Не раз доводилося чути про «совок» і про «совкову методику управління», але схоже на те, що автори, вживаючи ці терміни, мають досить приблизне уявлення про методику управління взагалі. Отож, аби остаточно з'ясувати суть термінів «совок» і «совкове управління», спробуємо пояснити в межах невеликого посту, що таке методика управління і чи може вона бути виключно «совковою». А більш цікавий читач може детально познайомитися з цією проблемою у Василя Ухача «Історія держави і права в Україні», або ж в інших наукових роботах.
Поява цього посту пов’язана ще й з тим, що неодноразово блукали інтернетом вимоги демократизувати взаємовідносини між рядовим та офіцерським складом ЗСУ, а командирів підрозділів пропонувалося обирати за «лідерськими якостями». Це можна було б пояснити російською інформаційною атакою на ЗСУ, аби в цьому процесі не приймали активну участь військові ЗСУ.
Людство, в процесі свого історичного розвитку перепробувало мабуть вже всі методики управляння колективами і державою, і прийшло до висновку, який найбільш успішно реалізував Кромвель.
В історії експериментів з методикою управління колективами вже була демократизація взаємовідносин в армійському середовищі. Після збройного більшовицького перевороту 1917 року в червоній армії почалась вводитися практика виборів командирів підрозділів за лідерськими якостями. На ранньому етапі громадянської війни в Росії ця практика показала свою ефективність і окремі підрозділи червоної армії змогли протистояти деморалізованим частинам царської армії. Але! Вже зовсім скоро червона армія почала розкладатися в безперервних мітингах, зборах та виборах «доброго командира», а потім з’явилась відома на той період часу отаманщина (в сучасному розумінні – ЧВК), за якої кожен командир діяв на свій розсуд і за своїм баченням ситуації. Перед більшовицькою владою замаячила реальна загроза розвалу червоної армії, як силової інституції держави, і більшовикам довелося докласти чимало зусиль та спритності, аби ліквідувати це явище.
Схожа ситуація відбувалася і в ранні часи становлення козацтва, коли низовики були заклопотані ледь не щоденними виборами кошового, а іноді обирали й по кілька отаманів одночасно, які протистояли та інтригували один проти одного (Д. І. Яворницький «Історія запорозьких козаків»). В той же час народ-воїн Середнього Придніпров’я, нащадки легендарних середньостогівської та кімерійської культур, перетворювався на розрізнену охорону для польських старост та воєвод. І Конашевичу-Сагайдачному довелося докласти чимало зусиль, аби реорганізувати цю розрізнену масу воїнів і перетворити її в потужну дисципліновану козацьку силу, яка продемонструвала свої військові здібності на Московщині та розгромила під Хотином могутню турецьку армаду.
Варто окремо зауважити, що під час військового стану козаки страчували своїх товаришів за пиятику чи за найменшу спробу «перевиборів командирів» (тоді це називалося ворохобством), анулюючи всі попередні заслуги винуватців.
Отже, з найдревніших часів методика управління державою народжувалась разом із методикою управління військом. Водночас, якщо в державному устрої допускалися демократичні вибори владних структур, то управління військом будувалося виключно на суворій централізованій дисципліні, бо саме така військова методика забезпечувала історичну перспективу. Це правило було випробувано часом та досвідом, бо невдала організація війська гарантувала як мінімум поразку у війні.
Як приклад – антична Еллада, в якій демократичний устрій міста-полісу узгоджувався із суворою централізованою організацією війська. Але в цьому плані найяскравішим прикладом є тисячолітня історія Римської імперії (Тит Ливий «История Рима от основания города»), в якій початковий демократичний устрій також узгоджувався із жорстким централізованим управлінням та суворою військовою дисципліною.
Впродовж тисячоліть методика управління людськими колективами теоретично вдосконалювалася філософськими вченнями (Конфуцій, Платон), але на практиці все зводилося до авторитаризму.
І саме авторитаризм (монархічний, військовий – не суттєво) був останньою фазою розвитку держави, якщо не відбувалися тихі або збройні перевороти, чи революції, які спочатку оновлювали владні структури, але потім знову поступово зводилися до …авторитаризму… І цей кривавий процес періодично відбувався в різних куточках планети. Як приклад – загибель Ассірійської імперії та імперії Інків пов’язана саме з жорстким авторитарним правлінням цих держав. Римська імперія вистояла впродовж тисячоліття саме завдяки періодичному, і завжди кривавому, оновленню системи влади.
Чому так? Мабуть саме це питання поставив перед собою Кромвель і знайшов часткову відповідь на нього: якщо все суспільство, абсолютно все, без винятку, буде дотримуватися встановленого законом порядку, а закони будуть формуватися виходячи з перспективи розвитку суспільства, а не в чиїхось особистих тимчасових інтересах, і не потерпатимуть від постійних змін, то таке суспільство матиме перспективу розвитку. Можливо, Кромвеля надихнули успішні реформи Солона… І Кромвель знайшов однодумців, а головне – знайшов розуміння і підтримку серед своїх колишніх опонентів, не зашорених своїми крамницями, енергетичними структурами чи нафтовими вишками. І ми знаємо історію Британії після Кромвеля та бачимо Британію сьогодні.
Отже, «совкова методика управління» не є якимось унікальним винаходом більшовиків. Ця методика тихо і спокійно переповзла із російської імперії в імперію більшовицьку ще за Леніна разом із царськими генералами. Імперську систему влади тихо пересунув у нову державу вже Сталін. І практично без змін.
Єдиним винятком, який, власне, і можна назвати «совком винаходом», є короткий історичний період правління Петра Юхимовича Шелеста, який спробував зламати давню російську систему «я начальник – ты дурак, ты начальник – я дурак», і почав проводити у владні структури України компетентних інтелектуалів (П. Ю. Шелест «Та не судимі будете»). Шелест свято вірив, що інтелект у поєднанні з високою свідомістю людини (можливо, ця ідея народилася під час переписки з Нільсом Бором?) допоможе побудувати державу майбутнього. Але …після заслання Шелеста в «Замок з привидами» всі управлінці Шелеста були змінені та піддалися гонінням.
Отож, шановний читачу, тричі подумай перед тим, як вживати термін «совок». Бо не все є однозначним у нашому буремному світі.
Тут залишається відкритим одне дуже цікаве питання: чому Петро Юхимович передумав називати останню главу у своїх спогадах таким влучним терміном, як «Крах», в якій характеризував період правління Брежнєва, і залишив цю главу без назви?
Може Шелест щось знав?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma