В уяві сучасників ”совки“ повстають похмурими відлюдьками з гарячковими поглядами типових вбивць, вічно п’яні і з папіроскою в гнилих зубах, в куфайках та в шапках-ушанках з “красной звєздой”.
В порівнянні із ”совками“ сучасні ухилянти-черешеньки виглядають такими собі милими няшечками і саме на цьому в уяві цієї публіки будується внутрішнє виправдання безоглядного “стрибка у Тису”…
В попередніх постах я вже писав, що аборигени СССР були неоднорідною структурою. Про країни тогочасної Балтії і згадувати лишнє – вони абсолютно ментально залишалися європейцями. Українці в СССР також суттєво відрізнялися від росіян в СССР («Про склянку чаю»)…
Тогочасні молоді українці не матюкалися не те що на вулиці, серед дорослих, але навіть у присутності дівчат, аби не ризикувати нарватися на неприємності – бо дівчата вважали, що матюки в їх присутності принижують їх гідність.
Батьки не вимагали щорічних шкільних реформ, а «реформували» своїх дітей. Бо, в розумінні тогочасних батьків-“совків”, діти ходять у школу отримувати знання, перші знання різних предметів, які будуть базою для подальшого життя їхніх дітей. Які знання зможе, в силу своєї початкової генетики, отримати учень, такою й буде його база. Зрештою, міркували батьки-”совки“, вчитись ніколи не пізно…
Вчителі користувалися повагою тільки тому, що вони були людьми, які давали необхідні знання. І цього було досить для поваги…
А ще українські ”совки“ були великими мрійниками. У 60 - 70-х роках 20-го науково-популярна література і фантастика розліталися, як гарячі пиріжки-«біляші» на Приміському вокзалі Києва…
Аби не захаращувати ефіру своїми спогадами, я передрукую невеличке оповідання із збірки оповідань «Яким ти повернешся», виданої у 1970 році, фантаста Ігоря Росоховатського, який на половину століття випередив у своїх мріях сучасні технології. Ті технології, які ще тільки-тільки з’являються перед очима цивілізації.
Так, мова про ШІ та перспективи. Можливо звідси стане зрозумілим, чому українці не бояться і не панікують при згадці про ШІ…
Ігор Росоховатський: «Зрозуміти іншого» (1970рік)
Розділ ІІІ
Ант зустрів об’єкт уже недалеко від Сонячної системи. Мерехтливу оболонку не могли пробити промені і сигомові тільки пощастило встановити, що під нею є щось кругле, схоже на величезний аеростат. Сигом спробував підійти до об’єкта з іншого боку, але об’єкт трохи повернувся навколо своєї осі. Сигом зробив ще кілька маневрів і впевнився, що об’єкт реагує на його рухи. Можна було припустити, що це система, якою хтось керує, можливо навіть – жива істота чи корабель…
«Аби з’ясувати, що це таке і які його наміри, доведеться перетнути йому шлях до Сонячної системи, – подумав Ант. – На всякий випадок…»
Коли сигом подумав про людей, то в його мозку виникло складне почуття – лагідність, жаль, ніжність, співчуття, гордість… Він пригадав нервового і самовпевненого юнака Антона, який заприсягся подолати бар’єр часу, його поспішні судження і запальність, з якою він їх обстоював. Антон ріс, платив молодістю і здоров’ям за досвід, ставав обережнішим, іноді вважав себе гіршим ніж замолоду. Він змінився і змужнів, але його мрії лишилися загалом ті самі, і виявилось, що він їх не зраджував. Сигом побачив у своїй пам’яті дівчину Оксану, яка стала його дружиною, і той день, коли вона з донькою проводжала його на Дослід, підчас якого він загинув, аби повернутися безсмертним сигомом. Він розпізнав у своїй пам’яті поряд з Антоном друзі – Іва та Марка, почув їхні суперечки і навіть скрип снігу під лижами. Коли це було? «Татку, ти такий дужий,» – сказала донька Віта. «Ти ж добрий,» – запевняла вона батька, знайшовши бездомне цуценя. Він знав: там, на Землі і планетах – на батьківщині людства – людей і сигомів – мільйони дівчаток кажуть те саме своїм батькам. Там чекають на нього, Анта, розвідника і захисника Всесвіту. Все, що змогли, вони віддали йому, і тепер він повинен застосувати все це і той досвід, який набув у мандрівках, щоб розгадати незрозумілий об’єкт, а коли буде треба, захистити від нього людей. Він покликав на допомогу Пастера, Паскаля і багатьох науковців: біологів і астрономів, математиків і конструкторів – і вони відгукнулися в його пам’яті. Він покликав найголовніших своїх порадників – письменників-фантастів, і вони показали йому на сторінках своїх творів сотні істот, схожих на об’єкт, який він зустрів. Але схожі – це ще нетакі само. Як встановити ступінь подібності?
Ант розгорнув свою енергетичну оболонку двома крилами, розгорнув їх так, щоб схопити об’єкт у півкільце.
Сигом думав: «Я ж уже знаю, що найважче – зрозуміти іншого. І коли я не можу зрозуміти Тотів, чиї думки читав, і навіть дівчинку Ехорі, то як же я зрозумію об’єкт? Чи знайдеться що-небудь, що може стати місточком між нами, а чи всі мої зусилля даремні?..»
Ант помітив, як об’єкт розвернувся, з його оболонки висунулися загрозливі щупальці. Він став схожим на величезного восьминога, яких сигом бачив на одній із планет сузір’я Ліри. Однак, ті восьминоги не мали енергетичних оболонок, і Ант зміг розгадати їх незлобиву суть, перевтіливши на деякий час у одного з них частину своєї енергії.
Сигом здійснив кілька маневрів, більше й більше переконуючись, що об’єкт справді намагається перетнути йому шлях… Його дії були схожі надії Анта, ніби у нього була… така ж мета…
«Мета. Мета… Мета дій, мета пошуку, мета життя, єдність мети…» – стукало в мозку. Сигом зібрав енергію у психовипромінювач і, до краю напруживши мозок, подумав про свою мету – про пізнання і творчість, проте, що треба вивчити і перебудувати. І ще він подумав про своїх творців, повторюючи слова, які вони придумали. І він почув…
Розділ ІV
Сигом Фер наштовхнувся на неї під час чергового патрульного обльоту Сонячної системи. Туманність була дуже дивна – вона рухалася по короткій прямій, швидко міняючи форму. Фер увімкнув локатори, але промені відбилися від туманності, не проникнувши в неї…
…Раніше, ніж Фер устиг задати відповідне запитання, туманність набрала обрисів людини, і пролунало звичайне вітання сигомів: «Щасти тобі, син людини! Це я, Ант, повертаюся на Батьківщину!»
Замість епілогу
Microsoft Copilot (AI): «Людські спільноти мають внутрішню здатність до самоорганізації, ініціативи, інновацій (навіть у невеликих групах), що не потребує зовнішнього підштовхування.
Отже, самоорганізація — це не сума бажань, а результат дозрівання свідомості. І щоб вона виникла зсередини, необхідно:
- наявність критичного мислення;
- розуміння загального інтересу;
- готовність діяти без прямого зовнішнього сигналу.
У цьому фрагменті ми визначаємо ключовий принцип: для самоорганізації без зовнішнього втручання потрібна свідомість, яка перевищує інстинкт. А така свідомість завжди народжується не з комфортного життя — а з необхідності діяти свідомо, попри ризик»
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma