла наша наука, нині вибухнули й розлетілися на друзки. Субстанція розсіялась, поставлено під сумнів великі регулятивні принципи людського досвіду (детермінізм, тощо), доведено принципову нерозв'язність формалізованих систем, розкрито недостатність індукції в експериментальних науках – тобто всі наші усталені істини розсипалися на порох. Наші переконання захиталися. Посеред цього загального краху тріумфують (іноді) позитивізм та ідолізація науки, які виключають зі сфери своїх інтересів найкардинальніші проблеми раціонального розуму. І нарешті, уважний спостерігач не може не відзначити катастрофічного обвалу культурних цінностей. Тканина нашого життя шматується на клапті протягом усього двадцятого сторіччя.»
(Жаклін Рюс «Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки», «Ізборник», Київ, 1998).
Саме в цей час, у 1972 році в Римському клубі з’являється доповідь Денніса Медоуза «Межі зростання».
«Стійкого розвитку досягнути ми не зможемо… Отож варто замислитися над тим, як жити у фазі занепаду… Але такий світ також може бути привабливим та цікавим… Такий світ мудріший. Життя в ньому може бути приємним».
Серед первісного набору інстинктів є один надважливий інстинкт, який оберігав людину від безрозсудних і хаотичних дій – це здатність аналізувати свої вчинки, робити висновки, виправляти помилки, а на базі цих висновків складати подальший план дій. Саме цей інстинкт тримає людину у стані вічного пошуку. Навіть тоді, коли величезна маса людей твердо переконана в безальтернативності свого світогляду, обов’язково знайдеться одна людина, яка після тривалого пошуку та аналізу поставить під сумнів безальтернативність світогляду мас і знайде інший шлях, який виводить науку і цивілізацію з глухого кута. Такими мислителями були свого часу Анаксагор і Кузанський, такими невгамовними шукачами у двадцятому столітті стали творці квантової механіки.
Так було в античні часи, коли філософія перетворилася в релігію, в яку вимагалося вірити безапеляційно. Так було в часи Відродження, коли визначні діячі християнської церкви почали відділяти науку від релігії, аби відродити процес пошуку, необхідний для виживання людства. Цей процес пошуку нових шляхів, відбувається і сьогодні. Тихо і непомітно на фоні гучних політичних подій.
У 1943 році Шредінгер в циклі лекцій вперше сформулював надзвичайно важливу думку, яку пізніше розвинув у своїй книзі «Що таке життя?»: «Живий організм являє собою макроскопічну систему, яка частково наближається у своїх проявах до чисто механічної поведінки, до якої прямують всі системи, коли температура наближається до абсолютного нуля і молекулярна невпорядкованість знімається». Тобто, кожен живий організм, кожна біологічна система володіє такою квантово-механічною впорядкованою властивістю при звичайній кімнатній температурі зовнішнього середовища, яку неорганічна фізична система може отримати тільки при наближенні до температури абсолютного нуля, при якій починає проявлятися квантова впорядкованість…
Не будемо згадувати, як зустріли книжку Шредінгера «Що таке життя?» його колеги-науковці. Сьогодні скажемо тільки таке: «ДНК-хромосоми керуються виключно законами квантової механіки».
І знадобилося сім десятків років, аби науковці почали нарешті усвідомлювати смисл відповіді Шредінгера на питання «Що таке життя?». Аби зрозуміти, «як працюють ці наномеханізми… управління якими занурено у світ елементарних часток, аби підтримувати життя у всіх організмах Землі». (Джим Аль-Халілі, Джонджо Макфадден «Життя на грані»)
Творці квантової біології повірили у геніальність творців квантової теорії, які знайшли вихід із глухого кута і спрямували науку та цивілізацію на новий шлях розвитку. І Життя стало не випадковою подією у Всесвіті, а причиною, заради якої побудовано сам Всесвіт. В цьому світі Людина почала набувати ваги вже не як матеріальний об’єкт з невизначеним станом, а як творець навколишнього середовища…
З’являється, можливо, що й зовсім не випадково, штучний інтелект… І зверніть увагу, з якою швидкістю ШІ знаходить відповідь на ваше питання, яке іноді вимагає ретельної перевірки величезного масиву інформації в пошуковій системі…
З’являється і нове поняття, як квантова свідомість, яке не просто вписується в антропний принцип побудови Всесвіту, а стає її фундаментом…
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma