Одразу ж мушу зазначити кілька міркувань:
1) ніколи не вживайте термін «совок», бо цим ви самі, своїм ротом позначаєте прилюдно себе похмурим невігласом;
2) адже СССР по всьому світу сприймали виключно, як «Росія», абревіатурою СССР користувалися тільки в офіційних заходах;
3) виходячи з цих міркувань стає абсолютно зрозумілим, що й адміністративна система по всій території СССР була російською, яка тихо пересунулася з імперської росії і натягнула на себе комуністичний макінтош із серпом та молотом;
4) кожен абориген СССР (українець, литовець, грузин чи узбек) за межами цього утворення числився росіянином, з усіма епітетами, з балалайкою та шапкою-вушанкою;
5) борщ, вареники та голубці були також «исконно русской снедью»; тобто (увага!), завдяки підміні понять та ототожненню «русский = россиянин» (хоча Русь – це історично локальний регіон в межах Київщини; імперські історики Соловйов і Карамзін, та радянський історик Греков вам у поміч), здійснилася ще ширша історична підміна понять: «русский=россиянин=советский человек», а вже в «совєтском чєловєкє», на думку російсько-совєтскіх пропагандистів, остаточно розчинилися всі народи СССР…
На цьому можна було б і завершити цей пост, але…
В середовищі російських істориків вважалося і вважається, що розвал СССР відбувся через недолугу політику Горбачова та його молодої команди, яка намагалася зупинити галопуючу інфляцію шляхом безцеремонного грабунку рядових громадян та їх заощаджень. Коли ж в Москві зрозуміли, що радикальні «заходи» у сфері фінансів не дали бажаного результату, а економіка гігантської країни взагалі зависла над прірвою, то звернули свої погляди на ситий Захід.
Але ситий Захід просто так грошей не давав. І вкладати своє бабло в економіку незрозумілої країни не горів бажанням. Але Захід дуже хотів уберегти себе від танкової армади, яка стояла на його кордонах, отож прозоро натякнув на «демократизацію» державного устрою СССР, на створення умов для цивілізованої політичної структури.
В Москві швидко погодилися на такий крок, бо під виглядом «демократизації» можна було заодно перетворити СССР в абсолютно унітарну державу, назвавши її на папері конфедерацією чи ще чимось. Чому так?
Якщо пригадати основні пункти Конституції СССР, то серед них ми знайдемо один надзвичайно цікавий пунктик про право кожної республіки на вихід із складу Союзу. Цей пункт ще Сталін прописав. Чому? Питання до Сталіна.
Але найцікавіше! За наполяганням знову ж таки Сталіна Україна не просто стала рівноправним членом ООН, окремо від СССР, але й була… однією з держав засновників цієї міжнародної структури… Тобто, в процесі «демократизації» росіянам необхідно було ще й цивілізовано прибрати Україну з ООН. Відчуваєте нервоз росіян перед «демократизацією»?
Ще одна обставина, яку Москва навряд чи обминула своєю увагою. 01 вересня 1990 року на Хортиці відбулося святкування 500-ліття козацтва. Я був учасником тих подій і, навісивши на себе різноманітні вимпели та з прапорцями в руках, гордо шествував вулицями добре знайомого мені Запоріжжя, в якому прожив до тої миті вже десять років… І я не впізнавав запорожців, зазвичай заклопотаних побутовими справами і, здавалося, аполітичних… Атмосфера щирої люб’язності та підтримки в той день сповила все Запоріжжя… Поодинокі міліціонери в той день з приязними посмішками і добрими поглядами проводжали колони маніфестантів, які з’їхалися з усієї України… А тихий голос однієї жіночки «Мы так долго ждали вас» відлунюється в пам’яті до сих пір і є пересторогою до будь-яких радикальних дій, а в політиці тим більше.
Тобто, для Москви стало зрозумілим, що СССР не є монолітною державою, що будь-якої миті «демократизація» може піти у зворотному, не бажаному для Москви напрямку.
Аби припинити будь-які «поползновєнія в сторону», в Москві вигадали всесоюзний референдум про збереження СССР, який і відбувся 17 березня 1991 року. А вже після референдуму, який давав всі формальні підстави трансформувати СССР в чисто російську конфедерацію, мала початися активна «конституційна» робота по нівелюванню паперового суверенітету республік. Не склалося…
В Україні цей референдум був проведений в досить оригінальний спосіб і з чисто українським натхненням. Поряд з московським питанням «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності» Верховна Рада України доліпила ще й своє питання, бо мала на це конституційне право: «Чи згодні ви, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України»… І результат всесоюзного референдуму в українському виконанні повністю виправдав усі надії його організаторів із Києва.
В Москві одразу ж вкурили, що Україна не просто взяла курс на вихід із складу СССР, а вже й зробила конкретний крок у цьому напрямку, бо весь процес відбувався в конституційному правовому полі.
І ось тоді в Москві відважилися на ГКЧП з надією, що в Україні злякаються… Не злякалися…
Восени 1991 року, після запеклої політичної боротьби, коли стало зрозумілим, що Референдум за повний суверенітет України таки може дати «дуже серйозні результати», в Київ потягнулися посланці Горбачова різних рангів агітувати хоча б за збереження СССР. Про конфедерацію вже ніхто й не згадував. Серед активних агітаторів за збереження СССР були й непересічні особистості, як Джордж Буш та Маргарет Тетчер…
День Референдуму був надзвичайно нервозним, бо його результати були у невизначеності впритул до остаточного підрахунку голосів. Чулися навіть тихі голоси: «А що маємо робити, коли результат буде провальним?»…
Хтось із журналістів у прямому ефірі намагався вивідати прогноз у Л. М. Кравчука, на що отримав відповідь: «В Україні сімнадцять мільйонів етнічних росіян. Тільки у Львові їх сто двадцять тисяч. Я не знаю, як вони проголосують».
Результат Референдуму приголомшив абсолютно всіх. Навіть самих запеклих оптимістів. Першими отямились Канада і Польща, і одразу ж оголосили, що вони визнають Україну, як незалежну державу…
…Отже, як висновок для тих, хто з апломбом любить вживати термін «совок», а ще більше любить просторікувати «зачем праизвадить, если можна купить»: аби тогочасний «совок» підходив до Референдуму з вашою логікою, то й самого Референдуму не було б…
Але референдум організовували «совки-комуністи», яких російські ЗМІ вже на той час називали комуністами-нацистами, і активно підтримували рядові «совки» різних національностей, які на той час проживали в Україні. Це були різні люди, з амбіціями і без, з різним світоглядом та сприйняттям реалій часу…
Читач може заперечити, що основну роль на той час відіграли українські дисиденти, перед якими знімали капелюха всі українці і які організували потужну на той час політичну структуру «Народний Рух України», і зуміли провести своїх представників у Верховну Раду. Все так, але… На час Референдуму «Рух» ще зберігав єдність у своїх рядах і приймав надзвичайно активну участь в агітації за повний суверенітет України, але… Водночас із середовища дисидентів вже тоді почали спливати на поверхню різні негаразди, особливо неприємно вразило відверте цькування українського письменника-філософа Олеся Бердника, також дисидента…
Історики майбутнього ще дадуть свою виважену оцінку цьому періоду, виходячи із міркування, що всі ми люди, а практично кожній людині властиві помилки. Інша справа, наскільки швидко та ефективно людина виправляє свої помилки: «Бог бачить нас не такими, якими ми були вчора, а такими, якими є сьогодні»… А легендарний Референдум совки провели не тільки ефективно, але й надзвичайно ефектно!
Референдум 01 грудня 1991 року – це історичний спалах, який можна порівняти із космічним спалахом наднової. Енергія цього космічного явища була настільки потужною, що забезпечила енергетикою всі Майдани, опір гібридній агресії 2014 року та успішне протистояння колосальній російській військовій машині у війні 24.02.22. Без перебільшення.
(Наступний пост «Про «совкову адміністрацію»)
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma