Війна. Колоніальна війна з метрополією, яка хоче повернути Україну назад, у своє лоно, розуміючи, що без України, без Києва імперія втратить не тільки людський ресурс, але й свою історію і доведеться все починати із самого початку.
Війна і кожен ранок починається з новин із фронту. Сьогодні, серед іншої інформації виринула досить таки цікава публікація російського ресурсу «meduza»: «Они уже идут» Репортаж спецкора «Медузы» Лилии Яппаровой» https://meduza.io/feature/2022/03/16/oni-uzhe-idut.
Лілія Яппарова точно передає атмосферу перших днів війни у Києві з точністю хірурга, розтинаючи окремі епізоди і формуючи з них загальне враження. Дуже точно, з деталями, гамуючи власні емоції та вподобання. Це називається демократичними поглядами на хід подій і підтримується всіма цивілізованими інституціями. Кожен випад в сторону репортера буде розцінюватися цивілізованим демократичним суспільством як агресія проти свободи слова і свободи поглядів на процеси, які відбуваються.
Але! В процесі подачі несподівано з’являється епізод, який надзвичайно точно характеризує… все, абсолютно все російське суспільство і його ставлення до війни з Україною.
«Я поднимаю глазки, — вспоминает Ася, — а там два человечка — и тут же открывается автоматный огонь [из окон пустующего здания напротив]. Так со жгутиком в руках и упали: ползем по асфальту хоть куда-то — а над нами абсолютно все время стреляют. А когда уже забежали за машину, я поворачиваю голову — а там на „Макдоналдсе“ [у здания администрации] сидит снайпер. Черный такой силуэт. Только успела пригнуться и услышать свист над ухом — и все, в стеночке дырочка оказалась». («Медузе» не удалось найти независимых подтверждений того, что 26 февраля в э районе работала ДРГ, состоящая из автоматчиков и снайпера.)».
Ще раз перечитайте акцентовану частину цитати: « («Медузе» не удалось найти независимых подтверждений того, что 26 февраля в э районе работала ДРГ, состоящая из автоматчиков и снайпера.)».
Далі можна безперспективно сперечатися з «хорошими росіянами» про суть цієї цитати. Добре розуміючи, що йде війна, що російська армія вбиває тисячі українців, росіяни всеодно далдонитимуть «независимых подтверждений нет», стосовно одного невеличкого епізода. Росіяни просто не зрозуміють нас, наших аргументів, хоча ми й говоритимемо російською. І в їхньому нерозумінні немає жодного грама лукавства.
Ось тепер і звернемося до Різдва.
Давайте поставимо собі таке питання: як ми сприймаємо Різдво? Як символ? Як традицію? Чи просто, як чергове свято?
І послухаємо свою відповідь…
Розберемось. Останнє Різдво в Україні святкували двічі – неофіційно 25 грудня і офіційно 06 січня. Різниця в цих датах відома всім і давно, і пов’язана з різними календарями – Григоріанським та Юліанським, з неточністю обчислень під час складання Юліанського календаря, зі змінами в часі, які накопичуються під час руху Землі по орбіті навколо Сонця, і разом із Сонцем навколо центра Галактики. Тобто, орбіта Землі не є еліптичною чи по колу, а є схожою на спіраль, яка розкручується в часі. Звідси зміни та коливання. Ми це знаємо, але…
Але ми притримуємося традиції. На питання «А хто саме започаткував цю традицію?» ми уникаємо відповіді не тому, що її не знаємо, а частіше тому, що святкування Різдва для нас є просто традиційним святом, над суттю якого ми не замислюємось, хоч іноді і чуємо щось про це. Таке закладено в нас з пелюшок, зафіксувалося в дитинстві і остаточно утвердилося в зрілому віці. Ми багато різного чуємо і знаємо про Різдво, але вся більш пізня інформація не засвоюється свідомістю.
В деяких колядках, якщо прислухатись, можна почути цікаву річ – про народження нового року… Тобто, Різдво – це перший день після зимового сонцестояння, під час якого день був найкоротшим, а ніч найдовшою. Тобто, Різдво – це дійсно той найперший день, коли ніч починає коротшати і коли, фактично, починається новий рік.
25 грудня і є тим першим днем, коли ніч починає коротшати. Тобто, Різдво фактично і припадає на 25 грудня. Але чому тоді ми вперто притримуємося саме 06 січня? «Ну… Бо діди так святкували…». Але ж діди в постолах ходили, то чому б нам після 06 січня не перевзутися в постоли? Або й навіть піти далі, до більш древніх дідів, які успішно користувалися камінними сокирами…
Отож, давайте ще раз поставимо собі питання: як ми сприймаємо Різдво? І не будемо поспішати з пошуком відповіді, аби не заплутатися у символізмі та не пройти повз суть цього величного свята…
Головне ми для себе з’ясували: левова частка наших проблем залежить від сприймання інформації та реакції на неї. І спосіб мислення: фіксований чи скерований на зростання.
25 грудня – це спосіб мислення, скерований на зростання, енергія якого витрачається на пошук нового і розуміння цього нового (стати розумним). 06 січня – фіксований спосіб мислення, енергія якого спрямована на переконанні всіх навколо себе, що вони і так талановиті та розумні, а хто не згоден з цим, той …нацист (фашист, бандерувец – на вибір).
Оволодівши способом мислення скерованим на зростання, ми починаємо розуміти Лілію Яппарову, розуміти, чому вона допустила в цілком пристойній статті такий цікавий промах, який збуджує підозру, що Лілія в полоні фіксованого способу мислення, властивому всім імперцям («независимых подтверждений нет» – в тому ж руслі). Адже імперці, досягнувши бажаного результату (побудувавши свою імперію), мислять себе найрозумнішими і найкрутішими, а хто не згоден з цим, той…
І саме з цього починається регрес у точній відповідності з Арнольдом Тойнбі. А решта – справа ЗСУ.
І саме спосіб мислення скерований на зростання підказує нам, що росія не розвалиться навіть зірвавшись у прірву, бо спосіб мислення подавляючої більшості росіян – фіксований… Що з цим робити і що буде далі – тема іншої розмови.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma